Заснування м. Олександрівська

Початок історії міста Олександрівська (Запоріжжя) пов'язаний з будівництвом Нової Дніпровської укріпленої лінії наприкінці ХVIII століття. Згідно з планами центральної влади ця укріплена лінія повинна була, з одного боку, захистити край від татарських нападів, а з іншого – забезпечити посилення контролю над землями Війська Запорозького з боку Російської імперії.

Нова Дніпровська укріплена лінія простягнулася на 180 кілометрів від Дніпра до Азовського моря вздовж річок Кінської і Берди. До її складу повинні були увійти 7 фортець: Олександрівська – на Дніпрі, Микитинська та Григорьївська – на правому березі річки Кінської, Кирилівська на водорозділі річок Кінської та Берди, Олексіївська, Захарьївська і Петровська – на лівому березі Берди. Найбільшими з них були Кирилівська, Петровська та Олександрівська. Саме з початком будівництва Олександрівської фортеці розпочинається історія Олександрівська (Запоріжжя).

Олександрівська фортеця була закладена влітку 1770 р. Спочатку її будівництво було розпочате при усті р. Мокрої Московки. За осінь та зиму було відрито фортечні рови, намічено вали по зовнішнім контурам. Одначе весною, з таянням снігів, виявилося, що Мокра Московка підтопила споруджувану фортецю і її було вирішено перенести на інше місце. У травні 1771 р. нова Олександрівська фортеця була закладена у двох кілометрах на північний захід від старої, ближче до Дніпра і р. Суха Московка. Будівництво фортеці завершилося вже у 1775 році. Першим комендантом Олександрівської фортеці став Вілем фон Фредездорф.

Олександрівська фортеця була досить потужним укріпленим пунктом. Вона мала форму багатопроміневої зірки, займала площу близько 105 десятин (130 га). За даними на 1783 р. у фортеці перебували 43 офіцери з дітьми та дружинами, більше 500 солдатів. У складі військових була інженерна команда (18 осіб при одному інженері), артилерійська команда (50 осіб).

З самого початку існування Олександрівської фортеці поблизу неї почав формуватись так званий «фурштат», від німецького слова «форштадт», яке означає «передмістя». Він створювався на тому місці де була закладена перша Олександрівська фортеця. У форштадті спочатку селились будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий фортецю персонал, відставні солдати.

З перших років уряд намагався перетворити Олександрівськ не лише у адміністративний, а й у економічний центр регіону. У 1778 році навіть було створено Олександрівський повіт, але через п'ять років повіт був ліквідований. У 1781р. у місті проживало 7 купців, 329 міщан, тут щорічно відбувалось 4 ярмарки. Поселення розвивалось, зростала чисельність торгово-промислового населення. Олександрівськ став наприкінці XVIII ст. значним транспортним центром. Це було пов'язано з тим, що саме через нього йшли товари для будівництва Херсона та російського Чорноморського флоту.

У 1785 р. Олександрівський форштадт було перетворено у посад, тобто населений пункт міського типу. У відповідності з цим званням Олександрівськ отримав право на відкриття міських установ, першою з яких стала ратуша – орган місцевого самоврядування. Новий посад відносився спочатку до Новомосковського, а потім до Павлоградського повіту.

У 1796 році, за завданням фаворита Катерини ІІ П. Зубова, було навіть розроблено та затверджено проект перетворення Олександрівська в одне з найбільших міст регіону. Поблизу Кічкаської переправи планувалося побудувати порт і суднобудівну верф. До осені 1796 року верф було вже закладено, розпочалося будівництво перших кораблів. Але цього разу Олександрівську не вдалося стати торговельним і культурним центром. У листопаді 1796 р. вмирає Катерина ІІ. Новий імператор Павло І відстороняє від влади її фаворита. У результаті запропонований П. Зубовим проект не було реалізовано.

Не зважаючи на успішний початок, Олександрівськ не виправдав сподівань, які на нього покладала російська влада. Значного розвитку у цей період місто не отримало. Населення посаду зростало повільно. У 1795 р. тут нараховувалось лише 96 дворів, де проживало 1230 осіб, а у 1804 р. – 387 дворів і приблизно 2,5 тисячі жителів.

Зі зростанням торговельної ролі Одеси та зміною напрямків головних торговельних шляхів у регіоні Олександрівськ почав занепадати. Не справдились надії та плани по перетворенню міста у центр торгівлі південного регіону. До того ж у 1797 році Нову Дніпровську укріплену лінію було скасовано через втрату її військового значення. Здавалося, що існування Олександрівська як міста опинилося під сумнівом.

Однак місто змогло пережити кризу і зберегти свій статус. Імператорським указом від 5 червня 1806 року Олександрівськ отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. У 1811 р. Олександрівську було пожалувано герб. У верхній частині щита дві перехрещені рушниці російського зразка, внизу – татарський лук з трьома стрілами, спрямованими вниз. Герб міста символізував перемогу російської зброї над татарською. Однак, не зважаючи на повітовий статус, Олександрівськ продовжував залишатися одним з найбільш незначних міст Катеринославської губернії.

Ось що у 1850 році писали про місто у військово-статистичному огляді Катеринославської губернії: „Александровск – на месте Александровской крепости. При учреждении города в этом месте имелось в виду, что находясь вблизи Днепра и ниже порогов, он может получить большую выгоду от склада и отправления хлеба водою и других припасов. Однако город этот в продолжении уже 30 лет ни сделал ничего успешного ни в населении, ни в устройстве: причиною тому надобно полагать как отдалённость его от важной переправы через Днепр при колонии Кичкас, так и соседство с Никополем, пользующегося выгоднейшею для торговли и промыслов местностью. Положение города на краю столь обширного уезда невыгодно и в административном отношении, а удалённость от Днепра затрудняет снабжение водой. Обороты на ярмарках до 200000 руб. В городе имеется уездное и приходское училище.”

Загалом у першій половині ХІХ ст. Олександрівськ являв собою типове невеличке провінційне місто – три невеликих квартали і чотири вулиці без назв у межах сучасного Жовтневого району між річками Мокра і Суха Московка. У 1861 році в Олександрівську нараховувалось 470 будинків. З кам'яних споруд в Олександрівську були лише три адміністративних будинки, в'язниця та продовольчий склад. Вулиц і не мали твердого покриття та освітлення. У місті проживало лише 3819 жителів, у тому числі 1949 чоловіків та 1870 жінок.

Промисловість знаходилась у зародковому стані. У дореформений період вона була представлена салотопним і трьома цегельними заводами. Більшість олександрівців або займалась землеробством, або ж промислами та торгівлею, так чи інакше пов'язаними з сільськогосподарським виробництвом. Не став Олександрівськ і великим торговельним центром, як на це спочатку сподівались. Ініціатива у розвитку торгівлі у нашому регіоні належала у той час розташованому нижче по Дніпру Нікополю. Але у другій половині ХІХ ст. ситуація у місті починає поступово змінюватись.

Поштовх розвитку Олександрівська надало будівництво через місто Лозово-Севастопольської залізниці. У листопаді 1873 р. було відкрито відрізок залізниці Лозова-Олександрівськ. Одночасно йшло будівництво залізничної гілки на Мелітополь і далі на Крим. У 1874 р. було введено в експлуатацію відрізок залізниці Олександрівськ - Мелітополь, а через декілька місяців Мелітополь-Сімферополь. Із завершенням будівництва Лозово-Севастопольської залізниці Олександрівськ перетворився в один з великих транзитних пунктів по перевезенню вантажів, у першу чергу хліба. До нього направлялись потоки вантажів з навколишніх населених пунктів, для того щоб далі перевезти їх вже залізницею.

Активізувався розвиток промисловості. Завдяки появі з середини 19 ст. у краї нових промислових підприємств Олександрівськ поступово стає одним з основних центрів сільськогосподарського машинобудування. Особливо активний розвиток цієї галузі у нашому краї пов'язаний з тим, що Південна Україна у той час була справжньою житницею Російської імперії. До того ж значна частина вирощуваного тут зерна вивозилась через азовсько-чорноморські порти за кордон.

В умовах наявності значного попиту на сільськогосподарську продукцію місцеві виробники були зацікавлені у підвищенні ефективності свого господарства, а цього можна було досягти у тому числі і за рахунок широкого використання сучасної сільськогосподарської техніки.

У самому Олександрівську наприкінці ХІХ ст. було 5 крупних заводів сільськогосподарського машинобудування: у 1880 р. відкрився завод Я. Бадовського, у 1887 р. – Леппа і Вальмана, у 1890 р. – створюється Олександрівська машинобудівна компанія, у 1891 р. розпочав роботу завод О. Циглера, у 1894 р. – І. Кацена. Ці заводи випускали плуги, сіялки, молотарки та іншу сільськогосподарську техніку, яка користувалась попитом на значній частині території Російської імперії. Місто стало одним з головних центрів виробництва сільськогосподарської техніки на Півдні України. Значного розвитку набуває борошняна промисловість. У Олександрівську працюють цегельні, лісопильні, горілчані заводи.

Набирала обороти місцева торгівля. Ярмарки вже не задовольняли потреб населення, тому збільшується роль постійної торгівлі. Лише у Олександрівську діяли близько 400 магазинів та лавок. У 1909 р. в Олександрівську було дозволено створити біржу, але місцеве купецтво зволікало з її відкриттям до початку І світової війни. З початком війни відкриття біржі було знову відкладене.

Місто активно розвивалось. Станом на 1897 р. в Олександрівську проживало майже 19 тис. чоловік, а напередодні першої світової війни населення міста досягло вже 63,6 тисяч чоловік. На початку ХХ ст. у місті було 8 тис. будинків, 95 вулиць, 7 з яких були забруковані. У 1893 - 1904 роках в Олександрівську було побудовано водогін від річки Мокрої Московки до центру. На 1910 рік довжина водогону досягла 14 кілометрів. Вода подавалася до будинків заможних городян у центрі Олександрівська. У 1910 р. побудована електростанція (для забезпечення електроенергією казенних установ, будинків заможних олександрівців та електричних ліхтарів на вулицях).

В Олександрівську діяло 47 різних заводів і фабрик, чотири десятки ремісничих майстерень, мережа аптекарських магазинів, 11 представництв банків, 3 нотаріальні контори. У 1903 р. торговельний обіг підприємств міста склав 25 млн. крб. На підприємствах міста працювало близько 10 тис. робітників.

Розвивалася освіта. У другій половині ХІХ ст. Запорізький край стає з важливих осередків розвитку освіти, поширення педагогічних технологій та підготовки педагогічних кадрів. Це стало результатом земської реформи, адже саме земствам було доручено опікуватися освітою. Активні громадські діячі, які входили до складу земств, розуміли значення освіти і тому приділяли її розвитку багато уваги.

На початку ХХ століття в Олександрівську діяли 20 початкових загальноосвітніх шкіл, 5 реальних та 5 коммерційних училищ, 2 чоловічі та жіноча класичні гімназії. У 1900 році почало працювати середнє семикласне механічно-технічне училище. У 1903 році в Олександрівську було відкрито училище для глухонімих, яке отримало назву Маріїнського. У 1911 році в ньому навчалося вже 227 осіб. В училищі учні не лише навчалися, а і оволодівали різними ремеслами. Своїми досягненнями Маріїнське училище було відоме далеко за межами Олександрівська

Архітектурною спадщиною Олександрівська, яка до цього часу збереглася у Запоріжжі, є учбові корпуси №1 та №3 Запорізького Національного університету (за часів Олександрівська там розташовувались чоловіча та жіноча гімназії), будівля першої теплової електростанції м. Олександрівська, житлові будинки Бадовського, купця-мецената Лещинського і т.д. Всі ці архітектурні пам'ятки є справжньою окрасою нашого міста.

Олександрівськ вступив у 1914 рік як одне з невеликих провінційних міст Російської імперії. Місто швидко розвивалося, але найбільші досягнення у Олександрівська (Запоріжжя) ще були попереду.