Ярмарки на Миргородщині

Ярмарки - одна з найбільших ранніх форм торгівлі - виникли в ході поглиблення суспільного поділу праці, відокремлення ремесла від сільського господарства і перетворення його в самостійну галузь виробництва. Це привело до пожвавлення торговельних відносин між міським та сільським населенням. Суспільний поділ праці сприяв збільшенню неземлеробського міського населення і зростанню попиту міста на продукти сільського господарства і зустрічного процесу збільшення попиту села на ремісничі вироби.

Тому в Україні, починаючи з кінця ХІV ст., а особливо в XV - XVI століттях, ярмаркова торгівля набрала значного розвитку.

В XVII ст. вона вже була незамінною у внутрішній торгівлі. Ярмарки сприяли розвитку торгових зв'язків між віддаленими місцевостями, забезпечували населення потрібними товарами, особливо тоді, коли шляхи сполучення були у первісному стані; восени та навесні. Адже ж шосейних шляхів не було, залізничний та водний транспорт лише починали розвиватися в Україні. При таких шляхах сполучення ярмарки, звичайно, мали велике значення.

Щодо територіально-економічного стану, то ярмарки поділялися на всеросійські, загальноукраїнські та регіональні: в містах, містечках, селах.

Регіональні ярмарки, в основному, обслуговували місцеве населення різними товарами.

Стосовно форми збуту товарів, то ярмарки можна поділити на оптові, контрактові та роздрібної торгівлі.

На одних ярмарках продавалися різні товари: сіль, хліб, хутро тощо, на інших - лише один вид товару: коні чи вовну і таке інше.

Найбільша групи ярмарків ~ це містечкові та сільські. Тут переважають необхідний для села крам та продукти для містечка.

До ярмарків своїм характером наближалися сільські та міські базари, на яких продавалися продукти села та різний крам, необхідний для селян.

Люди з’їжджалися до певних міст і сіл відповідно до строків церковного календаря, щоб продати свій крам і купити необхідні речі.

Здебільшого ярмарки відбувалися на великі свята; на Різдво, Водохреща, Зелені свята, святого Миколая, святого Михайла, першого і другого Спаса, на Пречисту, Успіння Богородиці, від яких і одержували назву: Хрещенського, Троїцького, Воздвиженського і таке інше.

При низькій вазі місцевих центрів і купецького промислу сільські ярмарки набрали надзвичайного значення для населення.

Сільські ярмарки відбувалися на одному місці і продовжувалися тижнями чи й більше і повторювалися на тому ж самому місці 4-6 разів на рік — чи це біля церкви або за селом десь біля яру, чи на сільському вигоні, леваді і тому подібне.

Та ярмарки були не лише місцем купівлі-продажу товарів. «Торжища» були місцем, де оголошувалися різного роду повідомлення, накази, тощо. Тут проходили і всілякі розваги: виступи циган, циркові атракціони; відбувалися домовини про одруження доньки чи сина, зустріч родичів, передача відомостей від родичів одного населеного пункту родичам в іншому.

Та й у самому місті чи селі, де відбувався ярмарок, суспільно-громадське життя жвавішало.

Протягом XIX - на початку XX ст. в містах і селах нашого краю, як і по всій Україні, множилися торгові заклади постійної дії: крамниці, рундуки, ятки. У багатьох містах крамниці містилися в так званих торгових рядах. їх кількість активно зростала, зменшуючи роль ярмарків.

Жвава ярмаркова торгівля відбувалася в повітових центрах Полтавщини. За кількістю ярмарків, які відбувалися щорічно, перше місце тримала Лохвиця -17, а за товарообігом -Кобиляцький повіт. Тут відбувалося 5 ярмарків щороку. Через місто пролягли торгові тракти на Катеринослав, Полтаву, Кременчук.

Містечка та села Миргородщини були також охоплені ярмарковою торгівлею.

Миргород відомий веселими ярмарками, на які приїжджали люди з далеких міст. їх щороку проводилося чотири. Перший починався на Середохресному тижні Великого Посту, другий — в день Вознесіння Господньому (червень), третій - в день народження пресвятої Богородиці (вересень), четвертий — в день святого Миколая (грудень).

В Миргороді було 52 купецькі крамниці. З кінця XIX ст. в місті проводилося вже 5 ярмарків щорічно, які тривали 2-4 тижні кожний. Товарів навозили багато. З Чернігова - мед, з Таври - сіль, з Дону - рибу, з Харківщини - «красні товари», а з Правобережної України - дьоготь. Миргородська людність продавала вироби з шкіри, сукна, заліза. Навколишні села постачали ярмарки продуктами землеробства та тваринництва. Зубівка славилася часником та цибулею.

В селах краю розвивалися промисли: гребінництво (с. Хомутець), гончарство (Комишня, Хомутець), бондарство (Савинщ), ткацтво (Обухівка, Олефирівка), малярство (Миргород), ковальство (Дібрівка). Решета і сита - в Бакумівці та Черевках. Вироби цих ремісників користувалися великим попитом у ярмаркуючих.

Ремісники різних профілів об'єднувалися в цехові організації. У Миргороді та містечках і селах краю широко розвивалися ремесла: шевське, кравецьке, ковальське, ткацьке, гончарне, бондарське, теслярське. Користувалися попитом вироби із золота та інших коштовних металів. Розвивалися гребінцевий та кахлярський промисли. Цехові організації були і в Хомутці, Зуївцях, Зубівці, Комишні, Попівці.

У ХII-ХVII ст. на Миргородщині, як і скрізь на Полтавщині, жили і працювали десятки славних майстрів своєї справи. Так, у 1666 р. в Миргороді працював майстер золотих виробів Тимофій. До його імені додавали Золотар, - Тимофій Золотар. Це був майстер художньої металопластини, який на своїх виробах ставив своє ім'я та прізвище.

Високою художньою досконалістю відзначалися майстри-кахлярі Комишні, Попівки, Хомутця, Миргорода. Серед них - брати Іщенки з Комишні, Олексій Зінич та Антон Гилюн з Хомутця.

Вироби ремісників з Миргородщини прикрашали торговельні ряди багатьох ярмарків. Валки возів з товарами відправляли на Дон, Кубань, Кавказ, Бсссарабію, Галичину, а кахлярі збували свої вироби на великих ярмарках, таких як Іллінський.

Миргородські купці торгували з іншими країнами.

Так, у червні 1724 р. жителі Ізюмського та Миргородського полків відправили до Шльонська 1200 волів. Миргородські купці торгувала з Данцігом, Лейпцигом. Берліном та Нюрнбергом.

Торгові люди краю були тісно пов'язані з Запоріжжям. Торгівля з козаками йшла на широкій основі. Цьому сприяли їхнє місцезнаходження та шляхи сполучення. Головними містами торгівлі запорожців в Україні, як стверджує історик Запоріжжя Д. І. Яворницький, були Стародуб, Миргород, Хорал, Лубни, Ромни, Опішня, куди вони з’їжджалися найчастіше на ярмарки в дні річних та храмових свят.

Предметами торгівлі були різні вироби та продукти: рибальські сітки, нитки для неводів, канати, полотно, обшивки, залізо, смола, пенька, колоди для будівництва човнів та ін. будівельні матеріали, прості сукна, тютюн, горілку, якої на ярмарках продавалося багато.

Товари запорожці завжди купували за гроші. В торгових стосунках запорожців з українцями значну роль відігравали чумаки. Чумацтво для України було свого роду початком формування національного українського купецтва. Розвиток землеробства, тваринництва, ремесел зумовлював розширення торгівлі та чумацького промислу, яким займалися селяни, козаки, старшинська верхівка, мешканці міст та містечок, навіть часто поміщики посилали своїх селян чумакувати.

Окрім основних і традиційних товарів чумацької торгівлі — сіль, риба — чумаки перевозили вироби місцевих промислів та продукти сільського господарства. Сезон чумацького промислу тривав шість і більше місяців та найбільше солі доставляли в липні-серпні, її привозили з Криму, Галичини, Волині. В книгах відпуску солі з Кримських соляних озер за 1779 рік значиться прізвище значкового товариша Л. Гузя з Миргородського полку.

Ідучи по сіль чи рибу, чумаки відвозили до Запоріжжя, Криму, Дону товари місцевого виробництва: хліб, горілку, тютюн, полотно, залізо, дьоготь, смолу.

З Півдня, крім солі та риби, привозили волоські горіхи, вино, сирі смушки, сап'ян, сап’янові чоботи, шовкові тканини.

У другій половині XVIII ст. чумацтво перетворилося на торговельно-візницький промисел. Чумаки об'єднувалися у великі групи-валки, які налічували десятки, а то й сотні возів. Серед великих центрів чумацької торгівлі значиться і Миргород. Чумацтво на Миргородщині стало одним з найважливіших позаземлеробських занять сільського населення. У руках чумаків була зосереджена і значна частина ярмаркової торгівлі. Це було їхнє найулюбленіше місце торгівлі.

Основним чумацьким шляхом був Ромоданівський, який складав частину великого шляху з Росії у Крим. Миргородські чумаки селилися у східній частині міста, згодом там виникла вулиця Чумацька. їх у місці налічувалося біля тисячі чоловік. Ярмарки були улюбленою подією в одноманітному житті селян. Задовго до світанку селяни пішки чи на возах вибиралися з сіл і довгою вервечкою тягнулися до місця ярмарку, де, вирішивши господарські справи, віддавалися дозвіллю. Тут відбувалися зустрічі, знайомства, запрошення на храмові свята чи сімейні урочистості.

На ярмарку поміщики закликали селян на слободу (поселення). Такі селяни на певний час звільнялися від податки,

Тут, на ярмарку, проводили «повалання», тобто привселюдне повідомлення про злочин або інший ганебний вчинок, прикмет злодія тощо. Сюди збиралися лірники, кобзарі, які під схвальні вигуки натовпу змагалися в майстерності. Танці, співи циганів також супроводжували веселими жартами і сміхом.

Містечками та селами постійної ярмаркової торгівлі були Слобідка (3 ярмарки щорічно), Хомутець (3, а з 1863 р. - 4 ярмарки щорічно), Петрівці (2), Полівка (2), Остапівка (1), Велика Обухівка (1). Проте, найбільшими ярмарковими містечками на Миргородщині в XVIII - XIX ст. були Комишня та Великі Сорочинці. Тоді як в інших населених пунктах ярмаркували один чи два рази на рік, то у названих вище - влаштовувалися від трьох до п'яти ярмарків.

На ярмарки до Комишні люди їздили тричі: у Великий піст на Вербному тижні, на десяту п'ятницю по Великодню та 26 жовтня в день великомученика Дмитрія. Найтривалішим був ярмарок у великий піст, він продовжувався 2 тижні. Торгували в ці дні, переважно, худобою. Окрім ярмарків, у Комишні проводилися базари щопонеділка та щоп'ятниці на яких переважали продукти харчування.

Ярмаркова торгівля у містечку Сорочинці відома з другої половини XVII ст. Вони були місцем оптової та роздрібної торгівлі.

У XIX – на початку XX ст. у селі щороку відбувалося 5 ярмарків, які тривали 1-3 дні: Василівський (січень), Похвальний (березень), Святодухівський (травень), Здвиженський (вересень) і Пилипівський (листопад).