Українська Академія наук у роки громадянської війни

У роки громадянської війни Українська Академія наук захищала науковців (і не тільки своїх співробітників) перед будь-якою владою. І по війні класова напруженість не вгамовувалась. Найбільше "контри" вбачали серед представників інтелектуальної праці, тож Академія докладала чимало зусиль, щоб зберегти наукові сили. Як тільки ставало відомо про арешти вчених, одразу збиралася президія. Приймалося рішення клопотатися про них. Найчастіше цим займався неодмінний секретар Академії Кримський, якого до того ж у квітні 1920 року було обрано членом Київської ради робітничих і червоноармійських депутатів від співробітників Академії наук. Кримський тяжко переживав за кожного, хто попадав у біду. Так, у 1919 р. клопоталися про П.Стебницького, одного з редакторів біографічного словника українських діячів, про звільнення з-під арешту інженера Е.Гарфа. У 1922 р. просили верховну владу про звільнення вчених Корчак-Чепурківського, Птухи... Та, певне, найчастіше доводилося клопотатися про С.Єфремова. Без пред'явлення будь-яких звинувачень, його арештовували у 1919, 1921, 1922 рр. і щоразу клопотання Академії визволяло його з тюрми. У першій половині 20-х років вона ще була спроможна захищати.

У 1921 році слідом за освітньою реформою нарком освіти УСРР Г.Гринько взявся до реформації науки. Метою було створення централізованої мережі науково-дослідних установ, у якій Академії наук належало місце "головного підприємства". Досить безцеремонно нарком освіти приєднав до Академії Українське наукове товариство (УНТ). При цьому штатний розклад УАН не збільшився. Тобто, власне, відбулося скорочення працівників Академії на кількість штатних посад УНТ (50 чоловік). Водночас Раднарком УСРР прийняв кілька постанов про поліпшення матеріальної бази Академії, декретував їй статус найвищої наукової установи республіки, перейменував у "Всеукраїнську Академію Наук" (ВУАН). Ціною цього стало підпорядкування ВУАН Наркомосвіті. Згідно з "Положенням про Всеукраїнську Академію Наук" від 14 червня 1921 р., яким Раднарком замінив статут УАН, керівництво академічними справами від Спільного Зібрання перейшло до Президії, склад якої підлягав затвердженню Наркомосвіти. Мовчки сприйнявши звуження автономії, Спільне Зібрання зазначило, що "в новому статуті нема нічого про подробиці внутрішнього життя Академії Наук" і постановило: "тимчасово керуватися всіма правилами давнішого статуту і всіма давнішими постановами бувшого "Спільного Зібрання", коли вони не суперечать новому статуту. Серед співробітників утверджувалася думка, що й під новою формою можна продовжувати працювати по-старому (у кращому розумінні слова). І справді, такий стан тривав до весни 1928 р., незважаючи на розгортання соціалістичного будівництва, зростаюче напруження у стосунках з владою, звинувачення вчених у заняттях "чистою наукою" і т. ін.

Протягом осені й зими 1921-22 рр. Наркомат двічі відхиляв затвердження обраної академіками Президії, призначив до ВУАН комісара й змусив енергійного організатора М.Василенка відмовитися від посади президента.

Недовго у ті роки тривала й діяльність ВУАН як координатора науково-дослідної роботи в республіці, хоч академіки охоче взялися до збирання відомостей про кількість і стан наукових установ, їх розподіл на території України. Незабаром до Наркомату надіслали проект мережі київських науково-дослідних кафедр (новостворюваних установ, попередників науково-дослідних інститутів в Україні), але виявилося, що академічний проект "дещо" розходиться з позицією наркома Г.Гринька та його заступника Я.Ряппо. До того ж ВУАН наважувалася критикувати окремі дії уряду, наприклад, вилучення "надлишків" з музеїв України для зовнішторгу. Ось Чому досить скоро ВУАН було відсунуто на роль місцевої, київської (треба розуміти "провінційної") наукової інституції, а науково-дослідні кафедри розвивалися як паралельна, незалежна від неї структура. В 1922 р. відбулося скорочення штатів, а з 1923 р. наукові установи Академії почали переводити на становище науково-дослідних кафедр. Очолювали їх, як і раніш, академіки, але фінансування велося не через ВУАН, а з кошторису кафедр. Аспірантура також відкривалася при кафедрах, а не в Академії.

Напруженість у стосунках Академії з державою, вочевидь, зростала. У серпні 1922 р. відбулася XII партконференція, яка, у зв'язку з НЕПом, вимагала посилити наступ на опозиційні партії й течії, а також і на "мнимо безпартійну буржуазно-демократичну інтелігенцію, яка для своїх контрреволюційних цілей зловживає корінними інтересами цілих корпорацій і для якої справжні інтереси науки, техніки, педагогіки... є тільки пустим словом, політичним прикриттям". Наслідок - локалізація впливу потужного інтелектуального колективу ВУАН і фальсифікована судова справа "Київського обласного центру дії", що стала першим політичним процесом на Україні, який зачепив науковців. Арешти розпочалися влітку 1923 р., суд - у березні 1924 р. На лаві підсудних опинилися 18 чоловік.