Черешні́вка/Chereshnivka, частина 13. Сьогодення й сподівання на майбутнє.

За прожиті роки безліч всілякої всячини трапилося у селі, усіх сільських історій ніколи не переповісти. У когось рясно розквітало запаморочливе кохання-зітхання звечора й до рання, а в чиїхось сім’ях у той самий час гучно шуміли життєві буревії та такі, що тріщали мов грім. Траплялися в людей радості і приходило до них горе, були у них і веселощі, і печалі, був сміх і смуток був. Разом святкували селяни щасливі хрестини, гуртом сходились і на сумні мирлини, щоб односельця з повагою випровадити в останню путь.
Колись у рідних хатах і в дворах, а не в ресторанах, мало не всеньким селом люди дружно гуляли гучні весілля. Бувало як гупне бубон та “вріжуть” духові музики то їх було чутно аж на третє село. На сільському подвір’ї мало не до упаду витанцьовують і весільні гості, й меткі запорожці. А як сядуть за довгим столом і дружно затягнуть дзвінкоголосу пісню всім своїм гуртом то аж луна покотиться понад селом.
В селі Черешні́вка іще донині збереглися давні сільські традиції, також тут збереглася чудова первозданна природа і хороша екологія — це дійсно прекрасне місце для відпочинку та оздоровлення, а чисте повітря, густо настояне на запашному різнотрав’ї приємно потішить натуральними пахощами природи. Ще й дотепер у цьому селі мирно й дружно живуть люди, зберігають між собою добрі відносини, підтримують одні других, допомагають хто кому чим може й щедро діляться тим, що в кого є у достатку. До честі місцевих мешканців треба сказати ще й про те, що іще й досі вони не втратили свою хорошу давню звичку: їдучи будь-яким транспортом неодмінно зупиняються і підвозять тих хто йде пішки в попутному напрямку. Як не дивно, але в цьому селі підвозять одні других зовсім не за гроші, а за щиру вдячність. Тут ніхто нікому не каже: “«Дякую» на хліб не намажеш і в кишеню не покладеш!” Але від душі промовлене з почуттям щирої вдячності слово «Дякую» насправді є чарівним — це дійсно великий скарб, який зберігають на Небесах, бо його злодій не вкраде і міль не з’їсть. Мудрі люди добре знають, що за кожне щире «Дякую» людині прощається один гріх. А гріхів у кожного із нас і так, ой, як багато то хай хоча б одним буде менше то й те людині в радість. Тож до наших днів у Черешні́вці збереглося таке дивовижне явище як любов до ближнього, тут вона так і живе поміж людей, а ще в селі досі не перевелися співчуття і доброта.
Так, уже минуло більше десятка літ як закрили автобусний маршрут «Дубно — Черешнівка» і рейсовий автобус приміського сполучення у село давно не заїжджає, проте до його найближчої зупинки всього три кілометри шляху. Разом з тим транспорт в село залишився, вранці і ввечері дітей із села Черешні́вка до школи і в дитячий садочок возить шкільний автобус. В разі потреби Привільненська громада на прохання черешнівських жителів виділяє їм автобус, наприклад, щоб на святу Пасху і на проводи підвіз людей до церкви і назад. Отже насправді в селі Черешні́вка не все так погано, як це може здатися на перший погляд. При бажанні у всьому поганому неодмінно можна віднайти щось хороше, або навіть найкраще, бо в природі завжди зберігається баланс: там де є щось погане обов’язково мусить бути і щось дуже добре — це один із Законів Всесвіту і його ніхто ніколи не відміняв.
І насамкінець хочу щиро сказати, що село Черешні́вка — це не якесь там особливе чи чимось видатне село, а село як село. І живуть у ньому люди як люди, звичайні такі собі сільські люди, які палко любляться й гучно чубляться, сваряться й миряться, й далі собі живуть, хліб жують і студеною криничною водичкою запивають точнісінько “так, як всі”. Просто я це село дуже люблю от і написала про нього для того, щоб з часом, коли повністю зникне село, не пропала ще й пам’ять про милу мені черешневу Черешні́вку та її гомінких мешканців.
Можливо колись настане погідний сприятливий час і нині занепале село Черешні́вка відродиться й знову постане у своїй величавій черешневій красі. Погожими теплими веснами заквітчається білим цвітом струнких молодих черешень, а потім розкішно вбереться у багате, солодке і соковите яскраво-блискуче черешневе намисто. Можливо ця моя стаття десь надійно загубиться у безмежних тенетах інтернету і, невідомо коли, хтось її таки віднайде і навіть прочитає, а відтак мимовільно згадає забуте й загублене, одночасно далеке й близьке село із солодкою, смачною, запашною і разом з тим буйно квітучою весняною назвою “Черешні́вка”.
На жаль для того, щоб розмістити на сайті mistaua свою статтю “Черешні́вка/Chereshnivka (розповідь про забуті села)” мені довелося розділити її на 13 окремих частин, бо цілком вона тут не поміщалася через те, що містить у собі занадто багато тексту. Сподіваюся, що хтось таки захоче послідовно прочитати всі частини, щоб отримати цілісне уявлення про село Черешні́вка і подивитися на нього моїми очима та дізнатися про те, про що в різні часи розповідали різні люди.
Отаких давно забутих, зниклих і знищених сіл в Україні безліч. Ця розповідь про одне із таких. Звісно, дуже добре, якщо в сучасному селі є чим пишатися і є чим гордитися, але поряд із цим є ще й те чого ніколи не варто цуратися. Навряд чи хтось в інтернеті започаткує рубрику під назвою «Забуті села», проте мені дуже-дуже хотілося б, щоб кожен пригадав своє, рідне і якраз саме те село, звідкіля проростає його пра-пра-пра-одвічне українське селянське коріння.
Безупинно крутиться вічним колесом наше буття й через певні проміжки часу історія існування людства відтворюється знов і знов. На даний час в Україні розгорілася війна і тепер з лиця землі стираються не тільки села а й перетворюються на руїни малі і великі міста. Отже зараз наша історія вже зробила у вічності свій черговий кругооборот і знову повернулася до періоду руйнування, знищення та занепаду, а через невідому кількість років вже вкотре приступить до відбудови і поступово навернеться до нового розквіту щоб потім пропасти знов. Напевно в майбутньому по закінченні цієї війни усе відбуватиметься за тією ж наїждженою схемою що й завжди — найпершими після цілковитого розорення у нужді, голоді, холоді і пекельних трудах та злигоднях воскресатимуть зневажені та занедбані села і на них ляже самий найважчий тягар відновлення держави з розрухи. Тут як не крути, а всім постійно хочеться жерти і без села ані туди ані сюди. Ось приблизно якось так і повернеться все на круги свої бо все нове то є добре забуте старе — там, де колись жили люди, там вони житимуть знов адже кращого місця на землі їм аж ніяк не знайти.
Якщо, проїжджаючи автотрасою міжнародного значення Київ-Чоп у Привільному на Рачинському перехресті поглянути на північ, то зверху понад населеним пунктом Привільне на горизонті попід небокраєм гарно видніється сусіднє село з чудовою назвою Черешні́вка. Хоча це село розкинулось досить високо аж на самісінькому обрії, але видно його так чітко і ясно, що здається ніби воно знаходиться зовсім поряд і до нього варто лишень рукою подати як вже будеш там. Село Черешні́вка і справді розташоване дуже близенько від траси бо по сільських мірках 5 кілометрів це геть незначна відстань навіть для пішоходів.
Сподіваюся, що в майбутньому, у світлі й радісні часи Божої благодаті ще прийде щаслива і добра година до села Черешні́вка і знову для неї настане благодатна пора. В село на горбочку повернуться люди і на його красивих широких просторах вони відбудують для себе файні, великі й добротні садиби у яких посадять прекрасні молоді сади. І в них на обійстях у розкішних садках обов’язково буде рости й тішити господарів щедрими врожаями багате розмаїття сортових жовтих, червоних, бордових ранніх і трохи пізніших черешень-маївок. Й так же само, як і колись, люди обсадять узбіччя сільських доріг стрункими деревами диких черешень. І знову обабіч черешнівських вулиць спершу густо вкриються білим цвітом, а потім рясно заплодоносять чорні й червоні на диво солодкі і соковиті дикі черешні, а від дорідних кетягів достиглих черешневих лискучих ягід злегка схилятиметься до низу обважніле черешневе гілля. Тоді у селі Черешні́вка знову відновиться такий дивовижний, квітучий і пахучий, солодкий черешневий рай.
Можливо серед тих диких черешень десь випадково трапляться пізньостиглі, тверденькі, дикі й великі, солодкі і з гірчинкою, блискучо-чорні і смачні черешні-черех, або як колись їх іще у селі називали “гірчак”. І може якраз саме вони комусь нагадають про щасливу і водночас з гірчинкою, добру і разом з тим важку долю черешнівських селян — мирних людей, що жили й працювали на цій Божій святій землі і щиро любили своє рідне село якраз з отакою соковитою, солодкою, духмяною, красивою, поетичною і милозвучною назвою “Черешні́вка”, яка правильно вимовляється з наголосом на букву “і́”.
Хай буде благословенним у віках село Черешні́вка і хай зійде Боже благословення на всіх його мешканців котрі колись в ньому жили і відійшли, які нині там живуть і на всіх тих, хто у майбутньому буде в цьому селі жити.