Будинок Чернігівського пожежного товариства

До революції Чернігів був забудований переважно одноповерховими дерев'яними будинками і пожежі, які виникали через необережність однієї людини, приносили збитки і нещастя багатьом. Особливо великі вогненні смерчі пронеслися містом у 1718,1750,1820,1862 роках. У XVII сторіччі місцеві власті видали інструкцію із застереження пожеж, в якій, зокрема, зазначалося: "у хатах і кухнях дочасно вогню не мати, сажу в трубах повсякчас вичищати, мати воду в діжках і бочках, драбини складені і підставні, мочалки на довгих жердинах".

На воротах кожного двору було чітко розписано, з чим господарю прибувати на пожежу. Цехи в своїх дворах мали утримувати пожежні обози. У міському магістраті на випадок лиха чекало двоє коней, чотири бочки, дві драбини, шкіряні та дерев'яні відра, вила. Цехові обози, які не з'являлися на пожежу, підлягали штрафу.

У 1841 році на допомогу поліцейській пожежній команді прийшло Вільне пожежне товариство, організоване за ініціативою Міської думи. Пожежна дружина, в свою чергу, отримувала матеріальну допомогу від товариства взаємного страхування від вогню, яке було відкрито в 1885 році.

У 1893 році неподалік Красного мосту навпроти другої поліцейської частини на громадські кошти споруджено будинок Вільного пожежного товариства. Воно мало свою добровільну пожежну команду, окремий двір та обоз. Команда складалася з брандмейстера з окладом 500 рублів на рік, помічника (324 рублі), 128 пожежних, які одержували від 216 до 240 рублів.

Обоз складався з 21 коня, 8 бочок і ручних труб. Три пожежники чергували кожного дня: один на -конюшні, інший - на каланчі і один -біля воріт. Сигнали про пожежу з каланчі подавалися за допомогою дзвона, прапорців, ліхтариків і телефону. Отримавши сигнал, пожежники зобов'язані були прибути на пожежу протягом п'ятнадцяти хвилин. З введенням у дію водогону полегшилась боротьба з вогнем.

З часом місто розбудовувалося, пожеж побільшало і виникла необхідність збудувати нове приміщення. Інженер Д.Афанасьев склав проект і кошторис. Оскільки місто розбудовувалося у гомельському напрямку, аза кладовищем намічалося зведення залізничного вокзалу, то за проектом нове пожежне приміщення мали спорудити на Олександрійській площі. Під будівництво виділили ділянку площею триста квадратних сажнів, надали також і кредит. Роботи намічали завершити у 1912 році.

Так, з часом на околиці колишньої Олександрівської площі (нині проспект Миру, 34) виріс будинок пожежного товариства. Він складався з двох корпусів і пожежної каланчі, яку в перспективі планували використовувати як водонапірну башту. Перший корпус був одноповерховий, у ньому містилася конюшня на 11 коней. Тут було два зали для пожежного обозу. Другий корпус складався з двох поверхів. На першому - містилася сигнальна спальня для службовців, їдальня, кухня і лазня.

Другий поверх займали кімнати правління та чергових дружинників, кабінет старшого по команді і квартира брандмейстера. Висота башти-каланчі разом з дерев'яним ліхтарем і флюгером у вигляді прапорця перевищувала 24 метри.

Машинний зал тривалий час залишався порожнім. Перші пожежні машини тут з'явилися лише у 1919 році - "Берліє" та "Персанау", дві наступні - у 1921 році. У двадцятих роках над машинним залом надбудували другий поверх, і там розмістили друкарню.

У 1941 році приміщення було спалене, а після війни відбудоване. До 1987 року в ньому містилася обласна друкарня ім.Кірова.

Тепер тут-обласна організація Національної спілки художників України, редакції газет "Пульс", "Из первьіх рук", промислові магазини тощо.