Сайт города Здолбунов

Здолбунів – значний промисловий центр і залізничний вузол Рівненської області, разом з іншими населеними пунктами входить до складу Рівненської агломерації. Швидше за все назва населеного пункту походить від слова «довбати». Місцеві жителі поблизу поселення видубували крейду, видовбуючи її із скал. Назва населеного пункту в давнину звучала як Долбунів  Малоймовірною видається трансформація від назви  племені «дуліби», які населяли тутешню місцевість в давнину.

На місці теперішнього Здолбунова життя існувало ще в сиву давнину. Підтвердженням цьому знахідки епохи бронзи та раннього слов’янського часу.

Перша задокументована згадка про Здолбунів відноситься до 1497 р. Тоді місто стало власністю Констянтина Острозького. За часів Національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького Здолбунів та сусідні села опинились у вирі повстанчої боротьби, а трохи далі від містечка в напрямку Тайкур стояв козачий табір. Вже на той час в Здолбунові  проживали юдеї, вони стали жертвами єврейських погромів.

Після Острозьких власниками Здолбунова були Любомирські. Саме ці останні продали поселення російським купцям Кружиніним, які тут побудували великий млин. Довгий час Здолбунів був пересічним поселенням на Волині, розвиток активізувався в кінці ХІХ, коли через місто пролягла залізнична гілка Київ-Брест. Пізніше було добудовано колії до прикордонного Радивилова та до Сарн, завдяки чому містечко перетворилось на великий залізничний вузол.

Здолбунів та навколишні села були привабливими для життя чехів. Одна така підприємлива родина Єлинеків в 1884 р. звернула увагу на поклади крейда і заклала цементне виробництво. З часом підприємство вдосканалювалося, виробництво модернізувалося. Вже наприкінці ХІХ ст. на підприємстві Єлинеків працювало 200 робітників, виготовлялось 90 тон цементу за добу. Цементне виробництво в Здолбунові працювало також за польської влади і за часів СРСР. Зараз в місті працює підприємство «Волинь цемент» - найбільше промислове підприємство Здолбунова.

На початку ХХ ст. в Здолбунові проживало близько 1000 осіб, більшість з них були задіяна на цементному виробництві та на залізничній станції. З дрібніших підприємств працювали: ливарно-механічний завод, паркетна фабрика та 2 млини. Добре розвиненою була торгівля та сфера обслуговування.

За часів Першої світової війни в місті перебував штаб Симона Петлюри. Пізніше, в 1919 р. місто охопило антипетлюрівське повстання  отамана  Оскілка. За часів Польщі Здолбунів спочатку входив до складу Острозького повіту, в 1924 р.  повітовий центр перенесено до Здолбунова.

З приходом радянської влади свою роботу продовжили підприємства, які існували ще за Польщі. З нових підприємств побудовано завод пластмасових виробів, авторемонтне підприємство, фабрики легкої і харчової промисловості.

В архітектурному обличчі Здолбунова збереглися будівлі, як царського періоду, так і Польщі. На увагу заслуговують споруди промислових підприємств, залізничні  об’єкти. Існуючий в місті римо-католицький костел  Святих Петра і Павла було побудовано в 1908 р., а розширено в 20-х рр. ст. Храм діючий.

Інша видатна сакральна святиня міста – Святокатеринівська церква. Храм було збудовано у зв’язку з тим, що кількість жителів зростала, а ходити до сусідньої Здовбиці було далекувато. Храм було зведено в 1914 р. Спочатку святиня була семикупольною, в 40-х рр. маленькі куполи довкола основного розібрали. В останні десятиліття в місті споруджено декілька нових церков.

Здолбунів проїжджали або тут зупинялися видатні діячі України і світу, серед них: Леся Українка, Улас Самчук та Олександр Довженко.

Серед відомих уродженців Здолбунова режисер, сценарист та фотограф Сергій Марченко. Після закінчення Київського університету ім. Карпенка-Карого Сергій Миколайович працював фотокореспондентом, був режисером документальних фільмів, зараз перебуває на викладацькій праці.

Ще один сценарист, родом із Здолбунова – Володимир Колодяжний. Володимир Іванович – сценарист близько 20 фільмів, зокрема документального циклу «Архітектори Києва».