Погляд у вічність

Сорок вісім годин в пеклі

Очевидно що духовний світ наставляє, учить і дає одкровення і все що може людину збудити на праведний шлях і спасіння душі. Все що людині потрібно для життя вона має і це вона повинна цінити найдорожче в світі. Це душа, свобода душі, яку ніхто у людині не може забрати, якщо вона сама по своїй волі не віддасть. Небо і Земля, і все що на Небі і на Землі, Бог дає людині, щоб людина жила, радувалась і творила добро. Але люди часто починають із-за заздрощів оцінювати золото і матеріальні розкоші настільки, що гублять розум і робляться божевільними. Доводять себе до такого стану, що це приводить тільки до того, що втрачають не тільки свою розкішні принади, але те що найдорожче в неї є душу і свободу. Навіть тоді коли вона стає володарем світу, вона не робиться вільною. Вона повинна служити тим які служать їй, щоб гарантувати їй безпеку і зберегти її майно. В багатьох людей серце не направлене на праведне життя і тому вони не правильно міркують і неправильно тлумачать. Тому що бачать у всьому матеріальні блага і туди направлені їх думки та пристрасті, все інше має для них мале значення. Добродії не приносять матеріальних благ, всі добрі люди в основному є бідними людьми і не мають нахилу до здобутку багатства неправедним шляхом. Вони часто бувають ошукані, а той хто обдурює і має хижацький характер, для багатьох це є прикладом, як вміти жити і для наслідування. Тому тлумачення снів у мирської людини і духовної різняться. Сни які пов'язані з світськими пристрастями духовними людьми відкидаються і не беруться до уваги, бо це є навіювання бісівськими, а те що направлено до виправлення душі це сприймається як Боже одкровення. Можна навести приклади з інтернету, часто на форумах люди подають свої видіння і бачення. І коли вони звертаються до священика то отримують правильну відповідь, не-довірятись снам а молитись Богу. А коли звертаються до світських людей, то тут часто можна побачити, як стараються тлумачити сни, які незначущі, вбачаючи в цьому значуще і навпаки в значущих і пов'язаних з одкровеннями для спасіння душі, можна побачити байдужість а то і просто відношення як до казок. На рахунок казок можна заперечити також, в багатьох казках є натхнення духовного бачення і духовної мудрості, які дають розуміння що є добро а що є зло. Правда останні часи зло так все перемішує, що створюються казки які перемішують розуміння добра і зла, і тим дезорієнтують людину в пошуках істини, її заплутують. Сни - одкровення часто бувають у людей, щоб направити їх на праведне життя і бувають випадки що показують пекло, як місце де попаде її душа, якщо не виправить свій гріхи.

Дуже повчальна історія була опублікована ще в 1888 році але хтось її використав як особисте одкровення для нього, і змінив своє життя, а хтось прочитавши забув і ніколи про це не згадував, бо серце має скриньки які називаються гордістю та марнославством. І вони ніяк не вкладаються в ці скриньки, свідченнями і одкровеннями для спасіння душі.

Сорок вісім годин в пеклі
Іоанн Райнольдс
Одним з найцікавіших випадків повернення до життя, який я коли не-будь знав, це випадок із сумно відомим конокрадом округу Джефферсон - Георгієм Ленноксом. Він відбував другий раз ув'язнення. Суд округу Седгвик перший раз направив його у в'язницю за крадіжку коней. Протягом 1887 і 1888 років він працював на вугільній шахті. Місце, де він працював, здалося йому небезпечним і він звернувся до чергового офіцера. Офіцер перевірив і, сказав що ділянка не представляє ніякої небезпеки, відіслав його назад. Ув'язнений підкорився і приступився до роботи, але не пройшло і години, як обвалилась стеля і завалила його. У такому положенні він залишався в полоні біля двох годин. Не виявивши його за вечерею, начальство вчинило пошуки і, нарешті, знайшли ув'язненого під купою породи. Його витягли, лікар, теж був з ув'язнених, оглянувши його, засвідчив, що він мертвий. Небіжчика віднесли в лікарню, обмили, одягли та підготовлювали до поховання. Прибув священик, щоб зробити похоронний обряд. Обслуга персоналом лікарні була дана вказівка двом ув'язненим підняти загиблого з дощок, перенести в інший кінець кімнати та покласти в труну. Один з них підняв за голову, іншої за ноги, і вони вже були на півдорозі, коли той, який тримав труп за голову, спіткнувся об плювальницю, перехилився та впустив труп. Голова померлого вдарилася об підлогу, і всі що були присутні до свого найбільшого подиву, почули глибокий стогін, що пролунав з вуст померлого. Незабаром він відкрив очі і з'явилися інші ознаки життя. Негайно послали за лікарем. Через приблизно тридцять хвилин прийшовши у свідомість він попросив склянку води і до моменту прибуття лікаря жадібно пив її. Труна була негайно ж віднесена і пізніше використана для поховання іншого ув'язненого. Похоронний одяг теж забрали та замінили тюремною. При медичному огляді був виявлений перелом однієї ноги у двох місцях і синці. Він перебував у лікарні близько шести місяців, після чого приступив до роботи. Я довідався про цей незвичайний випадок від одного товариша, шахтаря. Спонукуваний цікавістю, я прагнув познайомитися з Ленноксом, щоб довідатися все від нього особисто. Така можливість не надавалася мені у в'язниці декілька місяців. Нарешті, збулося! Після того, як я покинув шахту, мене направили в одну з контор в'язниці підготувати деякі річні звіти. В один із днів предметом дискусії були випадки повернення людини до життя, і трапилося так, що саме Леннокс проходив повз двері контори, і мені вказали на нього. Не треба було багато часу, щоб дати йому в руку записку, у якій я просив його прийти до мене на роботу. Він прийшов, і я одержав можливість добре познайомитися з ним і від нього особисто довідатися про цю чудову історію. Леннокс - парубок, не більш тридцяти років, закоренілий злочинець, доброї зовнішності, наділений природним розумом і здібностями. Самою чудовою частиною цієї історії є час, коли він був мертвий. Як репортер, що володіє навичками стенографії, я записав його історію під диктування. Він розказав: "Увесь ранок я передчував, що повинне відбутися щось жахливе. Я був так стурбований моїм станом, пішов до начальника панові Грасон і розповів про це, попросивши його прийти та перевірити вугільний відсік, де я працював. Він прийшов і, здається, перевірив все, після чого наказав мені вернутися й приступитися до роботи, пояснивши, що ніякої небезпеки нема, подумавши, імовірно, що я з якимись примхами. Я вернувся й початків рубати вугільний шар. Так тривало приблизно, близько години, коли раптом настала повна темрява, потім ніби відкрились великі залізні двері, і я переступив через поріг. Думка, що прийшла мені: я мертвий і перебуваю в іншому світі. Я нічого не бачив і нічого не чув. По незрозумілій мені причині я почав віддалятися від дверей, пройшов якусь відстань і прийшов до берега широкої річки. Не було світло, але й не темно. Приблизно було стільки світла як у ясну зоряну ніч. Я недовго перебував на березі річки, коли почув плескіт весел у воді і побачив людину в човні, що гребе до мене. Я був безмовний. Мить він дивився на мене, потім, сказавши, що прийшов за мною, наказав сісти в човен і гребти до іншого берега. Я підкорився. Не було сказано жодного слова. Я хотів запитати його, хто він, і де я, але мій язик, здавалось, прилиплий до рота, і я не міг вимовити ні слова. Я вийшов із човна, і човняр теж зник з виду. Залишившись один я не знав, що робити. Озирнувшись, я побачив поперед собою дві дороги, що пролягали через темну долину. Одна з них була широка, яка видалася, дуже виходженої, інша - вузькою стежкою, яка вела в інший напрямок. Я інстинктивно вибрав добре протоптану дорогу. Не встигнув я відійти далеко, як стало темніти. Але час від часу на відстані спалахувало світло і, таким чином, освітлювало мені дорогу. Незабаром мене зустріла істота, яку зовсім неможливо описати. Я можу дати тільки слабкі окреслення цього жахливого явища. Воно нагадувало певною мірою, людину, але було значне більше будь-якої людини, якої мені коли не-будь доводилось бачити. Він був ростом у десять футів (три метри), мав величезні крила на спині, чорний як вугілля, яке я добував, і абсолютно оголений. У руках він тримав спис, рукоятка якого була, імовірно, довжиною в 15 футів (4,5 метра). Очі його горіли подібно вогненним кулям. Зуби були як перли і довжиною в півтора сантиметра. Ніс, якщо його можна так назвати, дуже великий, широкий і плоский. Волосся, грубі, тверді й довгі, висіли уздовж масивних плечей. Голос більш походив на ревіння лева із бродячого звіринцю. Я побачив його при спалаху світла і затремтів як осикове листя. Він підніс свій спис, начебто хотів простромити мене. Своїм страшним голосом, який мені, здається, чується і тепер, запропонував мені іти за ним, сказавши, що посланий супроводжувати мене. Я пішов. Що мені залишалося робити? Пройшовши деяку відстань, ми виявилися перед великою горою. Частина її, звернена до нас, стояла перпендикулярно. Вона як би була розділена на дві частини, і одна половина її була прибрана. На цій стіні я міг чітко прочитати слова:
ЦЕ ПЕКЛО! Мій провідник, наблизившись до стіни, сильно вдарив рукояткою списа три рази. Відчинилися величезні, масивні двері, і ми ввійшли. Мене провели через цей гірський прохід. Якийсь час ми йшли в цілковитій єгипетській тьмі. Лише важкі кроки провідника допомагали мені іти за ним і знаходити шлях. Усю дорогу я чув глибокі стогни начебто хтось вмирав. Чим далі ми йшли, тим голосніше ставали стогони і благання про воду... води... води. Підійшовши до інших воріт і пройшовши їх, я чув на відстані, мільйони голосів, що волали: "Води! Води!, Води!" Незабаром по стукоту мого провідника відкрилися інші двері, ми пройшли гору, і я опинився на широкій рівнині, яка розстелялась переді мною. Провідник залишив мене, щоб на це місце привести інші загиблі душі. Тут я пробув доти, поки не підійшла до мене істота, що нагадувала в якійсь мірі першу. Він прийшов, щоб повідати мені про мою майбутню фатальну долю. Замість списа він тримав величезну шпагу. Голос його викликав жах і огиду в моїй душі. "Ти в пеклі, - сказав він, - і немає в тебе ніякої надії. Проходячи гору, по дорозі сюди, ти чув стогони і крики загиблих, які волали про воду, щоб остудити їхні запечені язики. Уздовж цього проходу є двері, що ведуть у вогненне озеро. Воно скоро стане твоєю долею. Але перш, ніж ти потрапиш у це жахливе місце страждань, звідки ти ніколи не зможеш вибратися, тому що для тих, хто ввійшов сюди, немає виходу, тобі, як і іншим, дозволено перебувати якийсь час на цій відкритій долині, щоб бачити, чим б ти міг насолоджуватися замість того, щоб страждати."
Із цими словами я залишився один. Можливо, це було результатом жахливого переляку та страху, який я пережив, не знаю, але я відчув отупіння. Крайня апатія опанувала мною. Сили залишили мене, ноги більше не служили опорою моєму тілу. Подолавши все, я виявився безпомічним. Мене охопили сонливість і млявість. У наполовину сплячому, наполовину бадьорому стані я, задрімав. Високо надомною на відстані я бачив чудесне місто, описане в Біблії. Як прекрасні його стіни! Напружуючи зір, я бачив у далечіні великі долини, засіяні чудесними квітами, ріку життя й дзеркальну гладь моря. Безліч ангелів входили і виходили з воріт цього міста, розспівуючи чудесні пісні! Серед них я бачив мою дорогу стареньку матір, яка вмерла через мої злочини кілька років назад від серцевого приступу. Вона дивилася в мою сторону і, здавалося, вабила мене, але я не міг рушити з місця. Начебто величезний тягар навалив на мене. Подихом легкого вітерцю донесло до мене пахощі прекрасних квітів, і я більш чітко чув благозвучні голоси ангелів. О! Я міг би бути одним з них! - подумав я. Коли я пив із цієї склянки блаженства, мешканець мого темного житла раптом стрімко відняв його від моїх губ, повернувши мене із щасливого царства мрій, сказавши, що прийшов час вступити в моє майбутнє життя, і наказавши іти за ним. Отже я пробудився від дрімоти. Вертаючись тим же шляхом, я знову пройшов темний прохід і, виходячи за провідником, опинився у дверей, що відкривалися збоку проходу. Ідучи уздовж неї, ми, нарешті, підійшли до інших дверей і... Який жах! я побачив вогненне озеро. Вогненне сірчане озеро розкинулося переді мною так далеко, як тільки могло бачити око. Коли котилась величезна лавина вогню, великі вогненні хвилі, здіймаючись високо в повітря, билися одне об одного, подібно морським хвилям під час сильного шторму. Людей високо піднімало на гребені хвилі і відразу стрімко кидало вниз у глибину жахливого вогненного пекла. Виявившись на мить на гребені вогненних хвиль, вони видавали несамовиті крики, просячи води й проклинаючи справедливість Бога. Це величезне пекло знову і знову наповнялось стогоном загиблих душ. Незабаром я звернув увагу на двері, через які ввійшов кілька хвилин назад, і прочитав ці страшні слова:
Це твоя погибель. Вічність ніколи не кінчається. Я відчув, як земля стала йти з-під моїх ніг і я падаю у вогненне озеро. Невимовна спрага води охопила мене, і я з благанням про воду відкрив очі, будучи в тюремній лікарні. Я нікому не розповідав про те, що трапилося, із мною, боячись, що посадові особи в'язниці визнавши мене людиною з розумовими відхиленнями, відправлять у будинок для божевільних. Я пройшов через усе це і задоволений, що залишився живий, що побачив Царство Небесне та Пекло, справжнє пекло, описане у Біблії. Однозначно я визначився і більше ніколи не потраплю в це місце. Як тільки я відкрив очі в лікарні й зрозумів, що живий і перебуваю на землі, я відразу присвятив своє серце Богу і буду жити та помру християнином. Ніколи не стерти з моєї пам'яті ні жахливі бачення пекла, ні чудесне Царство Небесне. Я зустріну мою стареньку дорогу матір, коли настане мій час. Мені буде дозволено сидіти на березі цієї чудесної річки, прогулюватись з ангелами по долинах, полях, підніжжях гір, засіяним пахучими квітами, краса яких далеко перевершує все, що тільки може уявити смертний, чути спів спасенних. Усе це в значно більшій мірі компенсує життя християнина тут на землі, навіть якщо я повинен відмовитися від багатьох плотських задоволень, яким я віддавався до в’язниці. Я розірвав стосунки зі своїми товаришами по злочинності та прагну приєднатися до хороших людей, коли я вийду на волю."