Сайт поселка Лисец

Лисець – селище міського типу Тисменицького району Івано-Франківської області, лежить при шляху Львів-Мукачеве. Назва селища пов’язана із Старим Лисцем, що розташований на лівому березі Бистриці Солотвинської. Там до цих пір існують два пагорби. Колись вони були зовсім без дерев, за що місцеве населення їх почало називати «лисці». Дехто з дослідників пояснює назву від лисиць, які ніби то водилися в недалеких лісах або від особового - Лисек. Лисець виник на заболоченій береговій смузі річки, тому спочатку називався Мочар. Теперішня назва вживається з 1652 р.

Точних відомостей, коли Мочар став містечком невідомо. За відомостями Олександра Чоловського ще до першої згадки (1628 р.) поселення належало Конецьпольському, який здобув для нього міські права. В той час це був один із центрів на Галичині з випалювання поташу та виготовлення скляних виробів.

За даними Сярчинського вірменська родина Телефусів отримала Лисець в числі інших добр від Владислава Ягайли. Вони тут побудували укріплений валами і ровами замок. Фортифікації в містечку зафіксовані на мапі фон Міґа. Наприкінці ХІХ ст. від замкових укріплень не зосталося і сліду. Пізніше вірмени мали в Лисці фабрику сап’яну. Окрім ремісників у містечку також проживали вірменські купці. Головними товарами, якими вони торгували була худоба та риба. Дуже часто до них на роботу наймалися за невелику плату українці в якості помічників або слуг.

Довголітніми власниками Лисця були Потоцькі. Але в 1801 р. Петро Потоцький збанкрутував і містечко перейшло у державну власність.

Наприкінці XVIII ст. Прикарпаття охопив опришківський рух. Тисмениччина в першій половині ХІХ ст. лишалася територією активної боротьби проти панської експлуатації. Лисецький маєток в 1817, 1818 та 1820 рр. був об’єктом нападів опришків.

Великих втрат містечко зазнало під час Першої і Другої світових воєн. Єврейське населення майже повністю було знищено, близько 1000 жителів селища було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

З 1940 рр. і до початку 1960-х рр. Лисець був центром однойменного району. У 1945 р. до Лисецького району було переселено 60 українських родин з Холмщини.

Сучасний Лисець – невелике затишне містечко. Тут працюють загальноосвітня та музичні школи. Лисецька лікарня обслуговує не лише жителів селища, але й більшу половину Тисменицького району. Працює декілька приватних фірм, магазинів та кафе.

Серед відомих уродженців Лисця є українці, поляки та вірмени. У 1879 р. тут народився Амвросій Андрохович. Після здобуття вищої освіти у вишах Львова та Кракова, працював педагогом по гімназіях Галичини. Окрім вчительської праці займався науковою, писав історичні розвідки, був членом НТШ.

Містечко Лисець – місце народження двох львівських архієпископів. Самуель Кирил Стефанович народився 18 лютого 1755 р. В своїй діяльності докладав багато зусиль до розвитку вірменської релігії в Галичині.

В шляхетській вірменській родині народився Ісаак Миколай Ісакович, відомий як «Златоустий» - львівський архієпископ, суспільний діяч, філантроп, письменник та теолог. Дбав за відновлення вірменського храму в Станіславові та розвиток культу Матері Божої з цього ж храму. Написав низку теологічних праць, зокрема з гомілетики, деякі з яких були перевидані по кілька разів.

Найкрасивіші споруди Лисця – церква і костел. Існуючий греко-католицький храм був зведений 1920 р. на місці дерев’яної церкви, котра згоріла від удару блискавки. В 2011 р. споруду було капітально відремонтовано.

Лисецький костел унікальний тим, що його використовували для задоволення своїх духовних потреб і поляки і вірмени. Наприкінці ХІХ та в першій половині ХХ ст. парохом тут був головним чином вірменин, що міг вести богослужіння обома мовами. Існуючий храм був побудований в 1883 р. У ньому довгий час зберігався чудотворний образ Матері Божої Лисецької. За історичними даними ікона була перемальована ще в XVI ст. з образу Матері Божої Вірменської із Кам’янця-Подільського. Ікона була вивезена поляками і вірменами, які покидали місто в радянський час. Зараз вона знаходиться у вірменській церкві Святої Трійці в польському місті Глівіце.