Місто-фортеця (ХVІІ-ХVІІІ ст.)

Місто Івано-Франківськ (колишній Станиславів) було засноване в 1662 р. Андрієм Потоцьким, представником давнього галицького шляхетського роду, на місці стародавнього українського села Заболоття.

Місто-фортеця було споруджене в короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа Корассіні з Авіньйону (Франція) у формі правильного шестикутника з додатковими бастіонами, редутами і фортом. Фортеця будувалась за останнім словом новітньої фортифікаційної науки, яка вже не передбачала традиційних середньовічних башт, бійниць у стінах, бойового помосту для захисників з внутрішньої сторони. На вістрях шестикутника розташувались бастіони - зовнішні п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал завширшки 20 - 30 м, зміцнений ззовні дубовими колодами. Вже після 15 років заснування Станиславівська фортеця була настільки сильною що змогла зупинити у 1672 р. величезну турецьку армію, витримавши тривалу облогу.

Архітектор розпланував схему вулиць навколо зорієнтованої за сторонами світу ринкової площі з ратушею у французьких туазах (1 туаз = 1,949 м). Саме в цих одиницях Ф. Корассіні обчислював гармонійні співвідношення головної міської площі та вулиць середмістя, які прямували до воріт міста або перетинались під прямими кутами, утворюючи зручну систему комунікацій між житловими кварталами і стратегічними об’єктами фортеці.

Роботи над зміцненням Станиславівської фортеці продовжувались до середини ХVІІІ ст. В 1679 – 1682 р. р. інженер Кароль Бенуа удосконалив фортецю у напрямі новозбудованого замку – палацу Потоцького. Близько 1680 р. твердиня набирає поздовжнього плану. “Серед усіх прикарпатських міст найбільшим і найкрасивішим є Станиславів…. Його фортифікації вражають своєю довершеністю” - пише французький мандрівник Франсуа де Леран у 1687 р. В 1734 – 1750 рр. частокіл був замінений на камінь і цеглу, а арсенал повністю перебудований. Мури стали цегляними, а брами – кам’яними. Всього налічувалося сім великих і малих фортечних бастіонів. Висота фортечних мурів сягала 10 м. Фортецю оперізували земляні вали, за ними тяглися рови, що заповнювалися водою з Бистриць і в місто можна було потрапити тільки через перекидні мости, які опускалися за допомогою ручних коловоротів - відкривалася міська брама. З півдня доступ до фортеці перекривався Чорним лісом та смугою суцільних боліт.
Міський центр формувався відповідно до загального задуму, який поєднував міські квартали, палац та фортифікаційні споруди в композиційне ціле.

За давньоєвропейськими канонами містобудування в містах, що мали магдебурзьке право, головною площею була пл. Ринок зі спорудженою на ній ратушею, яка була не тільки органом самоврядування і окрасою міста, але й сторожовою вежею, найвищим пунктом міста–фортеці, з якої велися постійні спостереження чи не наближається до міста ворог та чи не спалахнула десь пожежа. У самій ратуші знаходився магістрат, суд та крамниці. Перше приміщення ратуші було дерев’яним.

Одночасно під ратушею були споруджені підвальні приміщення, що сполучалися із численними підземними ходами, які, згідно з легендами, мали виходи далеко поза межі міста, і простягалися аж до древнього Галича. Підвальні приміщення мали військове призначення, та слугували в’язницею.
У 1699 р. було завершено будівництво мурованої ратуші. Кожна сторона Ринку була щільно забудована будинками, що як правило, не могли бути вищими двох, а пізніше трьох поверхів і не ширшими трьох – чотирьох вікон. Це - вимога традиції містобудування за магдебурзьким правом і було продиктовано міркуваннями безпеки. Загальна площа тогочасного Ринку становила 9667 м2. На ній могло розміститися майже 34 тис. осіб з розрахунку 4 людини на 1 м2.

Місто було багатонаціональним. В ньому проживали українці, вірмени, євреї, поляки, австрійці, відсоткове співвідношення яких у різний історичний період мінялося. На початку ХУІІІ ст. найбільше було українців.

Після приєднання Галичини до Австрійської монархії у 1772 р. Станиславівська фортеця втратила своє оборонне значення. Імператорським указом від 1804 р. знесено мури, засипано фортечні рови, вали розбирали до 1870 р. По засипаних ровах прокладені вулиці, з каменю і цегли мурів викладено 4 площі, 24 вулиці та побудовано житлові будинки.