Сайт селища Квасилів

карта Квасилів
Область: Рівненська область
Район: Рівненський район
Селище міського типу: Квасилів
Населення: 7487 осіб
Щільність населення: 1679 осіб/кв. км.
Поштовий індекс: 35350
Телефонний код: +380 362
Координати: 50°33'23″ пн. ш. 26°16'03″ сх. д.
Висота над рівнем моря: 190 м.
Площа: 4.46 кв. км.
Річка, озеро (море): р. Устя
Рік заснування: 1445 р.

Селищна рада

Адреса: вул. Б.Хмельницького, 2
Телефон: 20-34-04
Факс: 20-34-04
Квасилів

Історія заснування Квасилова.

Історія селища розпочинається з сімдесятих років 18 століття. На «Чумацькому Шляху», що проходив від міста Кременця, там були склади солі, через Квасилів на Рівне, стояв невеликий хуторок з трьох будинків.
Велику роль в історії селища Квасилів зіграли чехи-поселенці. В 1867—1868 роках російський цар Олександр П був в гостях у австроугорського цесаря Франца Йосипа. Під час подорожей по європейських державах російському монарху найбільше сподобались господарства чехів. На той час Чехословаччина була окупована Австрією. В розмовах на різні теми Олександр II, між іншим, сказав, що, порівнюю, чи із сусідніми державами, такого порядку як в хазяйствах місцевих жителів, він не бачив ніде. І був би не проти, аби і у себе завести такі ж порядки. В подальшій розмові вирішили, що добре було б, аби частина підвладних жителів Австроугорського царя переїхала на проживання в Росію і показала, як потрібно господарювати на землі. Цар Франц Йосип відповів, що не буде заперечувати бажаючим переселитися в Росію.
Невдовзі після зустрічі російського та австроугорського царя було опубліковано у всіх газетах Австроугорщини, що в Росії є на продаж багато дешевих земельних угідь. Бажаючих туди поїхати австоугорський уряд пропустить добровільно і нікому не буде перешкоджати їхати. В газеті «Народні листи» про це повідомлялося, газети передавалися з рук в руки. Кожний з цікавістю читав про те, що дозволено виїхати на землі, де живуть росіяни.
В будь-яких місцях, де зустрічалися люди, велася розмова, радилися, яким чином дістатися до Росії. Кожний думав про те, як дешево може придбати за малу кількість грошей власну землю.
В 1868 році чехи почали переселення. Першим було куплене поселення Глинськ, біля 3 тисяч десятин землі, більша частина з лісовим масивом. Також куплене селище Ульбарів — землі хороші, але горбисті, багато лісу. Важко було розробляти ці землі переселенцям. В тому ж році, коли був куплений Ульбарів, куплено Будераж по 9 карбованців за один морг землі (1 морг — 0,5602 га). В Будеражі був збудований цукровий взвод. Поселенці сіяли цукрові буряки, від чого мали велику грошову допомогу. Мало хто може собі уявити, яким важким було життя в перші часи поселення на новому місці. Врожаю вистачало тільки для домашніх потреб, багатьом не вистачало навіть на хліб, одяг, взуття. Перед збиранням не було чим годувати коней, тому потрібно було їх пасти. О восьмій годині коней вже запрягали і їхали в поле, де працювали до дванадцятої, а в обідню перерву — на 2 години на випас. Так тягнулося до нового врожаю. Масові переселення почалися в шістдесятих роках 19 століття. Так про це говорить «Хроніка Квасилова», складена Ярославом Веленським по спогадах; Иозефа Нагловського — старого жителя Квасилова. Книга розповідає про кмітливість і заповзятливість чехів, які вирішили купити хутір, коли дізнались І що біля нього буде прокладено залізницю. Тоді ж вони склали свої гроші і купили на них землю навколо хутора. Були і такі, яким не подобалась місцевість (болото, гнилий ліс). Такі продавали землю і виїздили. А ті, що залишились, почали будуватися, заводили господарство.
Марія Томашова (за матеріалами журналу «Вірний вартовий») повідомляє, що весною 1869 року Франтішек Райх торговець із Глушіце біля Нового Биджова і Иозеф Земан, пивовар, поїхали в Росію. Поїхали самі, без рідних, щоб облюбувати місце для поселення. Так вони опинилися в Дубні, де якраз тоді укладалися так звані контракти чи, іншими словами, домовленості на продаж чи здачу в аренду маєтків. Під час цих контрактів (вони пізніше були перенесені з Дубна в Бердичів, а згодом — у Київ), того ж таки 1869 року, Франтішек Райх познайомився з адміністратором маєтку князів Зиг-мунда і Карла Радзиві'ллів у Шпакові під Рівним. До Ф. Райха і И. Земана, яким адміністратор запропонував купити маєток у Квасилові, приєднався Антонін Странський. Оглянувши цей маєток і домовившись з адміністратором, що для здійснення покупки вони організують відповідну спілку зацікавлених людей, вони троє повернулися в Чехословаччину. Тут вони майже цілий рік шукали спільників у задуманій справі, які, продавши своє в Чехословаччині і склавши виручені гроші разом, могли б оплатити хоча б половину вартості! маєтку у Квасилові. Врешті такі люди знайшлися.
І ось 17 квітня 1870 року відправилася туди перша група чеських селян з Младоболеславського краю. У ній, зокрема, були співвітчизники Недела, Патерка, Нагловський і Секач. їх дорога простягнулась з Доубравіце в напрямку на Німбурк, через ряд чеських міст, в тому числі Хлумец, Богданел, Міту, Пардубіце, Літомишль, Чеську Тшебову Мо¬равську Тшебову, Лештіце, Літовльі Уєзд.
25 квітня, в день святого Войтеха, ці переселенці покинули територію Чехословаччини і ступили на польську землю. Одне за одним проїжджали міста Краків, Тарнув, Ярослав, Пшемисль, Львів. Уже З травня минули Броди і врешті 9 травня дісталися до Дубна на Волині, Якраз це місто стало їхньою тимчасовою домівкою.
Важкою і сумною була їхня дорога. Правда, через чеську територію їхалося добре, але через Галичину на кордоні переселенці зупинилися, стали на коліна, помолилися і заспівали. Спочатку сумно затягнули чеський гімн «Де мій рідний Дім», а потім пісню, що починається словами: Засвіти мені ти сонце золоте, На останній з батьківщини крок... Гірко заплакали і подалися вперед, назустріч невідомій долі. І так після 2-4 денної дороги дісталися врешті-решт до Квасилова.
До перших чеських поселенців Квасилова слід додати такі прізвища як Перний, Земан, Ян Чижек, Вацлав Влах, Вацлав Зіх, Мартинек, Копетян, Міллер, Томаш Шнейдга та інші, (за матеріалами «Хроніки Квасилова»). Всі вони склалися і першу половину вартості маєтку внесли. Квасилівський маєток орендував якийсь Єврей. Він не хотів допустити нових хазяїв в маєток, вважав, що «купча» розірветься і він в подальшому буде їм володіти. Але прийшлося поїхати, .отримавши наказ про негайне звільнення двору. Це було 29 червня 1895і року, саме на православне свято Святих Апостолів Петра і Павла. В цей день в будинок управителя; який називався замком (приміщення старої школи, якого вже нема), поселилися нові господарі. Пізніше тут була споруджена каплиця на честь АПОСТОЛІВ Петра і Павла. Цей день надалі відзначався як день заснування Квасилова, щороку в це свято квасилівці влаштовували народні гуляння. І надалі це свято особливо шанувалося місцевими жителями на згадку про виникнення нового населеного пункту на Волині. З цього дня і починається розплутуватися клубок долі чеських іммігрантів у Квасилові. Адже ті, хто прибув з Чехословаччини на Волинь з господарських причин, добре розуміли, що для прогресу народу і його пагонів на чужині мало добувати хліб, будувати нові садиби, потрібно також турбуватися і про виховання, піднесення людського духу.
Головним ініціатором заснування Квасилова був Йозеф Перний (так говорить «Хроніка Квасилова»;. Народився Йозеф Перний в Леоянськай області на Шчинську. За фахом столяр, любитель музики, закінчив музичне училище, грав на корнеті. Важка робота і гра на духовому інструменті (на той час духові інструменти були не досконалі) призвели його до туберкульозу.
Лікарі радили змінити роботу, замість рубанка і корнету взяти в руки плуга (робота на повітрі). Про це не було навіть думки. Тому його дуже зацікавили «Народні листи», де було надруковано про переселення в Росію. Дружина Лерного (в православ'ї Анна) родом з Глушиць. В Глушицях мав готель і великий магазин якийсь Франтішек Райх. Перний зустрічався з Райхом і підмовив його поїхати з ним в Росію, дізнатися про усе, що повідомляли «На¬родні листи». Райх, хоча і був вдосталь багатий погуляв як; торговець.
Весь Квасилів у розмірі 1997 моргів (розказує «Хроніка Квасилова») був куплений за 36000 карбованців, Один морг поля і луга коштував 18 карбованців. За розмір земельних дільниць було заплачено 600 карбованців,
А ось відомості із журналу «Чеський вартовий». Тут говориться, що замок, влаштована потім у ньому школа, а також зведена пізніше каплиця, вважалися спільною власністю. Будинок економа (управителя) купив Вацлав Кадежабек за 200 карбованців, амбар Антонін Странський за 400 карбованців, конюшню — Валента за 150 карбованців, половину вівчарні — Иозеф Духачек за 80 карбованців, ще одну четверть її — Кісела за З0 карбованців, останню частину — Пехачек за 34 карбованці. Всі будови були з цегли, так що всі покупки були дуже вигідні. Весь Квасилів був куплений за 36 тисяч карбованців, ще 600 карбованців переселенці заплатили за розподіл поля.
Цікавий такий епізод. Він трапився у той час, коли нові власники маєтку, поселившись у ньому, не змогли у визначений час сплатити суму грошей, а тому змушені були залишити всі будови і кілька днів і ночей жити під відкритим небом. За грішми були послані люди в Чехословаччину, але доки посланці повернулися з ними, пройшло кілька тижнів. Тому, щоб якось влаштувати справу, чеські переселенці змушені були потрібну суму позичити у лихварки Викової з Клевані за «невисоку» плату — один відсоток від позиченої суми за кожен день.
Цілу зиму у двох стодолах молотили зерно. Молотили ціпами чи зубчатими катками, які тягнули коні по розстеленій соломі. Зайняті молотьбою люди одержували за таку роботу плату в розмірі 15 копійок на день. Також узимку водили дерево зі свого лісу, який розкинувся за кілометрів 20, біля Олександрії, І відразу ж навесні, як тільки дозволяла праця в полі, розпочалося будівництво, причому воно велося ч таким поспіхом, що в 1871 роді більша частина споруд в основному була готова. Перші роки, однак, принесли переселенцям тільки розчарування. При глибокій оранці, до якої чехи звикли на своїй старій батьківщині, тут, у Квасилові, нагору виверталася мертва рілля, а значить, урожай був поганим, і постійної не вистачало грошей у цій важкій ситуації допомогло випадкове, але надійне джерело заробітку — робота на будівництві залізниці. Відразу ж у 1871 році почалося спорудження залізниці з Києва у Брест. Ця залізниця проходила і через Квасилів. З кінною упряжною за день роботи на будівництві залізниці) платили 3 карбованці; окремий робітник без коней заробляв 50— 70 копійок. Це була дуже доречна робота, оскільки переселенці у своїх садибах поки що не вилазили з боргів. Але вже на другий, і особливо на третій роки ситуація почала мінятися на краще.
Аби покращити своє життя, почали вирощувати цукрові буряки (розповідає «Хроніка Квасилова»). Але дуже, важко було з доставкою на цукровий завод. Возити потрібно було за З0 кілометрів в Мізоч. Таким чином, важко приходилося заробляти гроші. Коли закінчувалося збирання буряків, треба було починати молотьбу зерна, яка припинялася навесні. Спочатку, вперші часи, молотили ланцюгами, а вже потім було куплено ручні молотарки, якими користувалися почерзі.
До весни 1871 року більшість будов було закінчено і жителі «замка» перейшли жити в нові будинки. А приміщення, що звільнилося, стало доречним, щоб у ньому влаштувати школу. Вчитель був з Чехії, такий собі Кісела. Йому платили 200 карбованців на рік. В його використанні було 5 моргів поля, мешкав він у приміщенні школи. В цьому ж році обрали солтиса-старосту, потім почали будувати шосейну та залізничну дороги. Гроші, які заробляли за роботу на будівництві, використовували на купівлю землі в 1871 році відкрилась двокласна школа в Квасиві. (Продовжує «Хроніка Квасилова»).Першим вчителем був Кісела Директором старий Иозеф Перний. Молодий Перний обладнав друкарню, де виходила газета «Голос Волині». Інформацію брали з «Волинських губернських відомостей» та «Життя Волині», перекладаючи її з російської мови на чеську. Пізніше в цій друкарні вийшли такі книги як «Хроніка Квасилова» та «Чехи на Волині».
Таким чином (дізнаємося із журналу «Вірний вартовий») однією з перших турбот квасилівських чехів стало влаштування школи, її було відкрито (як уже говорилося) в 1871 році. Першим керівником школи став учитель Кісела, який не тільки сіяв у душах дітей квасилівських чехів зерна освіти, але й турбувався про те. щоб вони були духовно споріднені ЗІ своєю далекою батьківщиною. Як плату він отримував 5 моргів поля для посіву і гроші — 500 карбованців щорічно. Один з квасилівських чехів, Мартінек запросив його як свого знайомого на місце вчителя. Це був хороший вихователь, І тому квасилівці давали за його роботу хорошу винагороду, причому самі жителі Квасилова безкоштовно обробляли його поле.
Школа була водночас і культурним центром, і тим ядром, навколо якого об'єднувалися всі жителі. На жаль вчитель Кісела в 1874 році покинув Квасилів та й Росію взагалі, оскільки боявся наслідків судового розслідування так званої «новодвірської бійки», в якій з боку чехів якраз він був ватажком.
Жваве життя, очевидний розвиток чеського Квасило¬ва з неприємністю спостерігали жителі сусіднього українського населеного пункту Новий Двір. Більше .того, на перших порах вони всіляко перешкоджали творчій праці квасилівських чехів. Траплялося навіть пряме шкідництво. Так. не можна не згадати про напад на 25 чехів, які пасли на своїх полях коней.
Напад вчинили 50 українців — сусідів з Нового Двору. Виникла бійка з усіма можливими наслідками, в. якій, однак, чехи перемогли. Потім цілих 6 років тривало судове розслідування з цього приводу, але покарані були тільки чехи. Врешті-решт суперечка, що затягнулася, завершилася тим, що представники двох народів помирилися і вже ніколи не ставили один одному палки в колеса.
Довгий час по тому в; Квасилові вчителював Зікмунд, Далі — пані Шавчикова. А з 1875 по 1888 роки — Франтішек Шебор. Цей зразковий вихователь молоді-який навчав 100 дітей в одному класі, розділеному на 6 курсів, золотими літерами записав своє ім'я в душах вихованців та їхніх батьків. Він влаштовував самодіяльні театри, давав жителям слушні поради, організував громадську бібліотеку, завжди був присутній на бесідах у трактирі. Навчання велося чеською мовою, але спеціальним предметом було вивчення російської мови.
З 1888 по 1892 роки у школі, працювали вчителі Восачек і Вацлав Піларж. У січні 1892 на, їх місце прийшов учитель Ян Козловський. З осені цього ж року, протягом семи літ, з ним працював другим учи¬телем Антонін Перний, який викладав тільки чеську мову. Після Перного у Квасилівській школі тривалий час працював молодий вчитель Ярослав Боучек родом з Вовковиїв (Млинівський район). Він відзначився тим-що організував хор молодих хлопців. У хорі співав до речі, і його майбутній керівник Нагловатий. Коли Я. Боучек перейшов на роботу в чеську школу в Куні-човґ, у Квасилові знову став учителювати Ян Козловський. Він же організував перший церковний хор, у якому співали не тільки молоді люди, .а й старі жителі. Ян Козловський працював у Квасилові найдовше — 14 років, а потім деякий час викладав у Глинську.а по тому ЗНОВУ навчав дітей у Квасилові (з 1920 по 1930 роки).
Після них у школі працювали тільки вчителі російської національності. Коли ж величезна частина України в тому числі й Квасилів, відійшли до складу Польщі, квасилівська школа належала до так званого другого типу шкіл. Тобто це була поліпшеного типу польсько-чеська школа. У цей період більше уваги приділяється вивченню чеської мови, оскільки Квасилів був чисто чеським населеним пунктом і належав до найстаріших чеських сіл на Волині. Але справді чисто чеської школи не було не тільки в Квасилові, але й на всій Волині. Керуючими справами у школі були поляки, які, образно кажучи, грали першу скрипку, хоча, наприклад, чеський вчитель Владимир Томаш займав у «шкільному табелі про ранги» вище стано¬вище. Цей вчитель і інженер Владимир Сваровський доклали багато зусиль, щоб школа у Квасилові була суто чеською, щоб її учні навчилися по-справжньому бодай одній мові. Тим часом рідну (чеську) мову у ній вивчали тільки 4-5 годин на тиждень.
Владимир Томаш працював у Квасилові з 1922 по 1935 роки. Багато учнів закінчили школу завдяки його старанням, а тому так багато її вихованців зга¬дували В. Томаша з любов'ю і пошаною. Треба також сказати, що з його ініціативи і під його ж керівництвом був створений і тривалий час діяв дитячий самодіяльний театр, причому грали юні виконавці свої ролі досить майстерно. Взагалі, В. Томаш був для Квасилова чимось значно більше, ніж учитель. У селі його знали і як енергійного громадського діяча. Він, на приклад, був скарбником у протипожежному товаристві, бібліотекарем у громадській бібліотеці, вихователем і секретарем гімнастичного товариства «Сокіл» незамінним суфлером у театральному гуртку, головою Асоціації чеських вчителів у Польщі і т. д. і т. п. Це була людина надзвичайно великих інтересів, дуже цікава, освічена, культурна. Не дивно, що така людина , навчала у школі дітей чеській мові значно більше, ніж це передбачала програма, і виховувала в них, розвивала любов до батьківщини їхніх батьків. На жаль, коли стосунки між Польщею і Чехією погіршилися через взаємні територіальні домагання, В. Томаша поляки перевели у Здолбунів у десятирічну школу, щоб «чеський шовініст був під контролем польських вчителів». Це було несправедливе звинувачення, а для Квасилова велика втрата. В. Томаш працював у Здолбунові аж до 1941 року.
У Квасилові ж після цього недовгий час з, 1936 по 1936 роки вчителював молодий Явурек, а далі аж до 1944 року И. Томеш, який потім добровільно вступив у ряди Першого чехословацького корпусу під командуванням Л. Свободи. Разом з И. Томашем у ці роки в школі працювали полячка Горадецька і чешка Люба Седлачкова. Варто згадати і той факт, що багато вихованців квасилівської школи навчалися потім у вищих навчальних закладах. Так, до першої світової війни освіту здобули; Ян Чіжек у господарському інституті ПІД КИЄВОМ.
Навчалася чеська молодь з Квасилова і в польських гімназіях у Здолбунові і Рівному. Крім цього, вищу освіту здобули в Празі інженер Вацлав Перний, лікар Гелена Перна, інженер Марія Міллер, інженер Іржі Яндура.
А ось що говорить «"Хроніка Квасилова» про школу, коли Квасилів належав до Польщі. В Квасилівській школі, наприклад, де зовсім не було учнів польської національності, навчання йшло виключно на польській мові. Українську та чеську мови вивчали раз на тиждень як іноземні. Дійшло до того, що на Волині закрили без винятку українські, чеські, єврейські школи, а замість них відкрили школи та гімназії, де навчання велося польською мовою.
Начальник Рівненського району рапортував повітовому старості: «Вважаю, що такий тип шкіл (польські) тут, на околицях Польщі, дуже бажаний, виходячи із слідуючих міркувань:
1. Населення в більшості своїй — українське. Воно не розуміє навіть польської мови, а тому через польську школу буде поступово звикати до польської мови та її духу. Молодь буде весь час під впливом вчителя-поляка.
2. Вчитель-поляк в селі українському абочеському (які ми маємо на кожному кроці) може спостерігати деморалізуючу діяльність української інтелігенції, народно-український рух, різні політичні виливи, одним словом, буде найкращим спостерігачем, який детально буде інформувати представників польської влади про всілякі прояви народного, культурного та політичного життя в даному селі.
3. Школи вказаного мною типу можна відкривати тепер, коли ще рух і діяльність української інтелігенції слабкі, а населення не зіпсоване українською агітацією.
4. Сільське населення спочатку звикає до такого типу польських шкіл і в майбутньому не буде добиватися виключно українських шкіл, протягом тривалого пері¬оду моєї роботи в довіреному мені районі я звертав найбільшу увагу на шкільну справу, яку упорядковував таким чином:
1. Реальну українську школу, а також російську гімназію — закрив, а на місці їх за допомогою: магістрату відкрив польську гімназію.
2. Замість ряду власних українських шкіл в результаті мого прохання пан шкільний інспектор відкрив семилітню українську школу з обов'язковим вивченням польської мови.
3. Замість ряду власних європейських шкіл в Корці добився в пана інспектора відкриття семикласної польської школи для євреїв (при цьому в Корці існує семилітня польська школа для поляків).
Та не тільки закривалися українські школи. І в нових, польських школах принижували та били дітей лише за те, що на перерві вони розмовляли між собою українською мовою. Ось замітка з газети «Пролетарська правда» № 287 (702) 15 грудня 1923 року; «В містечку Висоцьку (Полісся) польські вчителі б'ють дітей, якщо діти на перервах розмовляють українською мовою. В селі Грабові (на Волині) закрита українська школа, що була організована селянами на власні кошти. Знущання польської поліції над українським селянством переходить усі межі. Селян, які не знімають шапки перед поліцією, б'ють палицями. Часто застосовують середньовічні катування. Весною 1932 року було прийнято закон про створення польських ліцеїв та про підвищення платні за навчання в школах. Все це робилося для того, аби робітнича та селянська молодь не могла отримати освіту. Так в корисливих інтересах розпов-сюджувалась неписьменність, завдяки якій можна було експлуатувати робітників та селян.
Та повернемось в 1871 рік. От про що говорить «Вірний вартовий». Громадська бібліотека була організована у Квасилові з відкриттям школи. Частину книг пе¬редали в її фонд жителі ЗІ своїх зібрань, частину купили, причому грошей на придбання нових видань не шко¬дували. Пізніше, в 1889 році з ініціативи Ч. Странського було організоване товариство «Читацька бесіда». Первісно його метою було краще засвоєння російської мови. Отже, потрібні були російські книги.
Так бібліотека стала чесько-російською, поступово перетворившись в одну з найбільших на Волині. В роки першої світової війни вдалося зберегти.
В 1871 році з Києва до Бреста над Бугом була прокладена залізниця, яка зіграла помітну роль в розвитку Квасилова. Правда, тільки в 1906 році його жителі змогли скористатися послугами залізниці, коли Квасилів став однією з її зупинок. Пізніше, в 1918 році, він став станцією.
Ось що розповідає «Хроніка Квасилова»: Дуже важко було добиратися в Квасилів з Рівного і Здолбунова. Раз в день ходив між цими містами автобус. Але він не міг задовольнити потреби усіх, хто бажав добратися в Рівне або Здолбунів. Жителі Квасилова, зокрема, робітники заводу Я.Сваровського, почали писати прохання в залізничне управління, з тим, щоб зробити в Квасилові зупинку поїзда. Боротьба за цю зупинку продовжувалася цілий рік. І тільки в 1907 році буле збудовано білетну касу-вокзал. Поїзди зупинялися тепер в Квасилові на 3 хвилини. Це було великою подією для селища. В цій книзі описується боротьба за зупинку, суперництво заможних жителів Квасилова та Здолбунова в боротьбі за те, щоб великим залізничним вузлом став один з цих населених пунктів. Різниця в хабарі, всього якихось 100 карбованців, і вирішила питання. Перевага була у здолбунівських товстосумів.
З журналу «Вірний вартовий». Щоб змінити фінансове становище квасилівських чехів, в 1878 році И. Перний і Й. Духачек засновують страхове товариство. Це товариство закупило для Квасилова пожежну помпу та інші знаряддя для гасіння вогню на загальну суму до 50 тисяч карбованців,. Крива господарського розвитку стрімкіше піднімається вгору після 1881 року, коли у Квасилові, Й. Земан засновує пивзавод, а через рік Антонін Яндура влаштовує млин, пізніше переобладнаний у паровий,Млин, однак, довго не проіснував: у 1900 році він був: знищений вогнем, після чого на його місці аж до 1919 року працювала фабрика по виробництву шпагату.
В 1883 році майстер Індржіх обладнує ковальську майстерню, на базі якої в 1892 році виник ливарний завод, де виготовляли чавунне і мідне литво.
На той час релігійне життя волинських чехів залишалося все ще не влаштованим. Щоб виправити становище, у Квасилові був скликаний з'їзд. Він проходив 28 вересня 1880 року, І в ньому брали участь 60 делегатів з 27 сіл, в тому числі 4 вчителі, 3 представники духовенства. В 1881 році подібний з'їзд пройшов у квасилові знову. Цього разу а його роботі брали участь 45 делегатів з 26 населених пунктів. Втім, ні перший, ні другий з'їзди так і не могли здійснити бажані зміни.
Квасилів у різні часи відвідало багато видатних осіб, які належним чином оцінили працю місцевих чехів. Сказане стосується передусім генерал губернатора Дреутеля, який побував у Квасилові в 1882 році. Він особливо відзначив зроблене тут під керівництвом старост.
У 1887 році приїжджав ще один генерал-губернатор Ігнаїтьєв. З нагоди освячення нової церкви у Квасилові, ще раз був губернатор, а першу літургію служив архіерей. В 1889 році квасилівська делегація була в 3долбунові, де брала участь у торжествах з нагоди приїзду царя Олександра III, який прибув туди на великі військові маневри (навчання). Теж саме було і в 1902 році коли цар Микола приїхав на освячення собору «Коза¬цькі могили» під Берестечком.
Спочатку з Чехії приїхав євангельський священні;Вадлав Грдлічка і поселився у Підгайцях; неподалік від Дубна. Католицька церква на той час розкололася, оскільки одна її частина — вона називалася старокато¬лицькою — відійшла від Рима. До таких старокатоликів з числа квасилівських чехів приїхав невдовзі католи¬цький священик Ян Саска, А за якийсь час пожалував третій душпастир — Франтішек Кашпар. Він поселився в Гільчі. Чеським священикам синод православної церкви щорічно виплачував 600 карбованців.
Відмінності в релігійних відправах врешті привели чехів до думки про те, що всі квасилівці повинні об'єд¬натися на якійсь, одній релігійній основі, 3 цією метою 28 вересня 1878 року у Квасилові був скликаний релігійний з'їзд, в роботі якого взяли участь делегати всіх чеських сіл на Волині, а також усі три священики — В. Грдлічка, Я. Саска і Ф. Кашпар, Однак з'їзд не привів чехів до бажаного об'єднання. Навпаки, відтоді, поділ їх на євангелістів (або «чеських братів») і старо католиків немов узаконився. Священики Грдлічка і Кашпар залишилися душпастирами в євангелістів. Саска у старокатоликів. Звичайно, краще було в тих населених пунктах, де жителі визнавали одну спільну віру однаково відправляли релігійні потреби. У Квасилові ж жителі розділилися за релігійною ознакою на два табори,: причому одні одних зовсім не терпіли каплиці в одному кутку стояв вівтар католицький, другому — євангельський. Раз на три тижні приїжджав з Глинська служити літургію священик Саска, іноді це робив Кашпар з Гільчі. Два табори спільними мали лише школу і старосту, всім іншим відрізнялися що рік, то більше. Кожен табір мав свій трактир, свої розваги, причому в них не брали участі представники протилежного табору. Траплялося, що між ними з нічого виникали суперечки і лайки; звичайним явищем було нашіптування, взаємні доноси.
Першим старостою Квасилова був обраний Франтішек Райх (1870-1873 рр.), другим — Ян Зах (1873 —1876), третім — Иозеф Земан. Франтішек Раих пізніше виїхав з Квасилова в Бендери на Бессарабію. Після Земана старостою обрали йозєфа Перного, який займав цю посаду до 1880 року, далі — Яна Чіжека. Всі вони були євангелістами за вірою, але потім таки перемогли старокатолики. «їхнім» старостою був обраний у 1883 році Ян Шлісік. Представники старокатолицького табору змусили його викликати поліцію, щоб вона забо¬ронила йому правити службу божу священикові Кашпарові у спільній для обох таборів каплиці. І ось під час богослужіння прибув становий пристав, який вчинив священикові Кашпарові допит. Можливо, він би навіть ув'язнив душпастира, якби той не показав письмовий дозвіл генерал-губернатора. Вся ця історія викликала велике обурення в багатьох квасилівців. Після Яна Шлісіка старостою став Ян Жечак, теж старокатолик, але людина поміркованих настроїв, нейтральна в релі¬гійних суперечках.
29 червня 1885 року Квасилів святкував 15-річчя свого заснування. В день свята апостолів Петра і Павла священик Грдлічка вийшов зі своєю паствою до так званого святого ліска, де відслужив під відкритим небом літургію, а після обіду там відбулися дитячі розваги. Ввечері гуляння продовжувалися у трактирі. Але трактирник Г. Кармін належав до євангелістів, тому діти старокатоликів у них не взяли участі. Та й взагалі табір старокатоликів вважав себе «правлячою партією».
До речі, місцеві власті такий розбрат потай підтримували, переслідуючи тим самим певну ціль. Хто знає, до чого врешті-решт привела б взаємна нетерпимість і неприязнь, якби не один рішучий крок уряду; В 1888 році, 15 липня, тобто якраз у день православного свята Володимира більшість чехів було силою змушено прийняти православну віру. Цей крок влади і сприяв тому, що релігійні і сусідські чвари помалу згасли. Першим православним священиком був отець Федір Гейда з Гориньграда. Цей добрий отець, пастир і вихователь дітей працював у Квасилові без перерви до 1920 року. Після цього на цьому місці працював молодий військовий священик Гервасій Лісіцький. Він досить швидко вивчав чеську мову, і коли квасилівський храм божий був переведений у розряд собору, отець Лісіцький піднявся на щабель вище у духовній ієрархії, став протоієреєм. Пізніше він був освячений на епіскопа під ім'ям Вацлав і виконував свої обов'язки у Квасилові аж до 1944 року.
У 1878 році пожежа в садибі Й. Перного знищила більшу частину врожаю, а також певну кількість гос¬подарських будов Квасилова. Це нещастя наштовхну¬ло його жителів на думку про створення протипожежного товариства. Заснував його Духачек. Цікаво, що після його створення і придбання пожежного знаряддя у Квасилові не було жодного пожару протягом 20-ти років. Зайве говорити, що все це сприяло зміцненню фінансового становища страхового товариства.
Досить сказати, що перед початком першої світової війни Квасилівське страхове товариство мало на своєму рахунку 50 тисяч золотих карбованців. І були роки, коли його члени для позики надлишкового капіталу під невисокий (6 процентів на рік) процент повинні були добре таки шукати клієнтів з боку.
Протипожежне добровільне страхове товариство було організоване в 1900 році;
гімнастичне «Сокіл» — в 1911-му. Братерське співжиття і справді товариську атмосферу від самого свого зародження утверджувало місцеве гімнастичне товариство «Сокіл», яке, як було сказано вище, свої перші корені у Квасилові пустило в 1911 році. Першим головою цього товариства був обраний Ант. Перний. Вже наступного року товариство організовує перші показові громадські виступи своїх членів. Перша світова війна не обійшла квасилівських чехів стороною. Досить сказати, що 20 процентів чеського населення, в тому числі 18 членів товариства «Сокіл», брали участь у боях за свободу своєї нової батьківщини.
«Співаймо далі...» — здається було це недавно, зовсім недавно, коли у нас, на Волині, — згадує О.Кадава, — співали цю прекрасну пісню на гімнастичних заняттях члени товариства «Сокіл». Але повернімося на якийсь час у своїх спогадах до початків цього товариства на Волині взагалі. Мінялися уряди, але міцнів дух соколовського товариства. Вже в 1926 році з Волині у Прагу відправлялася делегація на УШ Всесоколовський зліт. З кожним роком кількість соколовських організацій на Волині зростала. Зводилися громадські будинки, в яких були обладнані просторі зали для занять фізичною культурою, причому вони постійно поповнювалися спеціальними гімнастичними снарядами. І це справді було чудове видовище, коли молодь сходилася на заняття (тренування), і тоді неодмінно звучали народні пісні, не вгавала бесіда. З гарячковим поспіхом проходила підготовка до X Всесоколовського зльоту в Празі, що відбувався у столиці в 1938 році. Багато наших гімназистів брали участь у заняттях і змаганнях з приводу цього зльоту. Коли ж проходили підрайонні змагання чи публічні виступи, вся чеська Волинь сприймала це як велике справжнє свято, і таке почуття власної гідності було на обличчях «соколів», одягнутих в однакову форму, так личили їм пір'їнка на шапочках і червона сорочка, що не можна було не замилуватися ними. Багато з них потім ще довгі роки згадували, як задивлялися на них дівчата. Десятки зліт перетворився у величезну соколовську маніфестацію, став національним святом усіх чехів, своєрідною вершиною всіх попередніх зльотів. Весь світ не міг приховати свій захоплений подив, дивлячись на те, чого досяг такий малий народ за своє двадцяти¬ліття. Фашистська ненаситність, однак, знищила те, що було здобуто роками наполегливої праці. Та й 6 років гітлерівської окупації значно прорідили в республіці соколовські ряди. Адже досить було кому-небудь проговоритися, що він бук функціонером у тому товаристві «Сокіл», як його тут же забирали у концтабір.
А ось що розповідала соколовка І. 0. Дмитрук (с-«Хроніки Квасилова»;. Заняття в «Соколі» проводилися 2 рази на тиждень, вони були безкоштовні. Вчителями тоді, коли я займалася, були Пеклах і Шабек. Було дві групи — жіноча і чоловіча. А вони поділилися на підгрупи за віком. Змагання — олімпіади проходили спочатку раз в три роки, а потім щорічно. Керувала цією організацією рада. До ради входили хазяї підприємства. Змагання проводили з бігу, гімнастики вільної боротьби та підніманню ваги. Турніри - олімпіади мали назву «Виженіц свічені». Проводилися вони 2 червня (на престольний церковний празник Квасилова) На посипаному піском майданчику, там, де знаходився ливарний завод. Для глядачів встановлювалися спе¬ціально зроблені лавки. Вхід оформлювався аркою. З обох її боків — два сокола з розправленими для взлета крилами, в центрі — спортсмен з розгорнутим прапором. Приїжджали спортсмени-чехи з всієї Волині, навіть з Чехії. Під час змагань вони жили в школі, годували їх в чеському клубі в їдальні. Про ці олімпіади залишилося дуже багато фотографій. Активно брали участь в цій організації робітники ливарно-механічного заводу. Часто Я. Сваровський з гордістю фотографу¬вався між «соколовцями» — робітниками заводу. Олімпіади запам'ятовувалися і яскравістю оформлення", і музикою (грав духовий оркестр). Подивитися на змагання приїздили люди з Рівного, Здолбунова, Дуб¬ка, Острога. Таким чином про події було відомо в усій Волині та Чехії. Переможців нагороджували грамота¬ми, писалося про них в Квасилівській газеті «Голос Волині». Від імені Ради направляли листи-подяки рідним.

У 1881 році у Квасилів з Чехії приїхав Йозеф Земан зі своїм дядьком, теж Йозефом Земаном, І вони обоє, почали будувати пивзавод. Розповідає «Вірний вартовий». По той час багато переселенців уже заробили певні суми грошей, і це дало можливість обом Земанам позичити необхідні кошти. Без цієї позички будівництво пивзаводу було б просто неможливим, оскільки в ті часи гроші можна було позичити тільки у лихварів під дуже ВИСОКИЙ процент.
У 1882 році приїхав у Квасилів Антонін Яндура і зав на річці Устя млин. Цей млин був спочатку водяним, потім — до 1900 року — паровим. Коли ж він згорів, на його місці була збудована фабрика по виробництву шпагату, канатів і пасків. Вона проісну-вала аж до 1919 року, будучи добре відомою на всій Волині.
Коли ж у 1908 році створювалося Волинське хмелярське товариство, у Квасилові було понад 12 тисяч кіп (кола — 60 штук), жердин хмелю, який щорічно давав 3—4 тисячі метричних центнерів (1 метричний центнер дорівнював 50 кг.) хмелю. Середня ціна хмелю до першої світової війни та й після неї, аж до 1928 року, становила 15 — 17 золотих карбованців за пуд. тобто 40 — 50 золотих карбованців за метричний центнер. У 1911 році ця ціна потроїлася і становила аж 150 золотих карбованців за метричний центнер. Хміль, отже, був зеленим, він приніс благословення усім господарським і культурним потребам квасилівців. Всюди будували сушки: спочатку повітряні, під навісом, потім опалювані, ще пізніше — патентовані системи Лінгарта з Раковніце. В 1903 році першу патентовану сушку купив і встановив учитель Ян Козловський. Переобладновувалися старі будови, зводилися нові будинки і господарські будівлі, солом'яні дахи поступа¬лися місцевим черепичним і жестяним. На горизонті бачилися нові широкі можливості дальшого всебічного розвитку, оскільки кільком підприємливим квасилівцям вдалося добитися права на 365т хмелю найбільшим пивзаводам Росії, причому не тільки в Європі, а й на Уралі, в Сибіру і на Кавказі.
Неабияку роль у розвитку селища відіграв поселенець — слюсар по ремонту машин Індржіх (пізніше — після переходу на православну віру — Ярослав Сваровський). У 1993 році він приїхав у Квасилів (Розповідає «Вірний вартовий»). Він купив невелику земельну ділянку біля залізниці, збудував будиночок і став займатися слюсарною справою. Набирав Сваровський також учнів, причому їх кількість постійно зро¬стала. Словом, його майстерня все розширювалася і врешті Сваровський переобладнав їі у ливарний завод. Так виникла пізніше фабрика інженера Владимира Сваровського (сина засновника ливарного заводу). Перед початком другої світової війни на цій фабриці працювало 90 робітників. Необхідно також сказати, що велика заслуга в розширенні майстерні та обладнанні на її базі ливарного заводу вірної дружи¬на Ярослава Сваровського — Альжбети Сваровськсї (.дівоче прізвище Странська). Ця мужня жінка вдень вночі працювала і вдома, і на заводі.
А ось що розповідає «Хроніка Квасилова». Десь 80-х роках 19 ст. приїхав у Квасилів новий поселенець — не селянин, а механік-машинобудівник Індржіх Сваровський. Перші молотарки і кліщи виготовляв місцевий коваль Вацлав Локзенц і бувший коваль (по тім вже хазяїн трактиру і купець) Вацлав Голоуне. Підростали діти у мешканців Квасилова — 2-чеського (та його стали називати на відміну від Квасилова—1 — українського), і батьки посилали їх до Я. Сваровського. За навчання своїх дітей вони платили гроші, я разом з безплатною робочою силою і створили капі-тал Сваровського.
В 1883 році Я. Сваровський реконструював майстерню і прибудував до неї ливарний цех. Так почалася історія заводу. Краще конкуруюче підприємство з усіх схожих на нього підприємств на Волині», —. так пише «Хроніка Квасилова». На початку 20 століття завод виготовляв молотарки з зубчастою і пасовою передачею, манежи з кінним приводом, січкарні, преси для масловиробництва і фруктових вин, насоси, компресори; капітально ремонтував двигуни усіх систем, парові машини, верстати з металу та дерева. Роботи виконувалися за індивідуальними замовленнями. На заводі була зайнята більшість жителів Квасилова. Умови їх праці були важкими.
Працювали 8—10 годин, вручну, про техніку безпеки ніхто не піклувався. Робітник на заводі «гнув спину», а хазяйка зрання до вечора працювала по господарству і в полі. Тільки так люди могли зводити кінці з кінцями. А якщо не було землі? Таких в Квасилові нараховувалося 25 процентів. І все ж таки завод був єдиним підприємством, де формувався пролетаріат. Праця створювала колектив; зростав світогляд. Саме робітники заводу Я. Сваровського приєдналися до залізничників м. Здолбунова, що протестували проти розправи царизму над демонстрацією в Петербурзі 9 січня 1905 року.
Сам Квасилів до 1905 року являв собою житловий масив з 5 вулиць і 113 будинків, в котрих проживало біля 700 чоловік. Було 2 клуби: в центрі села великий двоповерховий чеський, а на окраїні — український. Звичайно, перший був багатіший і презентабельніший. Тут проходили збори чеської громади, гуляння, танці. Тут були зібрані. книги чеською мовою, працювала бібліотека. Бібліотекою завідувала дружина Я. .Сваровського. В чеському клубі ставилися невеликі одноактні п'єси, розучувалися хорові пісні. Працювала школа.
На завод набирали учнів, де вони навчалися протягом трьох років, і платили за це по 10 гривеників щодня. По закінченню навчання учневі присуджували звання робітника і видавали близько 300 карбованців. Однак часто, коли трирічний строк підходив до кінця, намагалися до чого-небудь «прискіпатися» і вигнати з роботи. А на вільні місця набирали нових учнів «свіженьких». Робітниками ставала лише одна четвертина тих, хто вчився Ветеран заводу В. Штепан згадує: «Старі робітники розповідали, Що в 1900 році було душе важко. В ливарному цеху навіть рукавиць при розливці металу не давали. Люди довго працювати не могли — не витримували». Вулиці були грунтові , восени дуже брудно.
Революція 1905—1907 рр. зазнала поразки. Жити стало ще важче. Дорожнеча медичної допомоги та антисанітарія сприяли розвитку та розповсюдженню таких хвороб, як тиф і чума.. Ось що пише газета «Життя Волині» за лютий 1914 року. «За передмістям Новий Двір недавно утворилося село Квасилів -чеський. Розташоване воно в низовині, в болоті. Вулиці надто брудні. Мешканці цього села в більшості своїй —робітники ливарно-механічного заводу Я. Сваровського та цегельних заводів Здолбунова. Хижки голоти буквально збиті з дощок і фанери. Нечисть викидається прямо на вулицю, а потім розтаскується по селу свинями, курами . Колодязі викопані неглибокі, і в них вода болотної якості. В селі часто виникають спалахи тифу. Пора накладати санітарну данину на це село, аби попередити епідемію, що загрожує спільними біду¬ваннями. Необхідно зазначити, що це промислове село знаходиться в безпосередній близькості до Рівного та Здолбунова, і реальна загроза перенесення тифу в Рівне та Здолбунів. Так писалося в газетах. Робітники заводу вимагали санітарних комісій, якихось рішучих дій. Однак Квасилів так і лишався закутковим селищем.

Історія активності
NikcNikc
Опубліковано 2 місяці тому: Nikc
Spetsandr
Реєстрація
Опубліковано 10 місяців тому
Уляна
Реєстрація
Опубліковано 11 місяців тому
Олег
Опубліковано 1 рік тому: Олег
Квасилів
Опубліковано 1 рік тому
відвідував(-ла)
Квасилів
Опубліковано 1 рік тому
відвідував(-ла)
Irina
Реєстрація
Опубліковано 1 рік тому
Тимур
Реєстрація
Опубліковано 1 рік тому
Квасилів
Опубліковано 2 роки тому
відвідував(-ла)
Саша
Реєстрація
Опубліковано 2 роки тому
Женя
Реєстрація
Опубліковано 2 роки тому
Роман
Реєстрація
Опубліковано 2 роки тому
Настя
Реєстрація
Опубліковано 3 роки тому
Ser
Реєстрація
Опубліковано 3 роки тому
Дарія
Реєстрація
Опубліковано 3 роки тому
Єва
Реєстрація
Опубліковано 4 роки тому
Квасилів
Опубліковано 5 років тому
відвідував(-ла)
Gennadii
Реєстрація
Опубліковано 5 років тому
Лариса
Реєстрація
Опубліковано 5 років тому
Манікюр, педикюр
Опубліковано 5 років тому
«Хороші майстрині, все клас! адресу тільки хтось не ту в інтернет виложив. Насправді все знаходиться ...»
Манікюр, педикюр
Опубліковано 5 років тому
 
bnBndml2Z2wucHZnbD0xMzYyXyMkX1NFR0grJCQkMTYzOWM3ODdmZGFmNDI5M2I1ODNkYWNmMzk4OTg1NzQ=
більше ▼
УВАГА БАЙКЕРАМ!!!!!!! На травневі свята залишаємо вдома свої "супер байки","кроси", "спорти", та виїжаємо на мото рядянських часів (ЯВА, ИЖ, МТ, МИНСК, УРАЛ, ДНЕПР, ВОСХОД, ЧЕЗЕТ..) покажемо місту Рівне, що старе "в моді",і що нічим не гірше за нове, нехай житилі міста будуть в приємному захопленні від побаченого, та коли НАС побачать наші батьки, знайомі чи просто рокери, які колись також "жили мото",щоб вони нами пишались, що ми не забули ЇХНЮ культуру "РОКЕРІВ",запустимо "синій дим вихлопу" по місту Рівне, приєднуйсь до нас! деталі за номером
656 05 49 790
653 65 17 360
Веб-сайт:
http://vk.com/alcatras777
http://vk.com/rivnemotoua
відповісти (0)