Сайт поселка Локачи

Локачі – районний центр та невелике селище (населення менше 4000 жителів) Волинської області. Статус с.м.т. Локачам було надано в 1940 р. Існує декілька версій походження назви селища. Більшість дослідників сходиться на думці, що спочатку вона звучала як Лукачі. Швидше за все вона могла утворитися від слова «лука», тобто заболочена місцевість. Справді, сучасні Локачі з усіх боків досі оточують болота. Тут також могли проживати майстри, які добре виготовляли луки. Ще одна  версія пов’язує назву із словом «лукувати», тобто ситно або, навіть, надмірно їсти.

Як і більшість містечок Волині Локачі виникли ще в часи Київської Русі. Достеменної дати заснування поселення в той період нема. Однак на існування на місці Локачів давньоруського міста вказує городище, яке чітко проглядається і в наш час.

Перша письмова згадка про Локачі датується 1508 р. Тоді поселенням володіли представники руського роду Глинських. За наступних власників Локачів Чарторийських  тут було збудовано дерев’яний замок, який до нашого часу не дійшов. Знаходився він при дорозі на село Козлів.

В 1625 р. за власності шляхтичів Вільгів гербу Бонча Локачі вже були містечком. Тут відбувалися ярмарки та торги, існувало по декілька ремісників найпотрібніших професій. Більшість населення Локачів при цьому була землеробами. Селяни, як і всюди мали важкі умови життя – постійна панщина не давала можливості працювати на себе та свою родину.

Локачі зачепили  Наполеонівські війни. Село було зайняте французькими військами. Під час зайняття його російськими військами багато селян охоче долучилось до лав імперської армії. Таким чином ці чоловіки думали здобути собі якесь полегшення життя. Однак, їхні сподівання не справдились, кріпацтво ще проіснувало декілька десятків років.

В 1803 р. в Локачах було відкрите перше парафіяльне, тобто при церкві, училище. Навчальний заклад працював нерегулярно. Були випадки, що він закривався на невизначений термін, на декілька чи й десятки років. Причини були різні – відсутність приміщення, фінансування чи вчительських кадрів.

До середини ХІХ ст. Локачі перетворились у велике село. Лише з 1860-х рр. в поселенні виникають перші промислові підприємства. Тут працювала цегельня і суконне виробництво. Більшість виробничих процесів виконувались вручну, деколи залучались коні. Селяни підробляли столярною справою і ткацтвом.

Трагічними для Локачів були роки Другої світової війни. Оскільки тут на початок ХХ ст. проживала значна частина євреїв, тому було створене ґетто. Усіх юдеїв було розстріляно. Відомо про декілька випадків конфліктів між поляками та українців. Під час цих сутичок загинули десятки осіб з обох сторін.

За радянських часів Локачі перетворились в типовий райцентр, якими лишаються і дотепер. Найбільшими підприємствами були крохмальний комбінат, хлібна пекарня та інкубаторна станція.

Головна святиня Локачів – храм Святого Миколая. Церква дерев’яна, побудована 1913 р. Храм тридільний, із заходу до бабинця прибудовано триярусну дзвіницю. Іншу церкву, Преобреженську в 1922 р., яка на той час вже була нечинною перевезли в село Шельвів.

В Локачах також існував костел Святого Антонія Падуанського. Його було зведено на кошти родини Вільгів 1771 р. В храмі була чудотворна ікона Святого Антонія.

Родом з Локачів відома поетеса і журналістка Валентина Штинько. Свою журналістську кар’єру Валентина Сергіївна розпочинала в місцевій газеті «Колгоспна правда». Багато років вона пропрацювала в газеті «Радянська Волинь», яку в часи Незалежності було перйменованно на «Волинь-нову». На сторінках цієї газети Валентина Штинько надрукувала сотні публікацій краєзнавчого змісту. В доробку авторки також публіцистичні публікації, збірки поезій та дитячі книжечки.