Заснування Української Академії наук

У 1917 році у Петрограді серед науковців, що працювали в Міністерстві освіти Тимчасового уряду (С. Ольденбург, М. Василенко) обговорювалася ідея організації державою Академій наук в Україні, Грузії та Сибіру. Намірам цим не судилося тоді збутися.

1918 року, після квітневого перевороту у Києві, коли до влади прийшов гетьман Скоропадський, Міністром народної освіти став Василенко. Він закликав до Києва Вернадського, котрий жив тоді у Полтаві, й вони почали єднати учених, готувати створення Української Академії наук. Було зібрано комісію для вироблення законопроекту про заснування УАН, вчені виробили концепцію установи, в якій збігалися б інтереси творчої особистості і наукового колективу, фундаментальної і прикладної науки, держави і наукової громадськості.

Зі збірник праць комісії для вироблення законопроекту про заснування Української Академії наук у Києві - «Головою комісії являється ординарний академік Російської Академії наук Володимир Іванович Вернадський.

Членами Комісії суть: заслужений професор Харківського університету Дмитро Йванович Багалій, заслужений професор сільськогосподарського відділу Київського політехнічного інституту Микола Теофанович Кащенко, ординарний професор Державного університету св. Володимира Богдан Олександрович Кистяківський, ординарний професор Державного університету св. Володимира Йосип Йосипович Косоногов, ординарний професор Лазаревського інституту східних мов Агатангел Юхимович Кримський, заслужений професор Державного університету св. Володимира Григор Григорович Павлуцький (представник Наукового Товариства в Києві), ректор Державного університету св. Володимира Євген Васильович Спекторський, ординарний професор Державного університету св. Володимира Олександр Васильович Сперанський, ординарний професор Інституту "Инженеров путей сообщения" та Петроградського політехнічного інституту Степан Прокопович Тимошенко, екстраординарний професор Донського університету Євген Костянтинович Тимченко (представник Наукового Товариства в Києві), ординарний професор Київського українського державного університету Михайло Йванович Туган-Барановський, заслужений ординарний професор Державного університету св. Володимира Павло Аполлонович Тутковський (представник Наукового Товариства в Києві) та завідуючий сіткою дослідних піль і центральною дослідною станцією Всеросійського товариства цукрозаводчиків Соломон Львович Франкфурт.

До праці в комісії були також запрошені: професор Львівського університету Михайло Сергійович Грушевський і ординарний академік Російської Академії наук Володимир Миколайович Перетц, але відповідей від них не одержано; так само немає в Комісії відповіді від Наукового Товариства імені Шевченка у Львові, до якого Комісія зверталася з проханням взяти участь в її праці через свого представника. Крім того, з запрошених осіб, які дали вже були свою згоду, не могли взяти участь в праці Комісії: ординарний академік Російської Академії наук Володимир Степанович Іконников - через заборону лікаря, ординарний академік Російської Академії наук Володимир Іванович Палладин - через хворобу, та заслужений професор Харківського університету Микола Хведорович Сумцов. Приват-доцент Петроградського університету, директор Музею Імператора Олександра III Хведір Кіндратович Вовк (Волк) по дорозі з Петрограду до Києва помер 29 червня в м. Жлобині.

Секретарем Комісії - голова архівно-бібліотечного відділу Головного управління мистецтв та національної культури Вадим Львович Модзалевський; його помічником - Василь Климентович Дем'янчук, виконуючий обов'язки діловода в тому ж відділі».

9 липня 1918 р., відкриваючи роботу Комісії, Міністр пояснив позицію засновників Академії наук щодо державної організації наукової праці, а також щодо особливих рис створюваної інституції: «Академія повинна згуртувати коло себе наукові сили, які в першу чергу мусять поповнити хиби щодо студіювання України. Ненормальні умови і підозріле відношення до української науки, в яких вона розвивалась, утворили те, що Україна мало досліджена, історію України, історію українського мистецтва, мову, письменство, природні багатства, народне життя, статистику, географію, етнографію, почасти тільки почали студіювати, почасти мають вони такі вади, що потрібні виняткові потуги, аби заповнити існуючі перепустки. Час іде і потрібно поспішати налагодити наукове життя на Вкраїні.

Утворення Української Академії наук має і велике національне значення, бо ще й досі є багато людей, які скептично і з насмішкою відносяться до українського руху та відродження, не мають віри в життєві сили українського народу, не вважають можливим розвиток української мови і науки».

Новою і найважливішою умовою розвитку науки фундатори, УАН визнали участь держави в організації науково-дослідної роботи. Не керівництво і не управління, як це трактувалося й трактується вітчизняним наукознавством, а створення сприятливих умов для наукової діяльності. При цьому «жаднісінькі міркування національного, політичного або релігійного характеру не можуть і не повинні обмежувати вільність та повність наукового досліду».

Будучи установою державною, УАН мала підпорядковуватися не урядові, а законодавчій владі. Бо лише за цієї умови Академія могла виступати як незалежний експерт, консультант, радник. Право репрезентувати Академію мали виключно її члени, що займали наукові посади. Причому суміщати працю в УАН можна було не більш, ніж з однією посадою у вузі чи іншій науковій установі. Член Академії не міг вважатися повноправним академіком, якщо він обіймав посаду на державній службі4.

У перше десятиріччя в Академії справді панував дух поваги до таланту і професіоналізму вченого, всі, обрані в Академію протягом 1918-1928 рр., були визначними вченими. Відомі випадки не обрання вченого до Академії з мотивів ненаукових. Але випадків обрання в академію з ненаукових мотивів не було. Такі, коротко, організаційні засади УАН, як ми їх розуміємо зі спадщини її фундаторів.

По тривалій дискусії комісія дійшла згоди, що первісний склад академіків має призначити верховна влада за поданням Міністерства народної освіти та культури. За наказом гетьмана Скоропадського від 14 листопада 1918 р. першими дійсними членами УАН стали:

А. По відділі історично-філологічних наук:

1. Заслужений професор Харківського університету Дмитро Йванович Багалій.
2. Ординарний професор Українського Київського державного університету Агатангел Євтимович Кримський.
3. Заслужений професор Київської духовної академії Микола Йванович Петров.
4. Професор Черновецького університету д-р Степан Смаль-Стоцький.

Б. По відділі фізично-математичних наук:

1. Ординарний академік Російської Академії Наук Володимир Іванович Вернадський.
2. Професор Київського політехнічного інституту Степан Прокопович Тимошенко.
3. Професор Київського політехнічного інституту Микола Теофанович Кащенко.
4. Заслужений ординарний професор Київського університету св. Володимира Павло Аполлонович Тутковський.

В. По відділі соціальних наук:

1. Ординарний професор київського Українського державного університету Михайло Йванович Туган-Барановський.
2. Професор Катеринославського університету Федір Васильович Тарановський.
3. Ординарний професор Київського політехнічного інституту Володимир Андрійович Косинський.
4. Член-секретар комісії по розбору давніх актів Орест Іванович Левицький.

На першому (установчому) засіданні Спільного Зібрання УАН, що відбулося 27 листопада 1918 р., таємним голосуванням було обрано одноголосно президентом УАН Володимира Івановича Вернадського і неодмінним секретарем А. Ю. Кримського.

Згодом третину первісного складу Української Академії наук було звинувачено в "українському сепаратизмі", "буржуазному націоналізмі", інших проявах "ворожості" і вилучено з історії Академії. Протягом десятиріч будь-яка згадка про їхню наукову діяльність супроводжувалася виключно негативними характеристиками.