Селищний голова Кулик В.М. – хам і грубіян!

Селищний голова Кулик В.М. – хам і грубіян!

Про те, що це дійсно так, не раз приходилося чути від багатьох ратнівчан. А нещодавно довелось відчути і на собі.

Понеділок – прийомний день у селищного голови. Проте ні я, ні ще двоє людей, які прийшли на прийом до мера, не застали його на робочому місці. Працівниця, яка знаходилася в приймальні, сказала, що не знає, де він. Люди побідкалися, постояли перед дверима та й пішли. Те саме зробила й я, але не встигла відійти далеко, як помітила, що голова все ж таки появився. На моє «Добрий день» Кулик не відповів нічого, натомість повернувся спиною, змушуючи мене говорити йому вслід. Справа, яка привела мене у кабінет цього чиновника, надзвичайно проста: потрібно було завірити підписом і печаткою заяву та талони на реєстрацію місця проживання. Переступивши поріг, спробувала пояснити ціль свого візиту, уже не сподіваючись на звичайну людську ввічливість місцевого чиновника, який не спромігся навіть запропонувати присісти. Глянувши на папірці, які я подала в руки, голова поставив свій підпис на заявах, а талони відмовився підписати. «Спочатку заповни бланки, як слід, а тоді йди до селищного голови!» --голосно сказав він і…кинув бумаги мені під ноги. На моє прохання дати можливість внести потрібні записи, голова гонорово заявив: «У мене нема часу!» Ще сказав образливі, лайливі слова. Мимоволі подумалось, яка ж дріб’язкова і ница душа у чоловіка, який може ось так образити жінку. І взагалі, мені тепер важко назвати його мужчиною. Добре знаю, що я не одна і не перша з принижених чиновником-хамом, якого ж ми самі і обрали. Хіба таке ставлення державного службовця до людей потерпіли б хоч в одній європейській країні?

Я, звичайно, здогадуюсь, чому попала в немилість до цієї, з дозволу сказати, людини. Напередодні Кулик завітав до школи і на тій підставі, що «я – селищний голова!» нахабно кричав на мене, звинувачуючи мене у неробстві, при цьому ще й лаяв районну владу. Та я не схилила голови перед ясновельможним, а осмілилась відверто заперечити. До цього він не звик, як у тій байці Вовк : «Чи бачили таке зухвальство в світі?» Як то можна заперечити селищному голові? Його повинні всі боятися і тремтіти перед такою високоповажною особою. Тільки пан Кулик напевно забув, що ми живемо не в радянські часи і він не ідеолог в райкомі партії, а є слугою народу, обраний народом і просто зобов’язаний поважати його.

Хоч в той день зіпсувати мій настрій мерові все ж вдалося, я мусила вирішувати й інші справи. Зайшла в приміщення Ратнівського ВУЖКГ в кабінет Большакової Т.М., якось пригнічено привіталась, а у відповідь почула радісне: «Добрий день! Проходьте, будь ласка, присядьте ось тут». Від спілкування з привітною людиною відразу полегшало на душі. Добре, що не всі такі грубіяни, як наш мер. Мудрі люди радили мені стерпіти та «бути розумнішою» і не писати про це в газету, адже всі ми деколи буваємо неправі. Можливо, це й правильно. Але скільки можна терпіти і мовчати? І хто захистить просту людину від чиновницького хамства, якщо селищний голова вважає, що ця посада дає йому право зневажати людей?

На щастя, я рідко звертаюся до Кулика. Але ж поруч з ним кожен день працюють люди, очевидно, що дуже терплячі. Їм би встановити доплату за шкідливі умови праці, бо що-що, а псувати людям здоров’я Ратнівський селищний голова вміє.

Катерина Власюк, жителька селища,

директор школи №1.