Садиба Ханенків

Вулиця Терещенківська в Києві зовсім невелика по своїй протяжності і майже всю її «парну» сторону займає університетський парк імені Тараса Шевченка. Проте, вона містить в собі таку велику кількість музейних обʼєктів, що часто її називають «Вулиця музеїв». Тут знаходиться Музей російського мистецтва, Музей західного та східного мистецтва імені Богдана та Варвари Ханенків, Музей-квартира Павла Тичини. Крім того, біля входу в будівлю № 9 стоїть памʼятник І. Ю. Рєпіну, а у внутрішньому дворику – скульптура Олксандра ІІ.

Вулиця називалась у різні часи по різному. З дня початку свого існування, у 1861 році – Олексіїївська, з 1900 року – Терещенківська, за радянської влади: Чудновського і Рєпіна, з 1992 року і дотепер – Терещенківська. Теперішня назва повернена їй на честь роду Терещенків, які проживали саме тут. Це була родина відомих меценатів, мистецтвознавців. Терещенки отримали капітал під час Кримської війни, коли Артем Якович Терещенко, власне, засновник династії, поставляв армії Російської імперії хліб та будівельні ліси. Згодом родина примножила доходи, переключивши увагу на цукрозаводську сферу. Коли, за заслуги перед імперією, в 1870 році, їм було присвоєно дворянство, цукровий бурячок з гичкою став їх родинним гербом.

Архітектурний комплекс, в якому наразі розміщується музей мистецтв ім. Богдана і Варвари (в дівоцтві – Терещенко) Ханенко, історично складався з доходного дому (будинок №13), особняка (№15) і дворового флігеля (15а), а також будівлі за номером 17. Ділянку під особняк придбав Нікола Артемович Терещенко в 1882 році. В 1888 році, він же купує сусідню ділянку №13 разом з триповерховою будівлею на ній. Згідно заповіту Ніколи Артемовича, в 1903 році ця будівля перейшла до його дочки, Ольги. Проте, вже в 1913 році, Богдан Іванович Ханенко викупив триповерховий будинок і подарував його своїй дружині. В 1913 – 1914 роках на місці старого, був побудований новий, шестиповерховий доходний дім.

Згідно одних даних, проект побудови належав Павлу Сергійовичу Андрієву, інші вказують автором Романа Федоровича (Роберта-Фрідріха) Мельцера. Під час Другої світової війни ця будівля була сильно пошкоджена і реконструйована у 1946 – 1947 роках. Згодом використовувалась як жилий будинок. На кожному поверсі розміщувалось по шість квартир, а на рівні другого поверху був прохід до особняку, що вже тоді мав статус музею. Тут же, у квартирі №2 знаходилась головна контора музею. Будівля залишилась шестиповерховою, у плані має вигляд каре, в якому крила утворюють другий двір. Фасади оформлені у стилі неокласицизму, також містять деякі риси модерну. Серед елементів: чоловічі та жіночі маскарони, скульптури оголених юнаків, супутників Бахуса з гронами винограду, рельєфні зображення античних ваз. Є два арочних проїзду у внутрішній дворик, які оформлені двоколонними доричними портиками.

Ділянку № 15 забудовували у 1887 – 1888 роках, при чому, планування особняка від початку задумувалось в першу чергу для виставлення мистецьких творів, які родина Ханенків колекціонувала вже досить давно. Швидко стало зрозуміло, що всі експонати будинок не в стані вмістити, тому в 1887 – 1891 роках була здійснена двоповерхова прибудова, що мала окремий вхід. Це наштовхнуло дослідників на думку, що, можливо, прибудова планувався для експозиції, доступної громадськості. Окрім того, під номером 15а розміщується флігель, де була конюшня, льодова кімната та жила челядь.

Проект особняка виконав Р.-Ф. Мельцер, вірогідно, за участі Петра Самойловича Бойцова та Володимира Миколайовича Ніколаєва. До роботи з внутрішнього оформлення були залучені Леонард Марконі, Вільгельм Контарбінський, Ганс Макарт, Барбуло Санчес, Михайло Врубель. Таким чином, інтерʼєри особняку набули рис бароко, готики, Ренесансу, рококо. Таке рішення було прийнято в тому числі і для того, щоб відтінити картини та скульптури різних епох, які були виставлені в окремих залах.

Фасад особняку Ханенків декоровано в стилі венеціанського палаццо: стіни світлі, архітектурні прикраси стримані. Таким чином невеликий за розміром будинок на вигляд ясний та дуже гармонійний.

Залишилось додати, що внутрішні дворики будівель № 13 та №15 по вулиці Терещенківській також досить цікаві та затишні. Будь хто може зайти і переконатися у тому особисто.