Всеукраїнська академія наук у період українізації та початку репресій

Ще приступаючи до реформи науки у 1921 р., уряд надав керівникам науково-дослідних кафедр права членів-кореспондентів ВУАН. Цей акт викликав негативну реакцію Спільного Зібрання Академії. Академіки визнали негідним пов'язувати адміністративну посаду з членством в Академії. Вони вважали, що підставою для присвоєння наукового звання можуть бути лише наукові заслуги. Адже у першому статуті навіть кафедри "красного письменства" не мали рівних наукових прав з іншими, бо критерій обрання на них - заслуги літературні, а не наукові. Але Наркомат своїм циркуляром, а потім і усними директивами знову і знову підтверджує чинність член-корівських прав керівників кафедр. З цього приводу виникає кілька конфліктів між керівниками кафедр і Радою (Спільним Зібранням) ВУАН. Зрештою, непохитність Академії привела до того, що наркомосвітівська редакція положення про членів-кореспондентів вмерла тихою смертю - її ніхто не відміняв, але й практики вона не мала. Та ВУАН це коштувало певного відчуження з боку дослідних кафедр. Отже, Наркомосвіти начебто погодився з рештками автономності ВУАН, але за це ще на якийсь час позбавив її прямого впливу на формування науково-дослідної системи.

Минав час. Міцнів партійно-державний апарат, що вороже сприймав будь-яке вільнодумство, у тому числі і в науці. Втручання апарату в наукове життя посилювалося, вдосконалювалися методи адміністративного тиску, аби політизувати науку. Загострювалися й суперечності між окремими групами вчених. Все це призводило до того, що Академія, як і всі інші наукові осередки, втрачала дух незалежної співдружності вчених, перетворювалася на "робочий орган". Заходили всілякі перевірки, розпочалися спроби реорганізації. Так, у проекті "Основних положень реорганізації Всеукраїнської Академії наук" (1925), головним автором якого був високопоставлений службовець Наркомосу М.Яворський, ВУАН критикують головним чином за недостатню революційність, відстороненість від проблем сучасного соціально-економічного і політичного розвитку, за те, що вона працює відокремлено від решти радянських економічних і політичних установ, і тому не може проявляти ініціативу у створенні нової, революційної науки, з її новими методами і завданнями, що ґрунтувалися б на засадах ленінізму: "ВУАН в Радянській Україні не зовсім радянська установа, та іще й з відтінком кастовості", - такий висновок робиться у цьому документі.

У тому ж 1925 р. Наркомпраці СРСР видав постанову, якою передбачався єдиний розпорядок трудового дня для всіх установ, вводилися табельні дошки, номерні марки тощо. Казармено-виробничий порядок лаштували й до науки. Запізнення, відсутність на робочому місці суворо каралися, аж до звільнення з роботи. Примусова українізація спричинила масові звільнення спеціалістів, які не володіли українською мовою. Але невдовзі українізація виявилася зручним приводом для звинувачень її провідників у буржуазному націоналізмі.

Трохи згодом почало діяти положення про те, що "дійсні академіки й весь учений персонал можуть бути позбавлені свого звання та своїх прав, коли вони не виконують своїх прямих обов'язків, а також, коли їхня діяльність свідомо скерована на спричинення шкоди Радянському Союзу". Таке формулювання мало широкий діапазон тлумачення. На початку 30-х років воно увійшло окремим пунктом до Статуту. ВУАН вступала в смугу масових репресій.

Наочною формою взаємодії науки і суспільства є взаємодія через організаційні форми науки. Останні відбивають процес когнітивного розвитку науки, але, в свою чергу, впливають на нього. Залежно від того, які тенденції в динаміці оргформ підтримуються, суспільство може стимулювати або гальмувати розвиток власне науки. До середини 20-х років, тенденції, що домінували у державному будівництві - бюрократизація, некомпетентність управління - діяли на науку ззовні (принаймні, щодо ВУАН). Певною мірою (нехай, навіть, малою) їм протистояли іманентні фактори розвитку науки, його внутрішня логіка. Принципово змінилася ситуація наприкінці десятиріччя. Партійне керівництво республіки усвідомлювало, що прибрати до рук існуючу Академію не вдалося. Потрібна була нова Академія. У 1928-1929 рр. реорганізація ВУАН, про яку так довго говорили більшовики, здійснилася. Академія наук України стала державною установою у тому розумінні, що вкладало у це поняття радянське наукознавство. Для радикального оновлення було використано таку схему: травень 1928 р. - переобрання всього керівництва Академії й висунення членів академічної громади, схильних до конформізму. Через рік, що його використано на масовану обробку, в тому числі й своїх обранців, на виборах до складу ВУАН у числі нових академіків введено "своїх" людей, через яких було розпочате жахливе десятиріччя перманентної "ротації з вибуванням", наслідком якої утворився абсолютно слухняний склад Академії. Зауважимо, що ця система без сентиментів перемелювала як тих, хто не виправдав сподівань, так і тих, чиїми руками вона творилася. Вибори, що відбувалися під режисурою влади, закінчилися такою сумною статистикою: у 1929 р. обрано 34 академіки, з яких у різні роки репресовано 16, зокрема, всі до одного представники історичних, фізико-математичних наук, філософії, соціології, права. На наступних виборах у 1934 р. продовжувано політизацію, причому посилену увагу приділялося так званому "зміцненню" точних та технічних наук. За рахунок цього дещо послабилася тенденція, що її умовно можна назвати демонстрацією дружби народів, - академії обмінялися лише двома членами, "надбанням" української Академії став Т.Лисенко. На той час репресії в науці сягли свого першого апогею. З 9 академіків, обраних, у 1934 р., репресовано трьох, з 17 членів-кореспондентів - дев'ятеро. Всіх їх реабілітовано у 50-і роки.

Організаційні реформи в науці кінця 20-х років плюс масовий приплив у науку вихованців робітфаку й висуванців створили умови для того, щоб некомпетентність, бюрократизація і формалізація стали внутрішніми факторами "розвитку" науки, точніше, системи організації науки. На такому фоні за часів масових репресій інтенсивно формувалися специфічні моральні принципи й критерії. Розпочалась ера войовничої наукоподібності і догматизму, ера, за якої наукові результати дедалі більше тонули в морі псевдонаукових, другорядних. Промовистим є факт введення тоді нового терміну для означення функції науки -"обґрунтування". Не пошук, не розробка нових шляхів, а саме "обґрунтування", як правило "заходів" (причому все частіше із зневажливим "достатнє"), що вже визначені політичною домінантою.

Протягом кількох місяців початку 1928 р. у ВУАН працювала комісія Наркомосвіти, вивчаючи її діяльність з погляду підпорядкування бюрократичній владі урядовців та загальної політизації наукової роботи. У підсумковому документі комісії марно шукати аналізу та кваліфікованої оцінки наукової роботи, головну увагу приділено формальним показникам: скільки працює старої професури, скільки українців і вчених інших національностей, хто вони за походженням і таке інше, безапеляційно співставлено "відносну вартість" наукових напрямків. Особливому остракізму піддано історію та істориків старої формації: «Щодо кваліфікації висунених ВУАН кандидатів та членів ВУАН є досить значна кількість діячів, що їх наукова діяльність цілковито зв'язана зі старим дореволюційним укладом та дореволюційними суспільними формаціями, що виходять з перед точок зруйнованої пролетарською революцією псевдонауки, як скажемо церковної історії, майнового права тощо... Є чимала частина кандидатів, що зв'язана була в той чи інший спосіб з антирадянськими урядами та партіями та взагалі з антирадянською діяльністю... Перед Наркомосом у всю височінь стоїть питання ґрунтовного підходу до виставлених до ВУАН кандидатур з всебічною перевіркою їх з точок зору їх наукової ваги, як і з соціально-політичної діяльності, так і з точки зору забезпечення для ВУАН можливості виконання її завдань дійсного представництва цілої української науки й її участі в українському культурному процесі».

У цьому документі можливість працювати у ВУАН вперше пов'язувалась з соціально-політичними (ідеологічними) характеристиками. Згодом відповідне положення стало незмінним атрибутом статутів усіх радянських академій.

"Висновки і пропозиції комісії НКО" 1928 р. стали приводом для прийняття низки нормативних документів, якими менше ніж за рік Академію повністю було підпорядковано партійно-державному апарату.

У травні 1928 р. Наркомосом проведено переобрання Президії ВУАН. В.Липський був обраний президентом у 1922 р., а Кримський обіймав посаду неодмінного секретаря з дня заснування Академії, Віце-президент і голова управи С.О.Єфремов обирався на ці посади відповідно у 1922 і 1924 рр. Вони були віддані науці, працьовиті, порядні і чесні, дотримувалися принципів, закладених при заснуванні УАН: Академія повинна служити народові, здобуваючи наукові знання, бути поза політикою, мати автономію у науковій діяльності. Всі ці роки Академія захищала науковців, коли ті потрапляли під арешт. Така ВУАН випадала з загальної ланки управлінських зв'язків і чинила опір політизації. Зламати її можна було, тільки зруйнувавши внутрішні, особисті зв'язки. Ось чому переобранню Президії надавалося такого великого значення. На засідання прибув нарком освіти М.Скрипник, був запрошений з закордонного відрядження В.Вернадський, чий авторитет мав освятити дійство. Подальші події на перший погляд незначні, але важливі для розуміння взаємостосунків між колективом Академії і Нарком-освіти. Було цілком природним, щоб збори вів перший президент УАН Вернадський, його й було запропоновано. Несподівано академік Тутковський назвав ще й Скрипника. Виникла незручна ситуація. За новою інструкцією, що її у березні Наркомосвіти прислав до ВУАН, будь-яке "розв'язання справ відбувається шляхом одкритого голосування, піднесенням рук". Те, що за Скрипника піднесли руки лише 8 чоловік, нарком сприйняв не тільки як особисту образу, але й як політичний виклик. Н.Полонська-Василенко розповідає: "Благоприятное прежде отношение умного наркома заменилось жгучей ненавистью самодура. Он остался до конца заседа-ния. Бледньїй, со сверкающими глазами, он то вставал, то снова садился, рассылал записки своим харьковским членам... Настроение в зале создалось ненормальное, а тем временем спокойно и академически точно вел заседание Вернадский".

Не так, як хотілося наркомові, відбулося й саме переобрання. Президентом і віце-президентом обрали рекомендованих Наркоматом Д.Заболотного і К.Воблого, але висунутий на посаду неодмінного секретаря Корчак-Чепурківський обраний не був, натомість переважну кількість голосів одержав знов-таки Кримський, рекомендований Наркоматом простим членом Президії. Нагадаємо, голосування було відкритим. Згодом офіційна преса розділила учасників виборів на три групи і дала таке тлумачення: "Первая группа подачею своих голосов виявила политическую демонстрацию против органов советской власти, руководящих культурным строительством, а тем самим и против всего советского правительства Украины. Вторая группа своим голосованием не лротивопоставила себя политике НКП, но не совсем разобралась во всех нюансах намерений первой группи. Третья группа академиков поддержала Наркомпрос". Як бачимо, від науковців вимагалося слухняності. 15 травня 1928 р, розглядаючи обрану президію ВУАН, колегія НКО була готова затвердити її склад цілком, але, на вимогу наркома, затвердження Кримського неодмінним секретарем спочатку відклали, а потім визнали неможливим, хоча заради того Скрипнику довелося негайно податися до Москви - заручитися підтримкою вищого начальства.

Так було створено прецедент звичної згодом процедури узгодження з партійними органами кандидатур на вибори в академіки, на керівні посади в наукових установах. Але найголовніше - перед вченими твердо поставлено вимогу визначитися політично. Вже недосить було мовчки працювати "на користь соціалістичного будівництва", треба було виявляти свою відданість. І незабаром члени Академії самі покірно визнали, що їх можна позбавити вищого наукового звання не за наукову неспроможність, а "коли їхня діяльність є ідеологічно ворожа принципам соціалістичного будівництва". Чому, як це сталося? Очевидно, "виховне" значення мала кількарічна всесоюзна кампанія політичних процесії, спрямованих на дискредитацію "спеців" - Шахтинська справа, справа "ПромлартіГ, низка процесів у республіках. В УРСР таку роль відіграв грандіозний політичний процес спілки визволення України (СВУ).

Про справу СВУ останнім часом багато говорилося й писалося. Як відомо, процес було переглянуто в 1989 р., І всіх 45 осіб, зазначених у вироку, реабілітовано. Насправді арештовано й засуджено у справі СВУ незрівнянно більше. з особистого листування співробітників постає атмосфера страху та розгубленості, що панувала в стінах Академії. Щодня ставало відомо про нових арештованих співробітників. Це майже всі співробітники Комісії живої української мови - Г.Голоскевич, В.Ганцов, О.Андрієвська, М.Левченко, В.Дем'янчук і багато, багато інших. Проведено трус у кімнатах Комісії громадських течій, Комісії словника живої української мови, в приміщеннях історично-філологічної кафедри, в бібліотеці, кабінеті арабо-іранської філології. Збентежені, перелякані люди не мали до кого звернутися, адже вся Президія випадково чи навмисне роз'їхалася, марно було звертатися й до місцевкому.