Сайт села Оженин

Оженин – одне з найбільших сіл Рівненської області (населення 5000 осіб), залізнична станція. Більшість місцевих жителів сходиться на думці, що назва села виникла від слова «ожина». Справді, до села підступає пасмо лісів, в яких росте чимало цих ягід. Менш ймовірно, що своє найменнування населений пункт отримав від слова «оженитися». Тим не менше народна легенда оповідає, що в якогось батька була дитина, чи то син чи дочка. Батька ніяк не міг одружити свою дитину, коли це вже сталося, то подарував молодій парі ціле село та назвав його Оженин.  Серед місцевих жителів і в деяких джерелах вживається також форма назви Оженіно.

Вперше село згадується в акті продажу села Андрієм Заславським Іллі Острозькому під 1 липня 1534 р. В цьому документі воно згадується саме як село, з людьми, хатами, полями, сіножатями і т. д. Цей факт свідчить про те, що населений пункт існував задовго першої згадки про нього.

Дещо відомо про життя селян Оженина в 1500-х рр. Попри те, що Заславські й походили з давнього руського роду, але не надто переймалися добробутом своїх селян. Село жило бідно, а дідичі визискували з людей фактично все. Погіршувало життя селянства Оженина часті татарські набіги.

Відомим є факт сутички Заславських з Яном Комницьким, якому Оженин дідичі передавали в оренду. Справа дійшла до збройного протистояння, то в неї мусив втрутитися король. Було визнано права оренди Яна Комницькому. На рубежі 1500-1600-х рр. Оженин переходив з рук в руки від одних господарів до інших. Врешті 30 липня 1629 р. новим власником села став Данило Боженець-Єловицький. Беззміно звідтоді село перебувало в руках Єловицьких аж до приходу радянської влади в 1939 р.

Оженин під час Національно-віизвольної війни під проводом Богдана Хмельницького опинився у вирі революційної боротьби. З числа жителів села і околиць були сформовані повстанчі загони, які жорстоко розправлялися з місцевою шляхтою. Селяни відплачували панам за завдані впродовж кількох століть кривди. На той момент Оженин ще був невеликим селом, в якому проживало близько 300 осіб.

Життя селянства не покращилося і за часів Російської Імперії. Красновним фактом цьому є справа, яка впродовж двох років розглядалася в губернському Житомирі. Микола Дідковський – один з управителів маєтку Єловицьких тортурами вбив одного з оженинських кріпаків. За це російський суд дав йому лише два тижні арешту.

Лише наприкінці ХІХ ст. в житті селянства Оженина відбулися зміни. По-перше, на цей момент вже була скасована панщина і люди отримали хоча й невеликі, але власні земельні наділи. По-друге, в 1873 р. через село пролягла залізниця Київ-Брест і тут було відкрито станцію. Після Здолбунова це була друга по величині станція, сюди звозили кіньми лісоматеріали, зернові, цукор, згружали залізні вироби, вугілля, техніку для обробітку землі, тощо. Таким чином Оженин перетворився на одне з найбагатших сіл Волинської губернії.

Під час Першої світової війни й в наступні роки жителів села активно включились в революційну боротьбу. За часів міжвоєнної Польщі Оженин був центром сільської ґміни. В цей час було побудовано шосейну дорогу Острог-Оженин.

Населення Оженина значно зросло у зв’язку з побудовою двох великих заводів: плодоовочевого та цукрового. Зараз село – центр сільської громади, утвореної з 4 сільських рад із загальним населенням більше 6500 осіб.

В Оженині зберглася дерев’яна церква Святого Михаїла 1871 р. Храм побудовано в  берестейському стилі, на думку дослідників храм – зразок наслідування церкви в сусідньому Бродові.

Найвідоміша представниця роду Єловицьких та уродженка Оженина – Антоніна Немиричівна. Очевидно, що за сприяння свого дядька Героніма-Мацея Єловицького була поміщена до кляштора бернардинок у Львові. Антоніна Немирічивна вивчила провідні європейські мови, могла ними вільно читати і писати, добре грала на піаніно і сама могла складати музичні твори. З 1750 р. вона стає відомою поеткою, в 1753 р. видала «Короткі, зібрані зі всього світу кон’юктури», багато її поезій лишились в рукописах. Чимало віршів Антоніни Немиричівни зустрічаються в її листах до різних осіб.