Черешні́вка/Chereshnivka, частина 1. Назва села, його географія, рельєф і клімат.

Черешні́вка/Chereshnivka
(розповідь про забуті села)
Усі видатні, відомі і просто поважні журналісти та інші письмовці й дописувачі зазвичай пишуть про чимось знамениті та визначні села де є про що розказати, є про що написати, є що показати і куди можна прокладати туристичні маршрути. А я з болем у душі хочу написати про колись велике, пишне та квітуче, а тепер розорене, розкидане, занедбане та тихо вимираюче село, незаслужено спаплюжене і наглухо забуте владою й людьми і зовсім не таке далеке як про нього кажуть. Село, у якому ще й досі живуть хороші, дружні, гостинні, щирі та щедрі і просто добрі люди. Село, у якому тепер навіть манюсінького магазинчика немає, не говорячи уже про якусь іншу інфраструктуру.
А колись у ньому була своя велика семирічна школа де проводилось денне та вечірнє навчання і в яку ходили учні з усіх навколишніх сіл, щоб отримати неповну середню освіту (прим. авт.: для порівняння слід згадати, що окрім неї тільки в селі Погорільці працювала колишня парафіяльна школа на 4 кляси відкрита у 1871 році. На той час семирічна школа мала дуже високий статус і давала дітям хорошу освіту). Були в селі бібліотека, клуб, медпункт, “коопиратива” (по сучасному це магазин), сільська рада, колгосп, машинний двір, тік, клуні, пасіка, конюшня, ферма і навіть баня на фермі була. Але з плином часу все поступово змінюється і далеко не завжди до кращого, а згодом це все неминуче відходить у вічність. Дотепер з усього вище наведеного у селі в робочому стані зберігся тільки один ФАП і то в ньому залишили працювати одного лише фельдшера якого перевели на пів ставки, а санітарку й ту скоротили. Також в селі ще донині залишилася електрика, є природний газ і нещодавно сюди провели широкосмуговий інтернет, а от центральний водогін уже давно не працює отож тепер у кожного в селі є своя автономна чиста вода.
Отже, я зараз об’єктивно розповім про миле серцю село Черешні́вка.

Черешні́вка / Chereshnivka — село в Україні/Ukraina-UA, розташоване в дуже гарному і тихому місці за декілька кілометрів від центру Привільненської ОТГ і за 12 кілометрів від стародавнього історичного міста Дубно.
Неподалік, в межах 5 кілометрів на південь і орієнтовно на такій же відстані на захід від села проходять дві жваві траси міжнародного значення — це автошлях М06 (E40) Київ-Чоп та М19 (E85) Чернівці — Брест. У село є дорога з твердим покриттям в досить хорошому стані. Село розкинулося на відносно високій відкритій місцевості Волинської височини і має навколо себе чудовий огляд. До-речі, при такому вдалому розташуванні на провесні тут ніколи не буває паводків, підтоплень талими чи ґрунтовими, а влітку стічними дощовими водами.
Село Черешні́вка входить до складу Привільненської сільської об’єднаної територіальної громади (прим. авт.: с. Привільне протягом свого кількасотлітнього існування декілька разів перейменовувалось і востаннє воно носило назву «Погорільці», яка чимось не сподобалась радянській владі і її чомусь перекрутили на «Привільне», так воно втратило свою колоритну історичну харизму та загубило первозданну індивідуальність і вдало поповнило чималу когорту інших безликих сіл з точнісінько таким же іменем, яких на території колишнього Союзу стало безліч), що лежить на території Дубенського району/Dubenskyi raion (райцентр розташований у місті обласного значення Дубно/Dubno) Рівненської області/Rivne oblast (облцентр знаходиться в місті Рівне/Rivne, колишня назва «Ровно»).
Одночасно хочеться зазначити, що в Україні (і в ближніх європейських країнах також) є тільки одне-єдине село якраз з отакою дуже-дуже гарною і милозвучною весняною назвою — «Черешні́вка» (прим. авт.: назва села правильно вимовляється з наголосом на букву “і́”). Цілком зрозуміло, що в різних областях України існують ще й інші села назви яких пов’язані з черешнями, наприклад, є 2 села «Черешенька» у Вижницькому р-ні Чернівецької обл. і в Деражнянському р-ні Хмельницької обл., 2 села «Черешеньки» у Коропському р-ні Чернігівської обл. і в Білозерському р-ні Херсонської обл., 2 села «Черешневе» у Барському р-ні Вінницької обл. і в Куйбишевському р-ні Запорізької обл., а от село Черешні́вка тільки одне і його назва вимовляється по-особливому — саме з наголосом на букву “і́”, а зовсім не так, як це написано у загальновідомій «Вікіпедії». В коротенькій оглядовій статті з «Вікіпедії» допущена помилка в наголосі, яка чесно кажучи ріже слух і ображає жителів села, адже їхнє улюблене село так гарно й мелодійно називається ще з часів його заснування то навіщо нині зумисно перекручувати те, що так чудово звучить — «Черешні́вка» з наголосом на букву “і́”, а не якось інакше.

Походження назви села.
Свою чудову назву село отримало саме завдяки тому, що на тамтешніх здебільшого суглинистих землях найкраще зростають та щедро плодоносять примхливі і вибагливі стрункі красуні черешні. Своєю надзвичайно гарною і милозвучною назвою село завдячує якраз щедрому розмаїттю і багатим врожаям диких черешень у тих краях. Колись, особливо у період розквіту села, з весни аж до жнив там насправді розкішно буяв прекрасний черешневий рай. У Черешні́вці узбіччя сільських доріг обабіч вулиць були обсаджені дикими черешнями найрізноманітніших сортів від ранніх аж до пізніх, від ніжно-рожевих аж до насичено-чорних. Кожне селянське обійстя гонорово красувалося пишними черешнево-яблуневими садами і не було тут жодної хати без черешень.
Щойно вбиралася у свої повноправні права довгождана весна як по всьому селі буйно розквітали дикі черешні і в розкішному мереживі того білого цвіту потопало довкілля: і хати, і садки, й цілі вулиці. Поступово відцвітали черешні і з кожним подихом вітерцю, грайливо кружляючи в повітрі, витанцьовували білі пелюстки легенько опускаючись додолу — це було так казково гарно, що здавалося, ніби з теплого весняного неба сипле лапатий білий сніг.
За тим на зміну ніжним веснам приходили спекотні літа з теплими тріскучими грозами і на деревах швидко розпускалося ніжне смарагдове листя, рунистими пшеницями зеленіли широкі поля і бралася крислатим зелом рясниста пашня, село швидко змінювало свій білопінний святковий наряд й зодягалося у пишні і багатобарвні зелені шати. А тим часом на черешнях наливалися соковиті й невимовно смачні ягоди. В першій половині літа у садах і на черешнях, що край дороги, вже гне врожай рясні гілки. Поволі злегка схиляється долі і помітно важніє молоде черешневе гілля обтяжене напрочуд щедрим урожаєм. Черешневе віття, будучи густо обліплене чималими кетягами дорідних, соковитих і дуже солодких ягід, заховало серед них своє листя. І тепер дерева стоять уже геть зовсім не такі зелені як раніше, а скоріше насиченочервоні, ніби вони вбралися у блискучі дорогі коралові намиста.
О тій далекій порі Божої благодаті достиглі ягоди диких черешень були невимовно смачними і запашними, дуже м’ясистими і надзвичайно соковитими, а солодкими як мед. Щоправда, за величиною вони були трішки меншими у порівнянні із нинішніми імпортними ягодами щеплених черешень, а що вже смак і аромат то й порівнювати гріх. Нині куплені черешні не пахнуть та й яскраво вираженого, як такого черешневого, смаку вони теж не мають.
Щойно достигали на деревах перші черешні як сільські дітлахи вправно залізали на черешню і зручно вмощувалися на гілках з окрайцем хліба у руці. Ох і смачнющими ж були ті найсвіжіші черешні, з’їдені з хлібом на дереві. Моя мало не 80-ти літня мама ще й досі часто згадує оті смачні черешневі сніданки, обіди, полуденки й підвечірки свого давним-давно минулого бідного босоногого дитинства. Але в тому далекому-далекому минулому черешневий рай у літі був не тільки дитячим. В ту пору навіть самі найбідніші у селі господині часто варили вареники з черешнями: чоловік десь заробить за день хоч із пригорщі житнього борошна, а жінка тим часом нарве спілих черешень от уже й вечеря буде для сім’ї. З черешнями пекли пироги, варили компоти, киселі й узвари. А ще у великій кількості черешні сушили на зиму.
Нерідко бувало, коли вже наступить пізня осінь і люди обробляться в полі, а худібка стане на зимове стійло, або найчастіше взимку жінки ставали до плити і не тільки на свята варили більш загайні страви котрі займали трохи більше часу. Зчаста черешнівська хазяйка так файненько розтовче у дерев’яній ступі багатенько олійного маку, що він вийде аж чорний і такий масткий (прим. авт.: в той час люди споживали доста’ велику кількість маку, з ним готували чимало смачних і корисних страв, тому селяни сіяли дуже багато городнього олійного маку, і наркоманів не було! Порівняно із дрібним маком-відюком насіння олійного маку було крупнішим, мало темносіре забарвлення і містило в собі відносно велику частку олії. Окрім багатьох інших цілющих властивостей цей мак має особливо хороші антигельмінтні властивості завдяки чому люди були значно здоровішими), із сушених черешень добре уварить насичений узвар, зволоче власноруч замішених домашніх галушок (прим. авт.: зволокти — означає відварити свіжу щойно нарізану довгу домашню локшину і вихопивши її з окропу одразу треба сполоснути холодною водою, щоб галушки вийшли тверденькими, по-сучасному це означає “аль-денте”). Ну, а тоді в миску до галушок щедро клали товчений мак і заправляли наваристим солодкуватим черешневим узваром з ягідьми, або цю страву можна було зготувати і без галушок це вже як хто любить, але страва однаково виходила смачною. Черешневий узвар з товченим маком по-особливому смакував вприкуску зі свіжими коржами — це була ситна осолодувата сільська страва.
В сезон масового збору черешень і вишень селом їздили кіньми заготівельники з бочками на возі і по дешевій ціні скуповували ягоди. Уже геть пізніше після війни, приблизно десь так у 1950-их роках ближче до 60-их, кінний транспорт замінили на бортові машини і заготівельні бочки перекочували у їхній кузов. Хоча та плата була зовсім мізерною, але все ж то були гроші, хай і дрібні, проте, це теж були гроші для бідних селян.
Щоб вторгувати за ягоди хоч трішечки більше, то сільські жінки з усіх кутків села вставали зрання на зорі і вдосвіта із важкою ношею поспішали пішки в Дубно на базар. Черешні або вишні зазвичай носили у великих лозяних кошиках, два з яких були зв’язані між собою крайкою (тут вона заміняла дерев’яне коромисло) й закинуті через плече, а третій кошик чи навіть і два несли в руках. Відпочити дорогою було ніколи, ото хіба тільки можна було перекласти ношу з одного плеча на інше і, якщо кошиків було тільки три, тоді один з них можна було нести поперемінно то в одній, то в другій руці. Щоб встигнути спродати свій крам і до обіду неодмінно повернутися додому місцеві молодиці, важко нав’ючені кошиками спереду, ззаду і в руках, намагалися вкоротити собі шлях і ще затемна прушкували на базар добре втоптаними їхніми ногами вузькими стежками, котрі звивалися полями та межами у напрямку міста. По обіді жінки мусили вийти на колгоспну роботу.
Час минув і тих стежок вже й в помині немає. Тепер влітку я їжджу в Дубно через сусідні села Привільне і Рачин звичайним ровером (здебільшого теж обвішаним важкими сумками та торбами) й добираюся в місто приблизно за одну годину хоча мій вік давно вже перевалив за півстолітній рубіж, а от назад у Черешні́вку добиратися доводиться трохи довше. Та самим найприкрішим для мене є те, коли нерідко доводиться чути від молодих людей щиросердні скарги на те, що їм дуже далеко їхати в Черешні́вку автівкою та ще й дорогою їх “неймовірно трясе на камінцях” (насправді з усього шляху лишень якихось три кілометри припадає на міцну добротну бруківку, а решта дороги має нове асфальтне покриття). Щоб не ображатися на такі закиди я щоразу заспокоюю себе тим, що колись — зайти до міста пішки було близько, пізніше — доїхати туди велосипедом теж було не далеко, а тепер — подолати ту ж саму відстань на автомашині стало занадто важко і дуже далеко. Ось такий ось парадокс, навіть і не знаю: чи-то сміятися, чи-то засмучуватися.
На додачу ще хочеться чуточку сказати про правильне озвучення назви села Черешні́вка. Задля того, щоб якомога краще та доступніше пояснити і щоб легше було зрозуміти як правильно вимовляється назва села то, напевно, тут зручно буде привести дещо трохи дивну алегорію зі звучанням подібного слова. Назва села вимовляється і звучить подібно як тягуча, солодка, смачна, запашна і злегка п’янка черешнева наливка — «черешні́вка», або для прикладу ще буває на прадавні слабоалкогольні напої-наливки кажуть: «терні́вка», «вишні́вка» (саме «вишні́вка», а не якийсь там банальний «вишняк», що одразу й не збагнеш про що ведеться мова: чи-то про загущені кущові зарослі вишень, чи-то про давній-предавній п’янкий солодко-кислуватий трунок, настояний із перестиглих і соковитих вишневих ягід).
У минулому, досить далекому як для людського віку, років десь так трохи більше 45-ти тому назад, одна черешнівська господиня баба Тетяна за своїм родинним рецептом зі знанням і чітким дотриманням всіх тонкощів, нюансів і потаємних секретів вправно готувала зі стиглих соковитих ягід надзвичайно смачнющі, може трохи зазанадто міцненькі й такі солоденькі наливки. Ті свої фірмові різноманітні ягідні наливки баба Тетяна готувала в 3-х літрових слоїках і певний час витримувала щільно закриті бутлики на підвіконні під палючими променями сонця, а коли отой “скажений ягідний сік” (без додавання води!) “достигав” то вона для надання йому міцності, а заодно і для хорошої консервації, “кріпила” наливку відмінним перваком. Ось така в баби Тетяни виходила трішки крепкувата «черешні́вка», «вишні́вка», «терні́вка». Крім того вона ще насипала малину, калину, а от «слив’янки» баба Тетяна чомусь не любила. Прожила баба Тетяна важке, але довге вдовине життя. Народилася вона ранньою весною революційного 1917 року і впродовж прожитих літ всякого випало на її удовину долю: і декілька перемін влади, і колективізація, і війна, і тюрма, і повоєнні лихоліття, і мало не цілодобова безплатна праця на колгоспних полях..., усього й не злічити.
Ох, кажуть, що нема в світі нічого гірше од того як жити в епоху перемін, але мабуть є ще й хуже того, особливо коли на людський вік тих змін перепаде забагато. От тільки, як баба Тетяна ще замолоду свято повірила в те, що у 2000 році настане кінець світу, то він для неї і настав на початку того ж таки 2000 високосного року на подвійному перевалі: століть і тисячоліть. Хоча білий світ благополучно існує собі далі абсолютно не зважаючи на усілякі там безглузді й недолугі людські прогнози, передбачення, предсказання, сектантські вирахування та залякування. Від зміни тисячоліть в придуманому людьми календарі у Божій природі нічого не змінилося: так само, як і раніше, у небі світить сонце, вранці воно сходить і ввечері заходить, щоночі на зміну йому на небесну варту заступає місяць. І точнісінько так же само безупинно далі продовжує свій відлік і людське літочислення. Ну, що тут іще скажеш? Ото хіба лише те, що вірити завжди треба одному тільки Богові, а не людям.

Географічні дані.
Географічні координати села Черешні́вка: 50°29′13″ пн. ш. 25°49′30″ сх. д., середня висота місцевості над рівнем моря 260 метрів.
Село Черешні́вка знаходиться на півночі Дубенського району (відповідно до попереднього адміністративно-територіального поділу котрий діяв до 2021 року) який розташований у південно-західній частині Рівненської області. Великі за площею земельні угіддя, які належать до села Черешні́вка, займають крайню північну та північно-східну частину території Привільненської об’єднаної територіальної громади. На півночі за межами села Черешні́вка проходить границя з Млинівським районом (тепер уже колишнім, так як він нещодавно приєднався до Дубенського району). На сході село межує з Варковицькою об’єднаною територіальною громадою.

Рельєф місцевості.
Крайня північна частина Дубенського району у якій розташоване село Черешні́вка лежить в межах Волинської височини, має підвищений хвилястий рельєф і відноситься до лісостепової зони. Село розкинулося на пагорбі і його вулиці в більшості своїй простягаються по рівнинній місцевості, проте через рівнинно-горбистий рельєф в межах села трапляються довгі й пологі долини. За межами сільської території рельєф переходить у значно більш горбистий з відносно глибокими долинами, з високими та переважно прикрими горбаками із крутими схилами.
На південній стороні села знаходиться природне неугіддя з місцевою назвою “Глубокий Рів” — це довгий і широкий розгалужений на декілька протяжних рукавів глибокий крутий яр з вузькими долинами й високими та дуже стрімкими боковими схилами. У центрі, де сходяться докупи відокремлені яри, їхні схили відчутно нижчають та стають більш пологими, а долина стає трохи мілшою і порівняно значно ширшою.
Крім нього, теж по південній стороні, між селами Привільне і Черешні́вка на схід від центральної дороги бере свій початок інший яр іменований “Дубина” (прим. авт.: колись на тому місці ріс великий дубовий ліс — звідси й походить назва урочища. Нині прикрий схил однобокого яру вкритий грабами, липами та ліщиною, а по краю його обступили густі кущі терну і глоду). Цей яр по долині огинає півколом підніжжя крутого горбка з назвою “Глинянка” (прим. авт.: великий глиняний горбок, на його вершині простягається велика рівнина на якій розкинулося село Черешні́вка). Трохи поодаль від дороги цей яр розділяється на два окремі рукави, один з яких, у вигляді глибокого й широкого рова вщерсть зарослого деревами й непролазними кущаками, виходить до Прушки, а головний яр під кінець поступово переходить в глибоку долину з безлісим порослим травою схилом і прямує в сторону до Даманського.
Ще один яр тягнеться на північний схід від села. За часів Союзу у ньому, щоб зменшити природну ерозію і запобігти розмиванню грунтів, проводився відповідний комплекс природо-захисних робіт. З метою укріплення яру в ньому було висаджено чимало соснових саджанців, котрі за сорок з лишком літ виросли у гарний сосновий ліс.
На північному заході поза селом в одному місці зустрічаються між собою аж декілька чималих горбків, їх розділяють глибокі долини. В цілому вони утворюють собою розгалужену в різні боки довгу і досить широку улоговину. Якраз у цьому місці найкраще вирізняється горбистий рельєф даної місцевості.
На сході, якраз за межею села Черешні́вка, простягається дуже довгий високо-горбистий кряж, який складається із багатьох з’єднаних між собою високих і ще вищих горбків порослих сосновим лісом. У селі його називають “Печений Віл”. Своєю протяжністю цей горбистий кряж орієнтований з півдня на північ і щобільше він повертає на північний захід то стає все вищим. З покоління в покоління літні люди розповідали своїм нащадкам нібито якраз звідсіля беруть свій початок Карпатські гори.
Це і насправді є маленькі місцеві гори зі своїми вершинами та із своїми долинами і навіть підземні печери в них є. Та про ці природні печери і особливо про вхід до них мало хто в Черешні́вці знає, можливо про них більше відомо тим людям котрі живуть у підніжжі тутешніх гір в селах Кораблище і Красна Гора. З науковою метою задля вивчення протяжності, розгалуження, унікальності природних утворень і краси цих підземних карстових печер їх ніхто ніколи не досліджував. Але про їхнє існування добре знають ті, хто коли-не-будь абсолютно випадково туди потрапляв, або опинявся там дуже навіть цілеспрямовано, наприклад, з метою надійного сховку чи навіть тимчасового прихистку. Людям всяко у житті траплялося.
На Печеному Волі окрім природних печер є ще й рукотворні крейдяні копальні. Колись в окремих місцях того узгір’я в промислових об’ємах видобували підземну крейду з якої випалювали вапно. Виробництво вапна з місцевої сировини давно вже припинилося, а от штольні старих копалень утворили собою довгі підземні заплутані лабіринти і в такому вигляді вони там збереглися дотепер.

Кліматичні умови.
Клімат на території села Черешні́вка помірно континентальний з незначними коливаннями температури, із відносно високою вологістю і помірно теплим літом та м'якою зимою з частими відлигами. На протязі року влітку трапляються спекотні дні, а взимку, хоча й рідко, але все ще бувають тріскучі морози, гарні віхоли і навіть хуртовини. Інколи трапляються відносно сухі роки, коли влітку по декілька тижнів поспіль немає опадів, але урожай не вигорає. Іноді бувають трохи занадто вологі й дощові роки, коли день при дні протягом кількох місяців квасить докучливий дощ і порівняно рідко випадає ясна погожа днина.
Влітку, десь так приблизно до 70-х років минулого століття, нерідко налітали дуже хороші блискучі й тріскучі короткі і дуже теплі, як свіжа домашня юшка, дощові грози: стоїть спека, ясно світить сонце, а за якусь коротку мить раптом подув вітер і вже з’явилася на нещодавно чистому небі темна хмара — вітер стих, а небо спохмурніло, потемніло, блиснуло, тріснуло-гримнуло і полило як з відра. А вже десь так за півгодини по тому вмите небо розчистилось від хмар, проясніло і знову у вишині на небесній блакиті яскраво сяє ясне сонце. Долинами та видолинками, глибокими ровами й мілкими рівчаками широкими бурхливими потоками стрімко летіла, клекотіла й аж пінилася тепла дощова вода та така швидка, що на своєму шляху здатна була легко збити з ніг людину й забрати з собою. Натрапивши у долині на такі потоки впоперек дороги люди не ризикували їх переходити бо легко можна було втопитися, отож краще було трохи перечекати доки спаде перша вода. А галасливій босоногій сільській дітворі страшенно подобалося хлюпатися й бовтатися в здоровенних і тепленьких баюрах які щедро налляв дощ на раніше запилюженій дорозі, а ще вони із величезним задоволенням брохалися в розквашеній гарячій грязюці яка аж припікала підошви і весело чвиркала крізь голі пальці на ногах. Цим короткочасним дитячим радощам не було меж бо буквально за декілька годин земля вбере в себе всю воду і за день-два, а до тижня так точно, уже чекай наступну грозу.
Не менш привабливими були нічні громовиці. Понад усе люблю хороші грози. Гроза — це по-особливому благодатна пора, яка щедро дарує людині самий найкращий відпочинок, найліпше відновлює та зміцнює фізичні і душевні сили, навіює-наспівує найміцніший преспокійний сон, натруджене й стомлене денною працею тіло сповна напуває життєдайною енергією, насичує невимовною легкістю, а змучену щоденними турботами душу очищає, освітлює і окрилює. Навряд чи можна від чогось іншого відчути в собі іще більш радісну полегкість аніж від доброї грози.
А як чарівно виглядали “горобині” ночі! Вони були просто неперевершено прекрасні! Останню таку пам’ятаю ще у дитинстві. Під час такої блискучо-тріскучої грози чорне нічне небо дивовижним чином перетворюється у пречудовий чарівний казковий світильник в якому ані на мить не згасає мерехтливе сяйво срібних блискавиць. І тоді не можливо відрізнити де починається одна блискавка й де згасає інша бо крешуть вони в небі одночасно по кілька штук разом й таким чином стають безперервними. Кудись полохливо щезає нічна пітьма налякана яскравим іскристим світлом і надворі стає видно як удень, тільки це грозове світло не біле й не жовте, а насичено блакитне ніби ніжно-ніжно голубе. Довгі й розлогі розкати грому абсолютно не затихають і не припиняються, ця колоритна грозова симфонія лишень змінює свою багатобарвну тональність. Здається, що все навкруги тріщить і гуркоче, рокоче й клекотить ніби у велетенському котлі щось голосно-преголосно кипить, булькотить, шквариться і шипить. Справжня “горобина” ніч — це надзвичайно рідкісне явище природи, окрім того воно ще й неймовірно прекрасне, неперевершено захоплююче і по-особливому ефектне видиво.
А ще для селян такі “горобині” ночі є особливо бажаними тому, що до світання встигають полускатись усі без винятку гусениці, зокрема на капусті. Без застосування жодних хімікатів у “горобину” ніч стовідсотково порозриваються вздовж навіть ті гусениці, котрі зуміли заховатися десь далеко під листям. Вранці диву даєшся від побаченого на городі, складається таке враження ніби кожній із цих живучих повзучих прожер хтось рівнесенько по центру гострим лезом порозпорював черевця. А найцікавішим фактом є те, що жодну із них не розірвало впоперек чи якось інакше. Невідомо з якої причини так трапляється, але тільки у “горобину” ніч гусінь дуже сильно роздувається і в результаті лопається вздовж тіла. Цілком можливо, що так трапляється від занадто великого насичення повітря озоном, чи може до цього призводять різкі перепади низьких і високих звукових частот грому, або це відбувається під впливом надлишку енергії у природі спричиненого потужними розрядами блискавиць. Та як би там не було, а за легендою у громовицю святий Ілля-громовержець з гуркотом їде по небу на вогняній колісниці і метає звідти блискавиці, поцілюючи ними у різну нечисть котра кишить на землі. Кажуть, так він очищає землю від нашестя усілякої погані. І, я б сказала, що так воно і є насправді, бо істинна “горобина” ніч являє собою яскравий тому приклад.
Рік за роком грози в Черешні́вці ставали все слабшими, холоднішими і значно менш проливними, а повноцінної “горобиної” ночі на протязі останніх десь так 35 років то й взагалі не траплялося жодної. Давним-давно вже не течуть полями бурхливі дощові потоки, висохли “вічні” круглорічні лужки і перед дощем не скрекочуть жаби. Канули у вічність багатосніжні та морозні зими.
За останні 50 років клімат у Черешні́вці дуже сильно змінився. Як і скрізь у тутешній окрузі зими в Черешні́вці стали сльотавими, весни відносно прохолодними й затяжними, літа здебільшого вогкими та сирими. Дощі стали холодними, а замість приємної теплої улюбленої грози щось там в небі трохи побуркоче ніби хтось із кимось спроквола посвариться і в результаті довго й нудно квасить та хлюпає дрібний дощик і цибенить зі стріхи дрібними тонкими пацьорками, або січе і розпускає довгі соплі досадлива й надокучлива зябка мжичка. Особливо в останні роки світ навколо сильно спохмурнів, нерідко все навкруги сповивають пеленою сиві тумани, у повітрі висить дірявим рядном якась невловима мрячка і часто-густо сірим саваном затягують небокрай густі непроглядні дими. У порівнянні з давно минулим часом нинішній клімат став ніби й відчутно м’якшим, зате сирішим і відчутно холоднішим.
На перший погляд це може здаватися досить дивним, але в дійсності погода у селі Черешні́вка дещо відрізняється від інших сіл і тим більше від м. Дубно. Напевно на неї відчутно впливає географічне положення села, зокрема свій відбиток накладає досить високе розташування цієї місцевості над рівнем моря і розкинулось село на відносно височенькому горбочку, а також у ньому відчувається вплив природніх умов. Місцеві жителі частенько жартують, що їхня Черешні́вка знаходиться ближче до сонця, тому й погода тут не така як всіх. Може й так. У селі Черешні́вка якось ясніше світить сонце, порівняно рідко бувають непроглядні тумани, значно чистіше й свіжіше повітря і, що найбільш цікаво, тут нерідко на Паску святиться сніг який у навколишніх селах давно уже скрес.
Роза вітрів.
На території села Черешні́вка в основному круглорічно переважають помірні північно-західні і рідше західні вітри, саме вони найчастіше приносять із собою опади в село. Трапляються і вітряні дні, тоді пориви вітру нерідко бувають досить сильними і з поперемінною силою вони можуть дути від однієї до трьох діб. Північні вітри відносно рідкісні і зазвичай холодні. Північно-східні та східні вітри дують значно частіше і переважають взимку, вони теж приносять холод, особливо зимою. Південно-східні вітри хоча й бувають, але вони набагато менш дошкульні від усіх попередніх і в своїй переважній більшості рідко коли надувають на село негоду. А от південні і південно-західні вітри завжди найбільш лагідні та погідливі тому на фоні всіх інших вітрів вони найменш помітні.