Червоний корпус Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка

Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка розпочав свою історію у 1834 році. Тоді він називався Університетом Св. Володимира. Головний його корпус, що має назву Червоного, було закладено на три роки пізніше, у 1837 році. Саме будівництво продовжувалось до 1842 року.

Автором проекту виступив відомий петербурзький архітектор італійського походження Вікентій (Вінченцо) Іванович Беретті, відомий такими будівлями в Києві, як Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад (наразі – імені Фоміна), Інститут шляхетних дівчат, першого етапу будівництва Володимирського собору, а також завершенням католицького костелу і плануванням прилеглих до університету територій (вул. Володимирська та Бібіковський бульвар). Для того, щоб стати автором проекту головної будівлі університету, йому довелось пройти конкурсний відбір, змагаючись з іншими провідними архітекторами: Олександром Павловичем Брюлловим, Авраамом Івановичем Мельниковим, Костянтином Андрієвичем Тоном. В 1835 проект Беретті визнається переможцем змагання талантів і вже в квітні архітектор, разом зі своїм учнем та асистентом, Павлом Івановичем Спарро, приїздить до Києва, щоб одразу приступити до будівельних робіт. Після смерті автора, спорудження закінчував його син, Олександр Вікентійович Беретті. Пізніше, під час німецької окупації Червоний корпус університету було підірвано. Над його реконструкцією, вже після війни працював Павло Федотович Альошин.

На творчість Беретті сильно вплинуло його італійське походження. Переважна більшість його робіт виконано у стилі «класицизм», який вперше з’явився саме в Італії, приблизно у XVI столітті. Червоний корпус можна вважати київською квінтесенцією цього архітектурного напрямку.

Будівля уявляє собою палацовий тип споруди у вигляді монументального квадрату, з внутрішнім двором. Планування всередині повністю відповідає прийнятим у ті часи стандартам вищих навчальних закладів: окрім аудиторій і парадних приміщень передбачено розміщення також житлових квартир для лаборантів та методистів, актової зали, зали засідань (або ж ректорату), бібліотеки, музеїв, а з боку Ботанічного саду – православної церкви та, симетрично, католицького костелу (існував до 1920-х років).

Будівельними матеріалами слугували, в основному, цегла місцевого походження та граніт. Склепіння, для міцності, посилені полосовим та брусковим залізом. Крім того, вперше у київській архітектурі було використано чавунні деталі оздоблення: капітелі та бази колон, огорожі, дошки на зовнішньому карнизі, мудульони і, навіть, плитки підлоги. Дах бляшаний, вальмовий, розроблений у стилі ампір.

Під час планування зовнішнього оздоблення, В. І. Беретті ще не мав відомостей, де саме пройде головна магістраль – вулиця Володимирська, тому постарався зробити презентабельними обидві сторони, східну і західну. Проте, з боку Ботанічного саду (наразі – ім. Фоміна) фасад оформлений менш виразно – певно, для того, щоб перебувати у більшій звʼязці з природою. По центру композиція архітектури доповнена пілястрами та фонтаном, з боків її оформлюють апсиди напівкруглої форми з іонічними колонами. На противагу цьому, східний фасад – який, власне зараз і являється обличчям університету, набагато більш монументальний. Його рішення проявилось у контрасті різних площин: чіткого ряду вікон квадратної форми – на першому поверсі, прямокутних – на другому і аркових – на третьому, а також восьми великих, на висоту двох поверхів, колон іонічного ордеру. До центрального входу, який передбачений за колонами, ведуть великі сходи, з боків посилені широкими пандусами. Підвіконня вікон третього поверху оформлено колонкоподібними балясинами – це утворює своєрідний пояс, який добре видно на фотографіях. Цоколь оздоблено великим дощаним рустом.

Обидва можливі чолові фасади логічно поєднані між собою боковими, з в’їздами у внутрішній дворик і ризалітами на обох кінцях.

Сам Університет налічує чотири поверхи, з великим підвалом-бомбосховищем, проте з чолового фасаду можемо бачити лише три з них.

Червоний Корпус київського Національного університету ім. Тараса Шевченка – така ж візитівка Києва, як і Маріїнський палац, як Володимирський собор або Бесарабський ринок.