Київський музей російського мистецтва

В старовинному київському особняку що розташований за адресою вул. Терещенківська, 9 знаходиться Національний музей російського мистецтва. Ця будівля була зведена ще в 1878 році, згідно з амбіційним планом Вікентія Івановича Беретті щодо комплексної забудови площини перед корпусом університету. Сам проект робив знаний київський архітектор, Ніколаєв Володимир Миколайович. Він же очолив роботи з перебудови особняка, замовленою у 1880 році другим власником будинку, Терещенко Федором Артемовичем. Ескіз зовнішнього, внутрішнього оформлення і загального вигляду, до речі, був замовлений Андрію Леонтійовичу Гуну – петербурзькому архітектору, який працював над палацом великого князя Володимира Олександровича в Росії, а в Україні – над Анастасієвським собором у Глухові.

Основні роботи повністю виконані до 1884 року. В них приймали активну участь підрядники з Петербургу, працівники мельцерівської меблевої фабрики, видатні скульптори та художники. По закінченню, особняк став виглядати дещо асиметрично: це сталось завдяки збереженню лівої його частини відповідно першопочатковій забудові. З двору він нараховує три поверхи, а з зовнішньої сторони – два (зате через це нетривіальне рішення, парадні зали на другому поверсі мають високі стелі). Парадний вхід було розташовано на помості і зі смаком прикрашено каріатидами. Фасад і вікна були рясно прикрашені пілястрами, тахлями із зображенням міфологічних сцен, медальйонами, левʼячими маскаронами та меандром. В середині вирішено було розділити житловий простір і прийомні кімнати, розраховані на великі прийоми: житлові виглядають у порівнянні дуже скромно. Також втілена ідея прибудови, яка мала на меті виключно приміщення для картинної галереї, до того ж, вірогідно, доступної для широкого загалу: в ній для цих цілей організовано окремий вхід з вулиці. Всі побудови були повністю закінчені в 1885 році.

Родина Терещенків емігрувала за кордон у 1918 році. Після їх від’їзду в особняку розміщувались Міністерство іноземних справ Центральної Ради (згодом – Скоропадського і Директорії), штаб-квартира Червоної Армії тощо. Але 1919 року Комісаріат народної освіти взяв під охорону художні та історичні цінності, які зберігались у картинній галереї. З того часу у житті будинку почався новий етап – музейний.

12 листопада 1922 року, на честь п’ятиріччя Жовтневої революції, тут була відкрита Київська картинна галерея. Спочатку в експозиції були представлені різні мистецькі твори – все що вдалось націоналізувати 1919 року, проте основу колекції складала давньоруська та російська культури. Найбільша кількість робіт належала, що характерно, сім’ї Терещенків: в ній представлені картини Шишкіна, Крамського, Ярошенка, Рєпіна, Васнєцова, Врубєля, скульптури Антокольського тощо.

Більше десяти років експонати курсували між різними музеями величезної країни. Це вносило деякий хаос в експозиції, але, поза тим і збагачувало їх чудовими експонатами: таким чином, виставка картинної галереї отримала твори митців XVIII ст. – Боровиковського та Левицького, ХІХ – ХХ ст. – Фалька, Рериха, Рилова, Архіпова та інших.

В 1935 році картинну галерею перейменовують на Київський державний музей російського мистецтва. Крім іншого, тут формується і відділ сучасного мистецтва, де експонуються роботи радянських художників.

Друга світова війна дуже нашкодила фондам музею: хоча в основному їх змогли вчасно евакуювати до Уфи, решта (близько 1500 одиниць) була назавжди втрачена. Серед таких – роботи Айвазовського, Ге, Куїнджі, Шишкіна, Левітана. Тому в післявоєнні часи до відновлення колекції приступили на державному рівні: експонати закуповувались через спеціальні комісії, передавалися в дар від найбільших музеїв СРСР, вишукувались у приватних колекціонерів. Найбільше надходження від приватної особи сталось у 1986 році, коли, за заповітом лікаря Сигалова, сюди було передано 300 робіт російських живописців і графіків ХІХ – ХХ ст.; деякі автори до того не були представлені в експозиції.

Наразі, виставка творів російського мистецтва, розміщена у хронологічному порядку, більш ніж у 30 залах. Перші роботи сягають у далеке ХІІ ст., останні – наші сучасники. Тут можна побачити стилі іконопису і реалізму, модернізму і портретної школи XVII ст., твори передвижників і символістів. Всі вони цікаві, кожен по своєму і всі варті уваги відвідувача.