Сайт поселка Гвоздец

Гвіздець – одне з найдавніших поселень Коломиїщини. Щодо назви, то її офіційна історична наука не пояснює ніяк. За легендою один із  старост Гвіздця під час виснажливої битви писав королю, що «тримаємося, як гвізд», тобто з усіх сил. Інше пояснення пропонує авторка краєзнавчого дослідження про містечко Наталія Ткаченко в своїй книзі «Віками оповитий». На її думку після вирубок лісів лишалися пні, котрі «стирчали, як гвіздки». Хоча в перших історичних джерелах назва поселення фігурує як Гозджеч, що досить важко пояснити походження від руського слова «гвізд» («гвіздок») чи польського «gwóźdź» з тим же значенням.  Статус селища міського типу Гвіздця надано в 1940 р.

Перші поселення на території теперішнього селища виикли ще в епоху бронзи. Свідченням тому два кургани.

На думку істориків Гвіздець міг існувати ще в XIII-XIV ст. Що стосується першої письмової згадки, то село згадується в акті продажі від 15-го грудня 1373 р. князем Владислом Опольським Гвіздця та Чернова за заслуги Ходку Лоєвичу.

Певний час Гвіздцем володіли представники родини Бучацьких, які на Прикарпатті мали великі і обширні маєтності. Пізніше містечко переходить за спадком до Потоцьких, а далі – до Пузин. Найбільше до розвитку Гвіздця долучилися останні.

За Пузин в містечку було побудовано кляштор бернардинів. Також в містечку родина мала свій маєток. Одним із останніх власників Гвіздецького маєтку був Роман Пузина – відомий нумізмат та колекціонер старожитностей. В родинному маєтку він зібрав велику колекцію монет, зброї, художніх полотен, серед яких були твори  Юліуша і Войцеха Коссаків, Яна Матейки та галерея родинних портретів. Так званий «новий» палац Пузин існував ще в ХХ ст. Являв собою досить скромну в оздобах одноповерхову будівлю, одне крило було з житловим піддашшям.

Ще наприкінці XVIII ст. Гвіздець стає містечком, де переважає єврейське населення. А де євреї, там процвітала і торгівля.  Так і у випадку з Гвіздцем, який стає потужним торгівельним центром Покуття. Розвиттку містечка сприяло надання в 1785 р. Магдебурзького права. Кілька разів на рік тут проводилися великі торги, а щоп’ятниці – велелюдні базари.

Гвіздець зазнав великих руйнувань під час обох світових воєн. Під час німецької окупації в тутешньому гетто було знищено понад 3000 євреїв – жителів містечка. Тоді ж окупанти зруйнували унікальну пам’ятку – дерев’яну синагогу. В 2010-2014 р. в Музеї історії польських євреїв (Варшава) було відтворено внутрішнє оздоблення гвіздецької синагоги.

В 1940-1962 рр. с.м.т. Гвіздець був центром однойменного району тоді ще Станиславівської області. За радянських часів тут діяла машинно-тракторна станція та цегельний завод.

Попри серйозні руйнування Гвіздця під час світових воєн та період радянського панування, коли на історичну пам’ять народу мало звертали уваги, на щастя тут вціліли цікаві архітектурні пам’ятки. Найцікавіша з них – бароковий комплекс кляштору бернардинів. Костел побудовано з цегли. На головному фасаді  дві трьохярусні вежі, портал прикрашено подвійними колонами. В ньому частково вціліли давні розписи інтер’єру. Зліва від костелу надбрамна дзвіниця. До комплексу також входять будівлі двохповерхові кляшторні келії.

Церква Пророка Іллі  побудована в 1855 р. Святиня – типовий зразок дерев’яного храмобудівництва.

В центрі Гвіздця частково збереглася забудова австрійського періоду ХІХ – початку ХХ ст. Серед них – міські кам’яниці, вілли, громадські і державні споруди. На тутешньому цвинтарі зберігся родинний гробівець Пузин.

З відомої митецької родини Пстраків походить Ярослав – український живописець та графік. Народився він 24 березня 1878 р. у Гвіздці. Вже під час навчання в коломийській гімназії малював перші шаржі і карикатури. Творча спадщина Ярослава Пстрака – картини гуцульської тематики, різдвяні та великодні листівки.

Ще олин митець, уродженець Гвіздця – Єжи Кавалерович. Його внесок в розвиток польського кінематографу величезний, вважається одним із засновиків польської школи кіно. Багато стрічок Єжи Кавалеровича мали міжнародне визнання.