Кухарський В. М. Українці, чи богообрані ми? або Місія Руси-України - нащадків Святої Трійці

Кухарський В. М. Українці, чи богообрані ми? або Місія Руси-України - нащадків Святої Трійці: спроба системного аналізу [монографія]. – К.: МАУП, 2008. - с.

Пропоноване дослідження побудоване на межі дотикання теології, педагогіки, історіософії, у порівнянні з 10 Божими заповідями, розкриває надзвичайно досконалий світогляд та високогуманні моральні принципи праукраїнців з вірою у Святу Трійцю. Перші його розділи протягом 1995-2000 рр. були озвучені Національним і Тернопільським обласним радіо (редактори – Надія Самуляк та Володимир Клюйко), публікувалися окремими частинами, але у завершеному вигляді про місію Руси-України у теперішній найпідступнішій невидимій війні проти українців виявилося за можливе стверджувати, на думку автора, лише після 3 серпня 2006 р., коли прозахідна т. зв. демократична влада нарешті відкрила своє справжнє лице.
І хоча праця містить достатньо серйозних та авторитетних свідчень щодо підтвердження гіпотези про богообраність чи богоносність скіфів-слов’ян-українців (Христової Церкви, у найвищому розумінні), але напередодні доленосного референдуму щодо НАТО і ЄВРопЕЙСЬКОГО Союзу, автор не стільки обгрунтовує цю гіпотезу, скільки з тривогою запитує у кожного свідомого українця та українки: "Українці, чи богообрані ми?..", відстоюючи для України третій шлях, альтернативний до обидвох царів-імперій – південного і північного, які, за словами пророка Даниїла, зударяться між собою у кінцевому часі. Для широкого загалу читачів.


Рецензенти: М. Г. Стельмахович, академiк АПН України, доктор
педагогiчних наук, професор (Івано-Франківськ); А. М. Алексюк, доктор педагогічних наук, професор Національного університету ім. Т. Шевченка (Київ); П. Р. Ігнатенко, кандидат педагогічних наук, заступник головного редактора «Вісника АПН України» (Київ); Д. В. Гунька, доктор теологічних наук, професор - частини І (Торонто, Канада)


© Володимир Кухарський, 2008


ПЕРЕДСЛОВО: "НАША НАЦIОНАЛЬНА ПРАВДА
НАСКРIЗЬ ЗГIДНА З БОЖИМ ЗАКОНОМ"

I золота, як сонце, Україна
кудись пiшла, лишаючи слiди!..
Змiїться путь - вся тьмяна, вся глибока, і хоч сказися, хоч збожеволiй. Бо вже не я - лише жива жарина
Огорить в менi, лиш нею я живу. То пропiкає душу Україна -
та, за котрою погляд марно рву. Та є вона - за мiражiв товщею, там, крiзь синь-кригу свiтиться вона..
Василь Стус

Сучасна наука стверджує, що у людини, котра з рiзних причин перебувала чи знаходиться на межi життя i смертi, вiдкриваються неординарнi здiбностi й навiть здатнiсть до пророцтва. Переконанi, що елемент пророкування Василя Стуса, коли вiн, не зважаючи на здавалося б повну безвихiдь ситуацiї та знекровлення нелюдськими тортурами, все-таки бачив свiтло в кiнцi тунелю, бачив "за товщею мiражiв крiзь синь-кригу золоту, як сонце" Велику квiтучу Україну, вiдноситься саме до такої категорiї випадкiв. I диву даєшся, наскiльки близькi за змiстом щодо майбуття Вкраїни лебедина пiсня одного з останнiх мученикiв єврейсько-бiльшовицького спрута, замордованого якихось 12(!) рокiв тому, та пророцтво найвизначнiшого у свiтовiй iсторiї французького астролога Мiшеля Нострадамуса, що "Борисфенiв край початок здвигам покладе, злама рутину!", виголошене майже пiвтисячолiття в минулому. Ще через двiстi рокiв пiсля М. Нострадамуса, коли український народ знемагав у "братських" обiймах захiдних i схiдних окупантiв, вже всесвiтньовiдомий нiмецький фiлософ Йоган Гердер пророче записав: "Україна стане колись новою Елладою". Коли маємо якийсь поодинокий факт, то його можна сприйняти як виняток, але якщо таких фактiв накопичується дедалi бiльше, то вони поступово вибудовуються у чiтку систему, яку вже неможливо iгнорувати. I подiбних фактiв щодо якогось особливого призначення України з часом стає чимраз бiльше. Донедавна для широкого загалу у цьому питаннi була вiдома хiба що фундаментальна праця iсторiософа Юрiя Липи "Призначення України", а також у певнiй мiрi й книга Iвана Кузича-Березовського "Орiяна". Проте кiлька рокiв хоча б формальної незалежности дали свiй результат: утрамбований столiттями асфальт недержавностi й меншовартостi рiшуче пробили першi пагiнцi методологiї нацiональної iдеї та релiгiйного месiанiзму. Особливо благословенним на них виявився 1995 рiк, у якому побачили свiт справдi епохальнi, гiпотетичнi працi Олексiя Братка-Кутинського "Феномен України", Юрiя Канигiна "Шлях арiїв" та Володимира Паїка "Корiнь безсмертної України i українського народу". Якщо О. Братко-Кутинський в цiлому обгрунтував пiдстави й передумови феномену України, то Ю. Канигiн розкрив саму його суть: нашi далекi пращури арiї (орiї) за кiлька тисячолiть до нашої ери своїми духовно-етичними чеснотами та благородством розпочали виконувати надзвичайно складну й вiдповiдальну мiсiю - пiдготовляти середовище, тобто культуру тих народiв, серед яких проходив їхнiй шлях (вiд Карпат до Гiмалаїв), для сприйняття вчення Пресвятої Тройці – Бога Отця, Бога Сина (Ісуса Христа), Бога Святого Духа. Християнське вiровизнання-свiтобачення потребувало попередньої цивiлiзаторської мiсiї, пiдготовки свiту в духовному, моральному, етнiчному, економiчному планах, яка вiдбувається у межах знаменитого Великого арiйського Поясу. Окрiм вже згаданих iмен, варто назвати свiточiв не тiльки української, але й свiтової науки, - професорiв та академiкiв Дмитра Антоновича, Михайла Грушевського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Кулiша, Олександра Кульчицького, В’ячеслава Липинського, Iвана Мiрчука, Володимира Янiва. I це далеко не повний перелiк подвижникiв української iдеї. Усi вони, без винятку, говорили про особливе призначення українського народу, до того ж загалом збiгаючись у характеристицi цього призначення, суть якого полягає у його морально-соцiальних вартостях. Дуже влучно висловив її академiк М. Грушевський: "I от почуття тих великих – моральних вартостей, - не чисто iнтелектуальних, тим менше виключно матерiальних, а моральних, чи морально-соцiальних, - наголошував видатний учений, - якi має здiйснити Україна у своєму життi, щоб внести їх в життя людства, повинно бути провiдною ідеєю, яка мусить запанувати над розумом, чуттям i уявою нашого громадянства, нашої молодi, пiдростаючих поколiнь, щоб стати незайманою власнiстю нашого народу, щоб вона стала його релiгiєю, його найвищим добром, для котрого вiн живе й iснує. Тiльки тодi буде наше завдання досягнене, коли буде здiйснене це!"
На щастя, дослiджень подiбного плану останнього часу з'являється дедалi бiльше, зокрема, вже згадуваний "Шлях арiїв" Ю. Канигiна у розширеному варiантi українською мовою, Б. Ребiндера "Влесова книга: життя та релiгiя слов'ян", Д. Федоренка "Спочатку був Дажбог", Б. Чепурка "Небесна родина", В. Шаяна "Вiра предкiв наших". Окрiм того, повертаються фундаментальнi доробки недалекої минувшини, якi пильнi цензори iмперiї зла намагалися назавжди стерти з народної пам'ятi. Насамперед, мова йде про "Свiтову мiсiю України" (1933) Василя Пачовського, "Iсторичну мiсiю України" (1945) Володимира Шаяна, "Пiсланництво українського народу" (1949) Василя Мельника-Лiмниченка, котрому як священиковi належить найлаконiчнiше резюме в цьому питаннi: "Наша нацiональна правда наскрiзь згiдна з Божим Законом!"
Також добрим словом варто пом'янути i книги Г. Ващенка "Виховний iдеал", О. Вишневського "Сучасне українське виховання", П. Мельничука "Християнська родина, батьки i дiти", I.Огiєнка "Українська культура", Є. Сверстюка "Блуднi сини України", М. Семчишина "Тисяча рокiв української культури". Необхiдно наголосити, що про високi моральнi принципи праукраїнцiв за вже наявними вiдомостями свiт почав з повагою говорити ще майже 2,5 тисячi рокiв тому вустами "батька iсторiї" Геродота. Слiдом за ним цей факт пiдтвердили такi вiдомi дiячi свого часу, як Сократ, Платон, Горацiй, Страбон, Гомер, Есхiл, Помпонiй Мела та iншi. Найбiльш виразно про це стверджує найдавнiше на сьогоднi першоджерело праукраїнської культури - "Велесова книга". Детально про чистоту моральних засад наших пращурiв iз найдавнiших часiв i до офiцiйного прийняття у 988 р. християнства як державної релiгiї, розповiдає дослiдження Володимира Кухарського "Мiсiя України..." Його автор скрупульозно зiбрав усi доступнi свiдчення щодо високої духовностi та релiгiйного месiанiзму праукраїнцiв, i зробив вдалу спробу системного аналiзу даного питання. Справедливiсть iсторiософських висновкiв науковця про минуле й майбутнє України та повернення свiтових вiровизнань до спiльного Пракореня оцiнять наступнi віки, але його теологiчно-педагогiчнi знахiдки свiтоглядних i моральних принципiв наших прародичiв, у порiвняннi з 10-ма Божими заповiдями, вже сьогоднi доповнять ланку найдавнiшої iсторiї вiтчизняної педагогiки, слугуючи вагомим матерiалом у навчально-виховному процесi.
В. Кухарський переконливо довiв, що генетично вкорiнена моральна довершенiсть, чеснота i благородство думки й поведiнки праукраїнцiв знову повинна стати духовним стрижнем нашої нацiональної iдеї, яка є програмою творення ("Спочатку було Слово...") та розбудови нацiї, незалежної Української Держави, що закладено у пiдсвiдомостi й свiдомостi нашого народу.
Iсторiя свiдчить: народ, котрий має i свято береже свою нацiональну Iдею, - нескоримий. Його не переможе жоден зайда. На жаль, не бракує цьому iсторично неминучому процесовi вiдродження й морального очищення рiзного гатунку опонентiв. Одним з головних їхнiх аргументiв є побоювання, що, мовляв, будь-який месiанiзм однозначно шкiдливий i високi моральнi принципи праукраїнцiв можуть викликати гординю в сучасних українцiв. М'яко кажучи, дивнi заперечення. По-перше, щодо мiсiї українцiв, то найкраще висловився про її вiдмiннiсть вiд iнших вiдомий богослов о. д-р I.Ортинський: "Український народ свiтить як одинока зоря помiж месiанiзмами, шовiнiзмами, нацiональними скрайностями та iмперiалiстичними устремлiннями своїх сусiдiв, бо не жадоба влади, панування над iншими зродили з українцiв авангард християнства, а уярмлення, приниження i терпiння, яке спонукало вимогу таких iдеалiв як гiднiсть людини, недоторканiсть особи, права людини". По-друге, що може бути поганого у бажаннi жити й творити за 10-ма Божими заповiдями та широко пропагувати цей святий спосiб спiвiснування серед iнших народiв? Адже це шлях до найдосконалiшої системи виховання, значного зменшення злочинностi.
По-третє, зважаючи на столiття колонiальної пiдлеглостi й насаджування стереотипiв меншовартостi, другосортностi у свiдомостi переважної бiльшостi українцiв, не може бути i мови про зародження у них якоїсь гординi. Дав би Бог на позитивному прикладi пращурiв хоча б загалом позбутися цих шкiдливих для державотворення та повноцiнного формування особистостi рабських стереотипiв. По-четверте, як мiркує автор книги "Мiсiя України...", посилаючись на думку В. Липинського й I.Мiрчука, "месiанiзм, джерела якого безперечно лежать у релiгiйних почуттях, виступає протягом iсторичного процесу в парi з державницькою iдеєю. А тому проявiв месiанiзму маємо в iсторiї стiльки, скiльки було i є на свiтi державних нацiй!"
I, нарештi, по-п'яте, цiкавим є посилання на аксiому Д. Туптала, що у святого кореня i гiлля святе. А звiдси випливає: усвiдомлення святостi наших прародичiв, окрiм безпосереднього позитивного впливу на свiдомiсть, процес виховання, будитиме приспану недругами саму генетичну пам'ять українського народу, визволятиме його дух вiд летаргiчного сну, побуджуючи до благочестивого морального життя й сучасникiв, що стане найкращою запорукою як гiдної спадщини для наших безсмертних душ у Вiчностi, так i щасливого звершення усiх земних справ вiдповiдно обiтницi небесного Батька (5 М. 30:1-20; Єг.1:7-8). Тому зовсiм не випадково найважливiший заповiт "Велесової книги", розшифрований В. Кухарським, як наука для нащадкiв за змiстом абсолютно спiвпадає iз двома найголовнiшими заповiдями Господнього Закону:

I те боги вам мовлять i дали Орiєвi заповiти:
Любiть Господа Бога свого життєдайного
I любiть друзiв своїх та будьте мирними мiж родами!

"Хто знає, як чинити добро, та не чинить - той має грiх!" - гласить Святе Письмо (Як.4:17). Автор книги "Мiсiя України: спроба системного аналiзу", як всебiчно обдарована особистiсть (кандидат педагогiчних наук, бакалавр теологiї, сумлiнний дослiдник, вправний журналiст, активний громадський дiяч), належить до тих новiтнiх українських iнтелектуалiв, хто "чинить добро". В його особi щасливо поєдналися таланти теолога й українознавця, педагога й публiциста, науковця i видавця, а загалом - здiбного, творчого трудiвника на теренi вiдродження та розвитку українського духовно-виховного потенцiалу, утвердження незалежної Української Держави, без перебiльшення – подвижника вчення Ісуса Христа серед наукових працівників, за словами Ю. Канигiна ("Шлях арiїв", 1997. - С.100). У цьому руслi варто бодай згадати його цiнну iнiцiативу й активну участь у виданнi журналу "Мандрiвець", що символiчно уособлює незгасну мудрiсть українських мандрiвних фiлософiв-учителiв i завдяки актуальностi пiднятої проблематики й оригiнальностi змiсту здобув широку популярнiсть серед читачiв.
"Мiсiя України" В. Кухарського належить до праць неординарних. I розрахована вона на серйозного, вдумливого читача. Дiапазон репрезентованих у нiй думок та розмаїтiсть фактичного матерiалу вельми цiкавi й надзвичайно широкi. Тут не все прямолiнiйне i однозначне, iнколи гiпотетичне, подекуди суперечне, гiперболiчне, а то й дискусiйне, непросте та складне, як i саме наше життя. Але ж у тому й полягає головне достоїнство репрезентованої книги, що вона: кличе до роздумiв, аналiзiв та синтезiв, щоби по-справжньому "пiзнати себе", свiй народ, нацiю, Україну, рiдну мову i культуру серед палiтри iнших цивiлiзацiй свiту; спонукає збагнути iстинний смисл людського буття з його труднощами й суперечностями, гострими проблемами, вiчним протистоянням Добра i зла, Правди i кривди, Свiтла i темряви, Честi й безчестя, Розуму й невiгластва, Побожностi й сатанiзму; через утвердження життєвого кредо "Бог i Україна!" мобiлiзовує читачiв до активної дiї в iм'я пiднесення людської нацiональної гiдностi та честi українця, життєвого оптимiзму, утвердження українознавства, українiки й українства в Українi, розбудови i розквiту незалежної Української Держави як вiльної та рiвної у своїх суверенних правах серед усiх народiв свiту. Тому й не сумнiваюсь, що у здiйсненнi цiєї благородної справи, в пошуку української гранi Пансофiї праця Володимира Кухарського займе своє гiдне мiсце.

Мирослав Стельмахович, академiк АПН України, доктор
педагогiчних наук, професор

Мiсто Коломия
2.01.1998 р. Б.






Від автора

Для більш повного, комплексного усвідомлення значущості висвітлених у нашій неординарній розвідці питань насамперед українцями варто нарешті відкрити для широкого загалу і незвичайну подію, яка виявилася першопричиною для пересічного православного мирянина протягом якихось п’яти років (2001-2006) насмілитися на, без перебільшення, фундаментального, методологічного характеру вчинки та висновки:
1) повторити слідом за святим Пророком і Предтечею Христовим Іоаном - "найбільшим між народженими від жінок", за словами Господа нашого Ісуса Христа (Мт.11:11); слідом за святим апостолом євангелістом Іоаном Богословом – “учнем, котрого любив Ісус” (Ів.21:7, 20) і котрому єдиному з св. апостолів Ісус надав таємничу обітницю, відповідаючи на запитання святого апостола Петра: "Якщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду, - що до того тобі? Ти йди за Мною!" (Ів.21:21-23) та слідом за святими отцями і старцями (досвідченими у духовному житті подвижниками, молільниками) Церкви, на¬голосивши і зібравши докупи у максимально стислій формі найбільш харак¬терні свідчення представників православ'я, католицизму і протестантизму у дослідженні “Другий прихід Ісуса Христа або Що невдовзі чекає усе людство?!.” (Тернопіль, 2003), їх спільний благоговійний заклик до цілого світу стосовно другого приходу Ісуса Христа у славі: "Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!" (Мт.3:1-3), "Блаженний, хто читає, і ті, хто слухає слова пророцтва та додержує написане в ньому, - час бо близький!.." (Об.1:3) [49];
2) висловити і насамперед на підставі Святого Письма обгрунтувати гіпотезу про богообраність скіфів, найбільш прямими спадкоємцями котрих, на думку більшості вчених, є передусім українці, поряд з іншими слов’янськими народами [84; 85];
3) за дорученням п’яти авторитетних громадських організацій Тернопіл¬ля подати позовну заяву в суд проти світових структур сіонізму (14 жов¬тня 2004 р. Б. позов подано до Тернопільського міськрайонного суду, а 10 січня 2005 р. Б. касаційну скаргу подано до Верховного Суду України, від якого жодної відповіді на час написання цих рядків ще не надійшло) [86].
Щоправда, побіжно у доповіді на ІУ Всесвітній науковій конференції "Діалог цивілізацій: сіонізм - найбільша загроза світовій цивілізації" у Міжрегіональній Академії управління персоналом у м. Києві 3 червня 2005 р. Б., яка називалася "Позовна заява проти світових структур сіоніз¬му – можливо, частинка у Божому плані щодо переселення євреїв в Ізраїль", ця неординарна подія в нашому житті вже згадувалася одним реченням: “... кроку, шлях до якого фактично розпочався із надзвичайно величного виддіння-напучування небесного Післанця мені ще далекого 1986 року" [86]. Але оскіль¬ки вона, можна сказати, перевернула усе моє попереднє життя і дала чіт¬ке спрямування на усе наступне у максимально можливій побожності у від¬повідності до десяти святих заповідей Творця, то вона заслуговує окремої уваги. Облишивши деталі, зауважу, що напередодні Чорнобильської катастрофи 1986 р. Б. з ряду об’єктивних, суб’єктивних і, зрештою, до кінця не з'ясова¬них причин я опинився у такій великій депресії, що, як кажуть, і ворогові своєму такого не побажаєш. І ось у цей найскладніший час, коли мені навіть цілий світ був не милий, перебуваючи чи у стані сну, чи сновидіння, мені раптом з’явився величний небесний Післанець в образі доброзичливого Старця із світлою чи сивою бородою, високого зросту, одітого у довгу білу одежу, підперезаного золотистого кольору поясом. За більшістю ознаками небесний Гість нагадував Післанця, описаного пророком Даниїлом (Дан.10:5-6)! Його очі, лице, уся постава, го¬лос випромінювали таку раніше не знану мною доброту, щиросердечність, довіру, з одного боку, а з іншого - якусь незбагненну велич, що мені від шоку, мовби, заціпило, і я не спромігся ні привітатися, ні хоча б запитати хто ж Він такий і як Його звати. Розуміючи мій стан, Післанець Небес, після невеликої паузи, промовив: "На твою думку, тебе зрадили ті, кому ти чи не найбільше довіряв, ти усві¬домлюєш, що багато людей живе більш гріховним життям, ніж по¬божним, загалом притримуючись принципів подвійної моралі та подвійних стандартів. Із твоїм ідеалістичним світоглядом ти не хочеш занурюватися у цей чи не загалом аморальний світ, не хочеш брати участі у цьому загалом абсурдному театрі життя. Але самоусунутися від усього цього - це найлегший, на перший погляд, вихід. Та чи є він гідним справжнього мужа? Мужа, котрий нічого не боїться і котрого неможливо нічим залякати, навіть смертю?!. Ти також вже не боїшся і смерті...
Але чи за власною волею ця чи не більшість людства у гріхах прямує до загибелі? Чи за цілком власною волею вони звернули із спасенного шляху Правди, Добра і Справедливості? А чи, може, чиясь зла воля їх навмисне до цього підштовхує? І невже не знайдеться праведних, сміливих мужів, котрі не бояться жодного зла, навіть смерті, і не спробують сказати, донести прав¬ду цим заблудлим заради їхнього спасіння?.."
Бачачи мою надзвичайну увагу від усього вище сказаного, від цілковитої обізнаності з моїми думками та моїми найпотаємнішими душевними переживаннями таємничим Незнайомцем і моє повне заціпеніння, Післанець Небес, після необхідної для мого стану паузи, підсумував: "Отже, ти також вже нічого не боїшся, навіть смерті. Тобі також, за великим рахунком, немає що втрачати. І якщо ти є справжнім мужем, ти повинен без боязні повстати на Прю із цим злом і у цій святій борні з ним безоглядно іти до остаточ¬ної Перемоги!.."
Сказавши ці слова, небесний Післанець зник так само раптово, як і з'я¬вився. Я продовжував залишатися у стані шоку і певної прострації. Не пере¬конаний стовідсотково, чи все це відбувалося у сні чи наяву, але точно па¬м'ятаю, що з моїх очей капали сльози, бо я чи не вперше в житті відчув досить солоний смак сліз, яких через заціпеніння не хотів чи не міг витерти. Не буду також стверджувати, що я дослівно передав слова таємничого Післанця, котрий, як свого часу Ісус самарянці, відкрив найпотаємніші закутки мого серця і моїх думок. Але зміст цих слів переданий вірно і закарбований у моїй пам’яті на все життя. Зрештою, і все моє життя після цього незвичного об’явлен¬ня набрало нового, досконалішого і цілеспрямованішого змісту. Почуття справедливості, прагнення пошуку Божественної Істини, Господньої Правди, які і до того були вагомими, після цієї знаменної події стали остаточно пріоритетними, хоча тоді, можливо, ще і не знав методологічної настанови Ісуса Христа: "Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, - а правда вас вільними зробить"! (Ів.8:31-32). Спочатку цей пошук реалізовувався шляхом самоосвіти. Згодом вже з певною сумою знань виникла потреба до глибшого вивчення Святого Письма. За відсутності вибору (що обов’язково необхідно врахувати в процесі Євангелізації традиційним Церквам в Україні - православним і греко-католикам!) 1992 р. Б. успішно засвоїв безкоштовний курс “Так говорить Біблія” при Церкві християн Адвентистів Сьомого дня в м. Тернополі.
1994-1996 рр. - освоєння повного курсу Тернопільської Біблійної Семінарії (вечірня форма), яка діє як братня школа до Північно-Західної Богословської Школи (м. Едмон¬тона, Канада) та отримання ступеня Бакалавра Теології і Біблії, до речі, тоді також безкоштовно, і яка функціонує при Церкві християн Віри Євангельсь¬кої (п’ятидесятників). Семінарію, як і попередній курс, також безкоштовно закінчила і моя дружина Світлана Кухарська, за що ми усім причетним більшою чи меншою мірою до цього щиро дякуємо.
Але заради справедливості варто зауважити, що ні адвентисти, ні п’ятидесятники під час нашого навчання у них не приховували бажання, щоб ми з дружиною перейшли "від батьківської віри" у їхню деномінацію. Проте для справжнього шукача Істини поглиблене вивчення Святого Письма та історії Христової Церкви, якими б вузькоконфесійними методами не подавалося, завжди приведе до торжества Божественної Правди! І навчання у адвентистів та п'ятидесятників не тільки не підірвало мого православного світогляду, а навпаки - зміцнило його і надало додатко¬вих аргументів та знань для просвітництва і серед них, і серед інших неправославних християн, і серед віруючих інших релігій чи атеїстів ще більш автори¬тетніше стверджувати, що православ’я є найдосконалішою вірою-світоглядом для спасіння безсмертної душі у Вічності з нашим Творцем! Зрештою, це підтверджує і Господнє Провидіння, котре надало виняткове право отримання благодатного вогню у Велику Суботу на Гробі Господньому в Єрусалимі на мі¬сці поховання і славного Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа виключно тільки православному Патріархові (інославні у восьмисотих роках намагалися самостійно отримати благодатний вогонь, силою не допустивши православних у храм, але безуспішно, а натомість надворі, де стояли, молячись і плачучи, православні з Патріархом, раптово розсікся із сильним пострілом масивний кам’яний стовп-колона, звідки вийшов благодатний вогонь, який миттєво усі підхопили)! [52, с.478, 484-488].
Окрім того, поряд із суттєвими догматичними розбіжностями протестантиз¬му від православ'я, які протирічать насамперед Біблії (зокрема, і у питан¬ні таїнства покаяння через сповідь священику - Ів.20:22-23; Мт.16:19; 18:18; Дії 19:18, прообраз якої започаткував ще Іоан Христитель, готуючи людей до прийняття Спасителя, і "проповідував "хрищення на покаяння - для відпущення (прощення) гріхів. І до нього приходили... і сповідали (визнавали) гріхи свої (Мк.1:4-5)!), мене неприємно вразив у середовищі чи не більшості протестантів своєрідний культ сіонізованих США та якась аж до непристойності раболіпна запопадливість перед єврейством, іудаїзмом, Ізраїлем, з одного боку, а з другого - набагато більша від деяких православних та греко-католиків байдужість до української національної ідеї, загалом до наших на¬ціональних цінностей. І це тим більш прикро, що, як неодноразово наголошує М. Грушевський в дослідженні "З історії релігійної думки на Україні", на початку свого проникнення в Україну протестантські течії навмисне наголошували на пріоритеті національної культури у своєму вченні [41]. Чому виникла така разюча відмінність у ставленні до національних надбань та інтересів у негативній еволюцїї протестантських ідеалів відтоді і дотепер? - залишається лише здогадуватися. Але, за вели¬ким рахунком, загалом вона пояснюється двома вагомими причинами, які однаковою мірою не роблять протестантам честі: або вони на початку були не щирі і тоді лише декларували бажані для українців ідеали та пріоритети, або ж з часом якась таємна потужна сила (якщо вона вже на самому початку не спровокувала, дбайливо доглянула розкол в католицизмі і згодом взяла на фінансування більшість протестантських течій?..) остаточно взяла під свій контроль керівні релігійні центри цих протестантських течій (тим більше, що за дивним збігом обставин усі вони знаходяться саме в одіозних США, хоча намагаються це якнайменше афішувати, чи навіть заперечують наявність єдиного релігійного центру!). Зрештою, на власному прикладі мені довелося переконатися в правдоподіб¬ності вищезгаданих припущень щодо загалом негативного ставлення протестан¬тів до національних надбань і культури українців. Після отримання диплома бакалавра теології у Біблійній Семінарії п’ятидесятників, головні зусилля спрямував на видання першої частини дослідження "Місія України: спро¬ба системного аналізу" (Київ-Тернопіль, 1996), в якому основна увага приділяється подиву гідній побожності праукраїнців від найдавніших часів до прийняття християнства. Фактично, на підставі багаточисленних свідчень у переважній більшості представників ін¬ших народів та "Велесової книги", йдеться про досить ревне дотримання у повсякденному житті більшістю праукраїнцями 10-ти Божих заповідей! І коли керівництво Семінарії запропонува¬ло мені для написання магістерської роботи саме в цей час вибрати яку¬сь іншу тему винятково щодо догматики Святого Письма, я запропонував їм, у свою чергу, це дослідження як тему можливої магістерської роботи. Адже воно, по-перше, надто актуальне для українців загалом, для національної системи виховання і навчання зокрема; по-друге, неординарне з багатьох при¬чин і неповторне для їхньої Семінарії не лише в Україні, але й у діаспорі (більшість керівників Семінарії - громадян Канади - мали українське походження!); по-третє, розкриття і пропагування надзвичайної побожності праукраїнців, у порівнянні з іншими народами, має вельми вагоме практичне значення у вихова¬нні як молодшого покоління ("у святого кореня і гілля святе"), так і у подоланні комплексів меншовартості та другосортності у старшого покоління. Але керівництво Семінарії тоді не погодилося, і навіть тоді, коли перша частина нашого дослідження вийшла з друку та отримала досить схвальні відгуки, у тому числі – і одного з її рецензентів, власне, президента Семінарії доктора теології Джека В. Гуньки!..
І насамкінець, як доконаний факт, усі наші припущення підтвердили сумнозвісні парламентські вибори 2006 р. Б., коли чи не більшість протестантів, навіть маючи вже свою власну Соціально-Християнську партію, тим не менше, віддали свої голоси БЮТ (голосуючи за СХП в основному на місцевому рівні), одіозне протестантське керівництво якого відоме своїми "україножерськими" поглядами...
Понад те, після моєї відмови від написання магістерської роботи у протестантській Біблійній Семінарії за запропонованою ними тематикою, наголосивши, що вважаю своїм обов’язком перед Богом та українським народом якнайшвидше завершити і надрукувати першу частину дослідження "Місія України", буквально невдовзі після цієї відмови мені зателефонував працівник СБУ в Тернопільській області (з етичних міркувань його прізвище не називаємо) і, за мотивацією отримання від мене консультації як від компетентного теолога, запропонував зустрітися. Головною метою зустрічі виявилася пропозиція, щоб я розпочав наукову розробку однієї з тем, перелік яких пропонувався. Я ввічливо відмовився, аргументуючи свою відмову аналогічно, як і керівництву Біблійної семінарії. Тоді вищезгаданий працівник СБУ попросив ще зустрітися із керівником їхнього відділу, який повторив попередню пропозицію. Після моєї повторної відмови, він не приховував свого роздратування. Щоб хоч якось його згладити, я зауважив, що для наукового опрацювання запропонованих ними тем в Україні є чимало набагато компетентніших від мене спеціалістів, а надзвичайно архіактуальну тему місії, призначення України у світі, розробляють одиниці. Тому вони мають правильно зрозуміти мою відмову з метою якнайшвидшого завершення досліження "Місія України…"
Прикро було усвідомлювати, що і мій конкретний приклад підтверджує багаточисленні припущення патріотів: СБУ і досі працює більше проти України, ніж для України. Життя, на жаль, вже невдовзі підтвердило наше припущення. Забігаючи наперед, зауважу, що остаточно це припущення було підтверджене сенсаційними зізнаннями колишнього співробітника СБУ у статті "Тринадцять міток диявола", надрукованою газетою "Персонал Плюс" 26 квітня - 2 травня 2006 р. Б., у якій зокрема наголошується: "...беззаперечно підтверджується, що іудо-фашистська агресія стосовно України дійсно розпочалася з першою поставкою 6 тон кокаїнового золота в 2002 році силами Хабаду".
І якщо справжня наркотична агресія силами Хабаду розпочалася проти України у 2002 р. Б., то інформаційно-психологічна - набагато раніше. Оскільки мимоволі я був свідком початку цієї широкомасштабної агресії, принаймні, на Національному радіо, то вважаю за необхідне викласти головні аргументи своїх свідчень. Понад те, сьогодні потрібно з повною відповідальністю наголошувати не просто про агресію, а про справжню інформаційно-психологічну та економічну війну проти українців!
Зокрема, як заступник головного редактора всеукраїнського журналу "Мандрівець", налагодив тісні наукові контакти із редактором чи не найпопулярнішої тоді патріотичної радіопрограми "Золоті ворота" Надією Самуляк. До речі, саме завдяки її зусиллям на Національному радіо на початку 1996 р. Б. було озвучене дослідження Юрія Канигіна "Шлях аріїв" у виконанні незабутнього Павла Громовенка, Царство йому Небесне.
Ознайомившись із нашими матеріалами щодо призначення України, які вже протягом 1995 - першої половини 1996 рр. були озвучені на Тернопільському обласному радіо в авторській програмі "Це божественне ймення Вкраїна: спроба системного аналізу" за сприяння редактора Володимира Клюйка, Надія Самуляк запропонувала мені записати його на Національному радіо. З її допомогою протягом 1-17 липня 1996 р. Б. в ефірі Національного радіо вийшло 9 наших передач на тему "Місія України". Характерно, що відразу після виходу в ефірі нашої програми до її редактора Надії Самуляк звернулася група євреїв з проханням надати їм копію тексту усіх наших 9 передач!
Окрім того, ще під час запису цих передач Надія Самуляк висловлювала спільну серйозну стурбованість своїх колег-патріотів щодо створення незалежної від Національного радіо радіокомпанії "Радіо "Ера" і передачі їй значного масиву кращого ефірного часу, що належав раніше Національному радіо. Тут саме доречно доповнити, що саме у цей час головою Служби безпеки України був Л. Деркач, а чи не найголовнішим керівником новоствореного 1996 р. Б. "Радіо "Ера" виявився його син - Андрій Деркач (теперішній нардеп від соцпартії), у яких, за повідомленнями ЗМІ, оформлене подвійне громадянство - України та Ізраїлю! Невдовзі Надія Самуляк змушена була залишити посаду редактора Національного радіо (понад те, репресій зазнала не лише особисто Надія Самуляк, але й її родина!); програма "Золоті ворота" балансувала на межі повного закриття і зараз на І каналі Нацрадіо виходить вкрай рідко дуже пізньої пори; провідний диктор Національного радіо Павло Громовенко трагічно загинув при загадкових і до кінця не з’ясованих обставинах. Це далеко не повний перелік злочинів та негативних антиукраїнських змін, які відбулися невдовзі після суттєвої "здачі" Національного радіо проєврейському "Радіо "Ера" значної частини свого ефірного часу, не кажучи вже про зміст радіопрограм. Таким чином, на нашу думку, є достатньо серйозних підстав стверджувати, що серйозна широкомасштабна інформаційно-психологічна війна проти України через найбільш доступне для широкого загалу українців Національне радіо щонайменше розпочалася саме у 1996 р. Б. зі створенням проєврейської радіокомпанії "Радіо "Ера"...
Спостерігаючи наростання різноманітної протидії завершенню нашого дослідження, інспірованої насамперед єврейськими колами, все більше усвідомлював його надзвичайне значення для українського народу, якщо його так бояться вороги. Варто зауважити, що вперше цю його якусь незбагненну значущість для українців я запримітив відразу після виходу з друку нашої статті "Це божественне ймення Вкраїна..." (1994) [83], коли єврейське керівництво Тернопільського педінституту, де я працював викладачем педагогіки, створило мені напередодні захисту кандидатської дисертації такі умови, що я змушений був написати заяву про звільнення за власним бажанням (разом з багатьма іншими викладачами-патріотами). Хоча така відверта ворожість єврейства виявилась однією з головних причин, яка спонукала мене згадану статтю розширити до грунтовного дослідження "Місія України..."
А коли наприкінці 1996 р. Б. нами нарешті була передана до друку перша його частина, то мені, і ще більше - моїй дружині Світлані, котра сприяла у його підготовці, довелося перетерпіти такі значні випробування, що замовчати їх ми просто не маємо права. Зокрема, коли на початку 1997 р. Б. моя дружина після обговорення по телефону (який, найімовірніше, прослуховується) своєї проблеми звернулася до участкового гінеколога, то т. зв. лікар, не оглянувши попередньо дружини при допомозі УЗД, призначила їй приймати і відразу продала такі сильні таблетки, які, як потім з’ясувалося, убили в утробі плід нашої дитини! Згодом 25 лютого 1997 р. Б. мене і дружину викликали у 3-ій Тернопільський відділ МВС і через якийсь надуманий дзвінок з м. Білої Церкви вимагали зізнання, пояснень, завершивши процедуру зняттям відбитків пальців моїх рук. На наше запитання, чим мотивуються їхні дії, молодий слідчий відповів: "Так наказало начальство", додавши, що через 1-2 тижні передзвонить і пояснить все детальніше. Але, так ні цього дзвінка, ні будь-яких інших пояснень ми не дочекалися. А коли напередодні виборів 2002 р. Б. я, як їх учасник, звернувся за поясненнями, то отримав відповідь, що матеріалів за 1997 рік у згаданому відділені вже не збереглося. Усе це разом взяте, коли нова хвиля терору сіоністів у 2004 р. Б. досягла чергового апогею, змусило мене після консультацій з провідними духовними та громадськими діячами та за дорученням п’яти відомих громадських організацій Тернопілля подати позовну заяву проти світових струкутур сіонізму. Але найголовнішим нашим теоретично-практичним результатом для Української Нації і відповіддю, як на незабутню для мене зустріч з надзвичайно величним Післанцем Небес, так - і на все зростаючий, особливо з 1994 р. Б., терор сіоністів проти мене і моєї родини, буде, надіємося з Божою допомогою, запропоноване Вам сьогодні, шановний читачу, науково-богословське дослідження. Дослідження, без перебільшення, вистраждане, як дорогоцінна перлина, у найпідступнішій в історії НЕВИДИМІЙ, але від того не набагато менше кривавій, ВІЙНІ сіонізму проти українців загалом і нашої родини зокрема, що розпочалася приблизно з 1992 р. Б. за президентства Л. Кравчука під гаслом т. зв. демократичних ринкових реформ, щодо головної місії Руси-України – місії богоносних нащадків Святої Трійці!..
Це дослідження змогло побачити світ завдяки неоціненній всебічній допомозі моєї дружини Світлани, наших батьків, бабусі Юлії, загалом усієї великої Родини, усіх людей доброї волі, хто більшою чи меншою мірою виявився його співавтором, особливо усіх співробітників Тернопільського інституту МАУП, за що усім висловлюю безмежну вдячність і молю Бога за Його подальші якнайщедріші благословіння у ц