-Історія рідного краю в контексті загальноукраїнських подій Першої світової війни.

Територія сучасної Запорізької області напередодні Першої світової
війни входила до складу Олександрівського і, частково, Катеринославського
повітів (центр - м.Катеринослав) та Мелітопольського і Бердянського повітів
Таврійської губернії (центр - м.Сімферополь). Так склалося ще в ХІХ ст., хоча
в економічному і соціально-культурному плані сусідні степові повіти двох
губерній Російської імперії були завжди тісно пов’язані між собою і тяжіли
один до одного.Переважало в Запорізькому краї сільське населення. Тут були великі
поміщицькімаєтки, але, разомз тим,- досить розвинуте селянськефермерське
господарство, яке успішно працювало на експорт зерна.
У промисловому відношенні край вирізнявся розвинутим сільськогосподарським машинобудуванням, яке продукувало різноманітні пристрої,
інвентар та машини для потреб селянського і поміщицького господарства.
Цю промисловупродукцію виробляли не лише в повітових центрах, зокрема,
Олександрівську, Мелітополі і Бердянську, а і в багатьох селах краю.
Запорізький краймав вигідне географічне розташування. На азовському
його узбережжі був порт Бердянськ, який мав загальноімперське значення, а
в Олександрівську пересікалися залізниці, що йшли з півночі - центру Росії,
на південь - у Крим, і зі сходу - на захід, з’єднуючи Донбас з Кривбасом.
Олександрівськ стояв на Дніпрі, зокрема на тій його частині, що була вільна
від портів (вони розташовувалися вище Хортиці) і з його річкового порту
був відкритий безперешкодний шлях до Чорного моря. Це відкривало широкі
перспективи економічного розвитку регіону.
Запорізький край здавна був багатонаціональним. Але найбільшою
етнічною групою тут були українці, особливо в сільській місцевості, де вони
переважали абсолютно. Ця обставина визначала характер краю як невід’ємної
частини України. Разом з тим, в селах компактно проживали болгари,
представники німецькомовної меншини, росіяни. В містах, крім українців,
які становили близько 1/3 жителів, було багато росіян, євреїв, болгар, німців
та інш. Перепис населення станом на 1917 р. показав, що серед жителів
м.Олександівськ було 34% українців, 29% росіян, 20% євреїв, 5,5% поляків,
близько 2% німців, латишів, білорусів (кожних) [2, с.98].
1914 р. відкрив нову сторінку історії. Під впливомвійни різко змінилось
політичне, економічне, громадське життя.
Війна оголила економічні і політичні проблеми Російської імперії,
загострила суперечностіїї соціального розвитку, поглибила розкол суспільства
на прихильників і противників існуючого політичного режиму та наблизила
його падіння. Військові дії безпосередньо не зачепили території нинішньої
Запорізької області, що знаходилась далеко від театру воєнних дій, але їх
учасниками і жертвами стали тисячі вихідців із цього краю.
Царський уряд намагався всіляко розпалити патріотичні та вірнопідданські почуття. Провідником цих настроїв виступили місцеві органи
державної адміністрації. Вже 23 липня 1914 р. в м.Олександрівськ відбулося
надзвичайне засідання міської думи. Першочерговим стало слухання
царськогоманіфеступро оголошення Німеччиною війни Росії. Міський голова
К.М.Дмитренко виголосив вірнопідданську промову. Її супроводили
трикратним виконанням гімну “Боже, царя храни” та багаторазовим гучним.СУМСЬКА СТАРОВИНА. №№XXVIІІ-XXІХ. 2009 145
73-ї,74-ї та 75-ї Катеринославських. Дружини відправили до м.Севастополь
для оборони південних рубежів імперії [11, с.5].
Своєрідністю національного складу Катеринославської і Таврійської
губернії була наявність широкої і економічно впливової німецькомовної групи.
Скупчення німців в районах, відносно наближених до бойових дій, непокоїло
царський уряд. Адже воюючимпротивником була Німеччина. Ця обставина
спричинила антинімецький характер заходів влади. Вони вплинули на
долі 100-тисячного німецькомовного (німці і меноніти) населення
Запорізького краю.
Одним з перших проявів такої політики стало виселення частини
німецьких родин на територію інших губерній. ЦиркулярКатеринославського
губернатора від 26 травня 1915 р. наказував виселити до Уфимської губернії
всіх підданих воюючих з Росією держав, які проживають в межах
Катеринославської губернії, у термін не пізніше 10 червня 1915 р. [4, с.47].
Влада намагалася ізолювати німців призовного віку від можливої спокуси
перейнятися інтересами етнічної батьківщини - Німеччини, мобілізувавши
їх на потребу своєї служби. Так, вже 25 серпня 1914 р. по території
Мелітопольського повіту розійшлося телеграфне повідомлення, яке
сповіщало рішення Ради міністрів від 13 серпня 1914 р. про призов
військовозобов’язаних із менонітів і направлення їх в одноденний (!)
термін у розпорядження Катеринославського губернського військового
начальника [12, арк.40].
Припинилося видання німецькомовної газети “Бюргер Цайтунг”,
дозвіл на випуск якої в Олександрівську отримали незадовго до війни - у
1912 р.
2 вересня 1914 р. канцелярія таврійського губернатора розіслала
начальникам поліції циркуляр, в якому вимагали “негайного зняття з усіх
торгових і промислових закладів, контор, бюро, банків та інших подібного
роду установ і закладів вивісок та всяких написів німецькою мовою”. На
адміністративній карті краю стали зникати й німецькомовні назви населених
пунктів, поступаючись місцем російським: Гальбштадт перейменовано на
Молочанськ, Блюменталь - на Лугове, Гохштедт - на Високе, Фрідріхсфельд
- на Широке тощо.
Серед найрадикальніших заходів урядувиявилася ліквідація німецького
землеволодіння, проведена згідно закону від 2 лютого 1915 р. Площа
відчуження включала смугу землі в межах стоверстової відстані на північ від
Азовського моря.
Це були колосальні площі в межах всього Бердянського та
Мелітопольського повітів і 20% території Олександрівського повіту.
Відібраною виявилася надбана менонітами власність і поза названою межею
- зокрема острів Хортиця, на якому заходами адміністрації м.Олександрівськ
- міської думи і управи - було зроблено малоуспішну спробу організувати
допоміжне комунальне господарство.
У Запорізькомукраї, як і по всій країні, з початкомПершої світової війни
відбувалась мілітаризація економіки - підпорядкування її військовим
потребам. Згідно законів про військово-автомобільну та військово-суднову
повинність від 14 та 28 липня 1914 р., вже на початку серпня почалась
146 СУМСЬКА СТАРОВИНА. №№XXVIІІ-XXІХ. 2009
передача до військового відомства “саморухомих екіпажів” та дніпровських
суден. Так само на користь військового відомства держава реквізувала низку
заводів (наприклад, завод Бадовського в с.Московці).
Під приводом державних закупівель живої тяглової сили і м’яса для
армії нещадно грабували селянські господарства, оплачуючи їхнімгосподарям
мізерні суми за худобу, вирощену багаторічною працею [7, с.231].
Іззони, наближеної до військових дій, до тилу евакуювали промислові
підприємства, матеріальні цінності. Наприкінці 1914 р. з Варшави до
Олександрівська перебазували авторемонтні майстерні 3-го відділення
Центральних автомайстерень, а в 1915 р. - завод акціонерного товариства
“Борман, Шведе і К”.
У 1915 р. купівлею ділянки землі в м.Олександрівськ Петроградським
акціонерним товариством електромеханічних споруд ДЕКА (абревіатура від
назви “Дюфлон, Констинтинович і К”) в Запорізькому краї почалась історія
великого авіаційного підприємства (нині - ВАТ “Мотор Січ”) [13, с.80]. Вже
у березні 1916 р. підприємство випустило свій перший авіаційний
двигун [2, с.97.]. Почав діяти аеропланний завод і в м.Бердянську. Туди ж
евакуювали Варшавський арсенал [13, с.151].
У 1916 р. до Олександрівська з Риги перевезли дротово-цвяховий завод
(згодом - завод “Інтернаціонал”, нині - ВАТ “Сталепрокатний завод”).
На військовий лад переобладнувались і місцеві підприємства.
Найрозвиненіша украї галузь - сільськогосподарськемашинобудування - стала
постачальником для фронту кінних повозок, санітарних двоколок, похідних
кухонь. Тут виготовляли корпуси снарядів, мін, ручних гранат тощо.
Так, на чавуно-ливарно-механічному заводі землеробських знарядь
“Богатир” в Гуляйполі налагодили виробництво прицільних рушничних
станків, бомб, парних двоколок [14, арк.28]. На екіпажній імеханічнійфабриці
А.А.Унгера в с.Кічкасі виготовляли колеса для двоколок. Софіївський завод
Нейфельда, який до війни випускав молотарки, плуги, жатки, сіялки,
соломорізки та іншумирну техніку, перепрофілювали на випуск гранат. Завод
землеробських машин і знарядь Товариства А.Я.Коп в м.Олександрівськ
тільки протягом 1916 р. виробив для армії 316 бомбометів.
Підприємства, що виконували військовізамовлення, отримали перевагу
в постачанні сировиною та паливом. Власникам військових виробництв
дозволили подовжувати робочий день для працівників, залучати до важкої
праці дітей та підлітків, літніх людей, жінок, використовувати працю
військовополонених. Її використовували як у сільському господарстві, так і в
промисловості. На початок 1917 р. на заводі акціонерного товариства “ДЕКА”
працювали 70 військовополонених [15, арк.8-8 зв].
Водночас падало виробництво мирної продукції. Випуск сільськогосподарських машин ізнарядь, порівняно з 1913 р., у 1914 р. зменшився на
10%, у 1915 - на 50%, у 1917 р. - на 85% [13, с.31; 16, с.35]. Значно
скоротилося виробництво підприємств легкої та харчової промисловості.
Збільшилась кількість підприємств, які припинили роботу.
За 1915 р. з 80 підприємств, які перебували під наглядом фабричної
інспекції в м.Олександрівськ, 16 підприємств не працювали весь рік.
Зазначена цифра не включала тимчасово закритих підприємств, яким би
СУМСЬКА СТАРОВИНА. №№XXVIІІ-XXІХ. 2009 147
тривалим не був їхній простій протягом року. Без роботи опинилось
20,5% працюючих. Втрачаючи роботу, вони втрачали засоби до
існування [17, арк.1].
У селах, у зв’язку з мобілізацією чоловіків до армії, відчувалася гостра
нестача робочих рук, а часті реквізиції призвели до різкого скорочення
кількості худоби. Зокрема, уВасилівці під час реквізицій населення втратило
до 40% робочої худоби та повозок. Майже вдвічі скоротилося число
господарств. Маломіцні господарства - передусім, солдаток і вдів -
розорялись. Їх власники за безцінь збували інвентар, пожитки. Скорочувалися посівні площі. Знижувалась врожайність. Якщо в 1915 р. в степових
повітах Катеринославської губернії врожайність озимої пшениці становила
10,2 ц з га, то в 1917 р. - тільки 6,8 ц [13, с.263].
Населення шукало шляхи до виживання і проявляло ініціативу в доланні
економічних труднощів, поширюючи різні форми кооперативного руху. Це
були ощадно-позичкові товариства взаємного кредиту і, насамперед,
споживчої кооперації, які мали полегшити доступ товарів до споживачів за
нижчими цінами. 12 червня 1915 р. катеринославський губернатор
затвердив статут товариства споживачів м.Олександрівськ. Вже в перший
рік діяльності до складу товариства прийняли 240 членів. Товариство
приєдналося до Південноросійського та Московського центрального союзів
споживчих товариств. 22 червня того ж року вм.Олександрівськ почав діяти
інший, згодом тежкрупний кооператив “Задруга”. 2 жовтня 1916 р. відбулося
перше засідання Мелітопольського товариства кооперативів для спільної
закупівлі і реалізації товарів першої необхідності. Воно об’єднало сільські
товариства споживачів: Балківське, Велико-Білозерське, Верхньо-Торгаївське,
Менчикурське, Ново-Олександрівське, Нижньо-Сірогозьке, Отраднівське,
Тернівське, Царицино-Кутське [11, с.8].
Суттєвою допомогою для міських жителів ставало господарювання
на земельних ділянках. Обробляли городи. Продовольча проблема ставала
настільки гострою, що до садово-городніх товариств записувалися навіть
священики.
Міська влада Олександрівська відвела 700 десятин міськоїземлі (27%
фонду) для сільськогосподарських потреб. Їїзасаджували садово-городніми
культурами, хлібом для потреб міста, здавали в оренду [2, с.98].
Першочерговим завданням було вирішення проблеми опалення,
яка з розладом залізничного сполучення і наростанням анархії ставала все
гострішою.
Але згаданізаходи стабілізації економіки не давали бажаних результатів.
Виробництво життєво необхідних товарів падало. Зростав дефіцит,
посилювались господарчі труднощі. Економічна ситуація в регіоні, як і по
всій країні, погіршувалась. Безпосереднімнаслідком цього стало загострення
соціальних проблем.
У зв’язку зі зростанням військового виробництва та прибуттям
евакуйованих та біженців, зосередженням їх поблизу залізничних вузлів,
збільшувалось населення міст Олександрівська, Мелітополя, портового
Бердянська. Протягом 1914-1917 рр. число мешканців Олександрівська
збільшилось майже на 10 тис. чол. і перевищило 58 тис. мешканців
148 СУМСЬКА СТАРОВИНА. №№XXVIІ