Харлампович Кость Васильович

Кость Васильович Харлампович народився 18(30) липня 1870 р. в селі Рогачі Брестського повіту Гродненської губернії в родині священика. Освіту здобув у Віленському духовному училищі, потім в Литовській духовній семінарії і в Петербурзькій духовній академії, яку закінчив у 1894 р. В 1899 р. одержав звання магістра богослов'я, а в 1914 — доктора церковної історії. З 1895 р. викладав у Казанській духовній семінарії латинську мову, а з 1906 р. - цивільну історію. З 1900 р. - він доцент церковної історії в Казанському університеті, з 1909 - екстраординарний професор.

У 1916 р. Російська Академія обирає його членом-кореспондентом відділу російської мови і словесності. Наукову роботу він вів також у товаристві шанувальників старовинної письменності, товаристві історії і старожитностей при Московському університеті, був членом Володимирської вченої археологічної комісії, членом-засновником церковно-археологічного товариства.

У 1919 р. за пропозицією Багалія його обрано академіком УАН на кафедру історії української церкви. На той час Харлампович був автором 200 праць, серед яких кілька фундаментальних монографій, а саме - "Острожская православная школа" (Казань, 1897), "Запад-но-русские православные школы XVI и начала XVII вв., отношения их к инославным, религиозное обучение в них и заслуга их в деле защиты православной веры и церкви" (Казань, 1898), "Мало-российские влияния на великорусскую церковную жизнь", т.1 (Казань, 1914). Вони присвячені питанням духовної культури народів, що жили у XVІ-XVІІІ ст. на території західних районів Росії, і містять важливий матеріал з історії освіти, виникнення шкіл.

Обраний академіком, Харлампович не зміг переїхати до Києва. Він продовжував викладати в Казанському університеті, у військовій школі командного складу, працював у Центральному музеї і в Музейній комісії. У 1922-1924 рр. тричі обирався на голову Казанських товариств археології, історії, етнографії, у 1924 р. був обраний членом Чуваського наукового товариства.

Як голова Музейної комісії вимагав, щоб реквізовані у церкви коштовності передавались до музеїв, а пам'ятки історії краю охоронялися. Це викликало невдоволення деяких осіб Наркомосу та інших адміністративних установ Татарії. У вересні 1924 р. Харламповича арештовують, в січні 1925 р. висилають у Киргизію на три роки за зберігання контрреволюційної літератури, а саме -32-го тому "Известий" Казанського товариства археології, історії та етнографії. Цей випуск "Известий" вийшов ще до того, як Харлампович став головою товариства. Його дозволила друкувати експертна комісія Наркомосу Татарії, але випуск не пройшов процедуру схвалення в Академічному центрі Татарії і Головліті. Другою причіпкою для засудження був звіт товариства, в якому йшлося про розрив договору з видавництвом, яке друкувало «Известия» і інші наукові журнали. У тексті звіту було вжито речення: "в інтересах поширення марксистської літератури". Це формулювання витлумачувалось судом так, що ніби протиставляло марксистську і наукову літературу й тим дискредитувало радянську владу.

У 1925 р. Костя Васильовича вислано в Оренбург, потім в Актюбинськ і, нарешті, Тургай. ВУАН кілька разів клопоталася про відміну вироку, але марно. У засланні Харлампович продовжував наукову працю, видав монографію про повстання тургайських козаків-киргизів в 1916-1917 рр. Тільки у 1928 р. йому вдалося переїхати на Україну й оселитися у Ніжині. Тут вій почав досліджувати історію ніжинської грецької колонії, матеріали йому частково передав М.Бережков - професор колишнього Ніжинського ліцею. Але й тут його чекали тяжкі випробування: кафедра історії церкви вже не існувала, самого його позбавлено звання академіка. До того додалось особисте горе - померла його дружина.

Не маючи засобів існування, Харлампович переїхав до Києва й оселився у далеких родичів. Завдяки підтримці М.Грушевського, він публікував критично-бібліографічні огляди в журналі "Україна" і в "Записках історично-філологічного відділу ВУАН", де у 1928 р. вийшли "Нариси з історії грецької колонії в Ніжині (ХVIІ-ХVІІІ ст.)". Після процесу Спілки визволення України (СВУ) цього заробітку не стало, бо Грушевського було усунуто від редагування видань відділу. Деякий час Харлампович ще брав участь у роботі Академії - відвідував засідання Комісії соціально-економічної історії України і комісії історії Близького Сходу. У Держвидаві він коректує журнали "Історик-марксист" і "Економіст-марксист", і це дає йому скромний заробіток; без платні комплектує бібліотеку створеного у 1931 р. Науково-дослідного Інституту педагогіки, сподіваючись на посаду бібліотекаря. Але ці сподівання не здійснилися.

Помер К.В.Харлампович 21 березня 1932 р. у Києві.