Сайт поселка Гримайлов

Гримайлів – одне із селищ міського типу Гусятинського району Тернопільської області. В останні роки популярності набула версія походження назви населеного пункту від прізвища якогось Гримайла, який був тут першим поселенцем. Однак не слід забувати, що до 1945 р. воно називалось Грималів. Родовим гербом Лудзіцьких, які тривалий час володіли містечком був Гримал. Звідси й походить назва селища. До категорії с.м.т. Гримайлів віднесено в 1956 р.

Околиці Гримайлова були заселені ще в епоху кам’яного віку. На території селища під час земляних робіт були розкопані рештки давнього поселення. Також були виявлені знахідки, які відносятся до епохи бронзи та римських часів.

Відлік своєї історії під теперішньою назвою Гримайлів розпочинає від 1590  р., коли його вперше зафіксовано в історичних джерелах. На той момент містечком вже володіли магнати Лудзіцькі, які звели в ньому оборонний замок. Оскільки твердиня лежала на так званому «татарському шляху», тому її побудували з огляду на те, щоб давала належний захист при нападі ординців. Неодноразово гримайлівський замок витримував таки облогу татарськими військами. Встояв він також і під натиском козаків.

Хоча Гримайлів ще з XVII ст. почав набувати міських рис, оскільки тут працювали ремісники та, навіть, існувало два цехи, але Магдебурзьке право отримав тільки в 1720 р. Від цього моменту пришвидчився економічний розвиток містечка. Вже на кінець XVIII ст. тут було 7 цехів, 8 разів на рік проводилися ярмарки, а щотижня ринкові торги.

Роками піднесення для Гримайлова став період володіння ним Антима Никоровича. Окрім того, що він перебудував гримайлівський замок, пристосувавши  його під палацове житло, він також дбав про розвиток Гримайлова і добробут його мешканців. Вперше на Галичині ще в першій чверті ХІХ ст. Антимом Никоровичем було зведено паровий млин. На цьому підприємстві працювало багато чоловік з числа жителів містечка. Також дідич заклав міський парк.

Останніми власниками Гримайлова від кінця ХІХ ст. і до першого приходу «совєтів» в 1939 р. були Волянські. В 1897-1916 рр. Гримайлів мав залізничне сполучення із станцією Великі Бірки. Під час  Першої світової війни цю залізничну колію повністю розібрали для ремонту ушкодженої гілки Збараж-Шепетівка.

Від 1940 р. до 20 березня 1958 р. Гримайлів був центром району. Під час адміністративно-термторіальної реформи селище з навколишніми селами відносили почергово до складу багатьох районів: Скалатського, Підволочиського і, нарешті, Гусятинського.

Зараз в Гримайлові мало що вціліло від давніх пам’яток. Про колишню магнатську резиденцію нагадує великий, але вже занедбаний парк та руїни палацу.

Найдавніша споруда Гримайлова - синагнога XVIII  ст. була побудована як оборонна споруда, товщина стін складає 1,3 м.  В споруді уціліли лише стіни і зараз вона потребує реставраційних робіт.

У Гримайлові знаходиться адміністрація природнього заповідника «Медобори». Територія заповідника розташована на землях Гусятинського і Підволочиського районів. Заповідник створено на унікальному природньому ландшафті – подільських Товтрах (Медоборах), - кам’яному пасму, яке тягнется від Підкаменя через Тернопілля в напрямку Румунії. Найвідоміший уродженець Гримайлова – Іван Пулюй. Народився він в родини бургомістра Гримайлова (в 1861-1865 рр.). Петра Пулюя. Іван Пулюй відомий на Україні і в світі як видатний вчений-фізик, завдяки своїм ґрунтовним і комплексним дослідженням в галузі електротехнік та відкриттям рентгенівських променів. Поруч з науковою працею Іван Пулюй займав актиивну громадську позицію, разом з Іваном Огієнком здійснив один з перекладів Біблії українською мовою.

З Гримайлова родом рабин Давид Кахане. Під час Другої світової війни його від загибелі врятував о. Андрей Шептицький. Життю єврейської общини в умовах ґетто та спасінню разом з родиною присвячена книга спогадів Давида Кахане «Щоденника львівського ґетто».