Сайт поселка Нижанковичи

Містечко Нижанковичі лежить на українсько-польському кордоні. На місці теперішнього селища існувало літописне поселення Загуменники. Спочатку містечко носило назви Краснопіль або Краснополе. Є всі підстави вважати, що більш правильною є перша назва, а друга виникла з пристосуванням латинського слова до руської мови. Очевидно, що вона складалась із слів «красне» і «поліс», тобто «красне місто», «гарне місто». Хоча деякі дослідники розшифровують Краснопіль як «красне поле». Після кількаразового спустошення татарами в актах містечко пишеться як «Краснопіль-Нижанковичі». Сучасна назва вказує на те, що містечко відродилося нижче по течії річки від літописних Загуменників. Статус селища міського типу Нижанковичі мають з 1940 р.

«Народженням» поселення можна вважати ХІ ст., коли на річці В’яр виникло літописне місто Загуменники. Воно проіснувало десь до ХІІІ ст. і було знищено татарським набігом.

Пізніше, трохи нижче за течією, уцілілий люд заклав Кроснопіль. Акти починають його фіксувати з 1377 р. Краснопіль розвивався досить швидко і вже в наступному столітті йому було надано Магдебурзьке право. Попри те, що містечко потерпало майже кожні 2 роки від набігів татар, воно щоразу відбудовувалося.

Нижанковичі розвивалися як ремісничий центр. При цьому поселення набувало слави завдяки виробництву тієї чи іншої продукції. Найбільшим попитом користувалось пиво, меди і полотна. З 1602 р. у Нижанковичах почали селитися євреї, а в першій половині XVIII ст. вони вже мали власну самоуправу (ґміну).

В австрійські часи цісар Франц ІІ надав Нижанковичам статус вільного торгівельного міста. Важливе значення в подальшому розвитку містечка мало прокладання залізниці зі Львова до Будапешта.

Попри те, що Нижанковичі в 1934 р. втратили статус міста, все ж свій характер поселення зберегло. Тут працювало декілька виробничих підприємств. На тартаку Айзнера виготовлявся паркет, що експортувався до країн Європи, на цегельні Бляуштайна було розвинуте виробництво черепиці, широкий асортимент продукції давала бетонярня Жуковського: колодязні круги, садова горожа, бетонна дахівка. Окрім того в містечку працювало декілька млинів, десятки магазинів, кав’ярень та ресторацій. Оскільки значний відсоток жителів містечка складали українці, тому тут активно діли «Просвіта», «Союз Українок» та «Маслосоюз».

З утворенням областей СРСР на Західній Україні Нижанковичі спочатку входили до Перемишльського району Дрогобицької області. Після того, як Перемишль разом з більшістю сіл було передано до Польщі, на решті території було утворено новий район з центром у Нижанковичах. Він проіснував з 1941 по вересень 1959 р.

Нижанковичі – невелике і затишне містечко, тут працює професійно-технічний ліцей. В перспективі в селищі планується відкриття пункту пропуску Нижанковичі-Мальговичі.

Містечко Нижанковичі місце народження визначного українського громадського діяча в діаспорі, лікаря, науковця Томи Лапичака. Після Другої світової війни через табори біженців потрапив в США, де осів назавжди. Залишив по собі велику публіцистичну спадщину, зокрема співпрацював з такими часописами, як: «Українське життя», «Лікарський альманах» та «Лікарський вісник».

У Нижанковичах збереглася низка цікавих архітектурних пам’яток. Передусім це – серце містечка, його площа Ринок з ратушею. Її побудову датують 1759 р. Зовні споруда досить проста, одноповерхова з невеликою вежею, увінчаною великою фігурою оленя, що служить за флюгер.

У містечку є дві дуже давні сакральні святині. Римо-католицький костел був зведений ще в 1448–1451 ст., потім зазнавав неодноразових перебудов. Високу дзвіницю зведено вже на початку ХХ ст.

Греко-католицький храм в Нижанковичах постав в XVI або ще й в XV ст. Має цікаву для Галичини побудову – низ мурований, а наметові верхи дерев’яні. В споруді присутні оборонні риси.

У дільниці містечка, що називається Вигадів розташований давній єврейській кіркут. Перші поховання на ньому датуються ще XVIII ст., за цими надгробками можна вивчати історію єврейства Нижанкович.

З інших пам’яток зберігся розкішний панський маєток та кілька вілл.