Сайт села Тучин

Тучин – в минулому містечко, а зараз – велике село з населенням 2500 жителів Гощанського району Рівненської області. Статус містечка Тучин мав до 1939 р. Що стосується назви, то в історичних джерелах немає ніякого її пояснення, існують лише легенди. Найбільш вирогідним поясненням може бути утворення від прізвища чи прізвиська якогось Тучка (Тучи). З іншого боку нічого не відомо про таку історичну постать. По суті Тучин сформувався в поселення вже за тих часів, коли була татарська навала на західноукраїнські землі. Ворожі ординці тоді йшли «тучою» і знищували все на своєму шляху. Більш вишукана оповідь пояснює назву, що коли король присвоїв одній магнатці вищий сан, то вона на радощах вигукнула «тут і чин».

Тучин виник ще за Литовської доби. Відомо, що першим власником поселення був хтось із боярського роду Путят. Наступним власником містечка став Богдан Семашко. Саме він побудував для захисту замок. Ця споруда не дійшла до наших днів навіть в руїні, лишилися лише частково підземні ходи, які швидше за все вели від містечка до замку.

Після Люблінської унії Тучин, як і все Погориння відійшло до складу Речі Посполитої. В цей час внаслідок зміни власників містечко було поділене на Старе і Нове.

Хоча Тучин і вважався містечком, однак тут проживало багато селян. Як і всюди життя тучинських селян було вкрай важким. Коли на Волині виникло повстання під проводом Сиверина Наливайка і Кшиштофа Косинського, то тутешні селяни охоче влилися в ряди повстанців. Поблизу містечка відбувся великий бій між двома силами.

Початком промислового розвитку Тучина можна вважати рубіж  XVIІ-початку XVIII ст. Тоді на Горині були побудовані шлюзи, що сприяло розвитку промисловості і торгівлі. По річці сплавлялася деревина і в Тучині виникли численні деревообробні підприємства. Також містечко стало своєрідним перевалочним пунктом. Сухопутними шляхами з Рівного і Корця сюди звосились товари і далі відправлялися річковим транспортом.

За часів Російської Імперії містечко не занепало, як деякі інші. Сприяло цьому, що на цей момент Тучин був найбільшим поселенням в окрузі і саме тут вирішили утворити волосний центр. В Тучині працювало парафіяльне училище, багато приїжджі з учнів квартирувались на квартирах місцевих жителів. В ХІХ ст. почало розвиватися мануфактурне виробництво. Вже на кінець ХІХ тут було 2500 жителів, тобто, стільки, як і тепер. В Тучині існувала колонія німців, які мали декілька ткацьких фабрик, значні прибутки мали шкірообробні підприємства. А вже на початку ХХ ст. працювали цегельня, пивоварний завод, 2 млин та декілька кузень.

Найбільший розвиток Тучина припав на міжвоєнний період. На цей момент фабричне виробництво вийшло на якісно новий рівень, запроваджувалось більш механізоване виробництво. Завдяки єврейству в Тучині процвітала торгівля. Станом на початок 1920-х рр. в Тучині проживало понад 7000 жителів, найбільше за всю історію.

В перші роки радянської влади в Тучині і околицях діяли партизанські загони УПА. З великими труднощами аж на 1949 р. в містечку створено було 2 колгоспи. Радянська влада вирішила зробити акцент на аграрному майбутньому Тучина. Містечко було переведено до статусу сіл. До реформи з укрупнення районів існував Тучинський район.

У важких умовах перехідного періоду, початків Незалежної України працьовиті жителі Тучина змогли вистояти і створити нові промислові підприємства. Хоча вони й дрібні, але цілком задовільняють місцевих жителів працею. В селі працює школа, філіальна церква, Народний Дім та інші освітні і культурно-побутові установи.

Оскільки Тучин – містечко давнє, тому тут збереглися деякі древні пам’ятки. Це, зокрема, два православні храми: Святої Великомучениці Параскеви та Преображення Господнього. Обидві святині зведені ще в 1700-х рр.

Раніше в Тучині і окрузі було багато поляків. В селі вцілів римо-католицький храм Святої Трійці. Зараз святиня перебуває в стані напівруїни і потребує захисту.

В Тучині народився Трохимчук Степан на псевдо «Недоля». Ще в юнацькі роки Степан Клементійович належав до «Пласту», під час Другої світової війни активно боровся проти німецьких загарбників. Страчений Степан Трохимчук в 1945 р. на Театральній площі в Рівному.