Храм Миколи Притиски

В самому серці Києва, в історичній частині Подолу розташований храм Святого Миколи Притиска (церква Миколи Чудотворця). Він розміщений за адресою вул. Хорива 5А і з першого погляду привертає увагу своїм незвичайним положенням стосовно сучасних вулиць. Справа в тому, що його орієнтування обумовлювалось плануванням цієї частини міста ще XVI ст. (до пожежі 1811 року), а з того часу Київ неодноразово змінював своє обличчя.

Існує дві версії походження такої цікавої назви старої церкви. Відповідно першої, на причалі (старослов’янською - притикє) ще за часів торгового водного шляху «з варяг у греки», стояла спершу ікона Св. Миколи, а згодом на цьому місці відбудували храм. Згідно другої, більш романтичної версії – грабіжника, що хотів пограбувати святе місце, притиснуло іконою святого покровителя. Це було визнано чудом і церква отримала свою назву на честь цієї славної події.

Слід зазначити, що розміщення храму Св. Миколи саме на Подолі є досить логічним – адже цей святий вважався покровителем купців та мандрівників, а Поділ довго залишався найбільш активною торгівельною «точкою» Києва.

Будівельні роботи по зведенню кам’яної церкви, яку ми можемо бачити сьогодень, проводились на місці де до того знаходився однойменний дерев’яний храм. Донедавна, цю відбудову датували 1631 роком, проте наразі дослідники впевнено зазначають, що вона не могла розпочатись раніше кінця XVII – початку XVIIІ ст.

Будівля церкви витримана у стилі українського бароко (яке ще називають козацьким) з елементами класицизму, має два яруси і баню, в плані хрестоподібна. В ХІХ ст. її зовнішній вигляд був дещо змінений кількома прибудовами: маленькою цегляною капличкою, тамбурами і чотирма печами з білими кахлями, які утеплили до того холодні приміщення. Другий ярус храму, також відбудований з каменю, виконаний цілком у стилі класицизму, з елементами еклектики – форми скупі, малюнок лаконічний. Такий вигляд пояснюється смаками суспільства, які панували у ХІХ ст.

Внутрішній інтер’єр храму формувався в декілька етапів і це може побачити навіть не мистецтвознавець – окремі розписи дисгармонують між собою. Це пояснюється різним часом їх нанесення, коли живописці творили в стилі, притаманному епосі і не зважали на смаки своїх попередників. На опорних стовпах можна побачити первісні розписи і поруч з ними – сюжети, нанесені вже в ХХ ст., близькі по манері до оздоблення собору Св. Володимира. Вірогідно в той час, саме цей храм вважався взірцем до наслідування і справляв потужний вплив на церковний живопис. Щоб об’єднати різні манери виконання розписів, використали обрамлення декоративного орнаменту. Окрім того, до сьогодень збереглися дві давні фрески: «Вознесіння Христове» (1830 року), розміщена на північних склепіннях і «Нагірна проповідь» (ХІХ – ХХ ст.) – в західній частині.

Під час Другої світової війни церква Св. Миколи зазнала часткового руйнування, як і багато інших будівель Києва, тому в 1956 – 1958 роках, Держбуд УРСР провів капітальні реставраційні роботи. Завдяки цьому храм відновився у вигляді, який мав у ХІХ ст. – повторюючи незвичайне орієнтування в сучасних вулицях, таке ж, як у першої, ще дерев’яної церкви. Декор фасадів, втім, так і не було відновлено. Згодом сталась ще одна прикрість, яка дещо зіпсувала внутрішній вигляд храму. Проігнорувавши погодження з Управлінням пам’яткоохоронних досліджень, настінні розписи було доповнено тематичними і орнаментальними живописними композиціями. В ході цих робіт сильно постраждали, до повного знищення, декорування стін Стрітенської церкви, розташованої внизу дзвіниці, а також з’явився доволі готичний кольоровий вітраж з зображенням Св. Миколи, притаманний радше західним католицьким костьолам, але аж ніяк не православним храмам.

Проте, як на нашу думку, подібна катавасія стилів, манер виконання, мистецьких рішень тільки додає церкві Миколи Притиска тієї індивідуальністю і наочного зв’язку з довгою історією цього місця, яка і створює неповторний вигляд кожної пам’ятки старовини. Не дивлячись ні на що, храм діє і радо запрошує відвідувачів.