Відкрите звернення Віталія Штурхецького до Голови та депутатів Софіївсько-Борщагівської сільської ради з приводу “таємного” пер

Відкрите звернення Віталія Штурхецького до Голови та депутатів Софіївсько-Борщагівської сільської ради з приводу “таємного” перейменування вулиці Жовтневої на Святошинську.
(Це Звернення написано мною правдиво з посиланням на факти, відповідні закони та інші джерела, які вказані у тексті. Ніяких політичних амбіцій чи релігійних вподобань, а тільки захист громадянських прав і свобод).

В квітні 2015 року Верховна Рада прийняла чотири закони, які стали правовою основою проведення декомунізації в Україні. Для реалізації законів були встановлені часові рамки. Протягом шести місяців, тобто до 21 листопада 2015 року територіальні громади повинні були визначити нові назви вулиць, які підпадають під дію цих законів. Що зробила аж в лютому 2016року Софіївсько-Борщагівська сільська рада при миттєвій зміні назви вулиці Жовтнева, щоб люди, особливо молодь, змогли задуматись над історією країни, села, вулиці і висказати свою думку та обрати, при необхідності, нову назву своєї вулиці? Чи відбувся діалог між поколіннями про майбутнє країни, коли наспіх все зробилося, чи отримали задоволення жителі від назначеної (а не обраної) для неї нової назви вулиці? Та чи в рамках закону проведена ця робота? З впевненістю можу сказати що ні. А чому так сталося? Давайте разом спробуємо знайти істину. І так. Згідно листа Голови обласної ради найменування та перейменування вулиць проводиться виконавчим комітетом відповідної Ради депутатів. При цьому, рекомендовано враховувати довідки архівних установ області щодо історичного обґрунтування пропонованого найменування вулиць та результати громадських обговорень.
І це перше, що не зробила сільська рада.
Випадково дізнавшись, що нашу вулицю швиденько хочуть замінити безальтернативно на вулицю Святошинську, я підготував відповідний інформаційний листок і роздав його жителям вулиці. Після цього люди телефонували, приходили додому,


пропонували зібрати збори жителів вулиці, вносили пропозиції, підписували підписний лист, пропонували запросити на збори депутата і т. д. Тобто, люди не залишилися байдужими до нової назви вулиці, з якою нам далі жити.
Сьогодні ніякої асоціації з більшовицьким революційним переворотом, особливо в молоді, місяць жовтень не викликає. Сама назва вулиці Жовтнева більше відображає настрій осені, особливо милує приємними спогадами про теплі дні та барвисте бабине літо, кольором прапору України та зрілої пшениці, яка росла раніше на полях села.
Назва місяця жовтня вживалася однією з перших і набагато століть раніше, ніж відбулася соціалістична революція. Академічний тлумачний словник та Великий тлумачний словник сучасної української мови тлумачать, що прикметник ЖОВТНЕВИЙ (ЖОВТНЕВА) до слова жовтень. Був пізній жовтневий вечір ( Донченко); В хату до мене жовтневої днини Птиця влетіла і сіла на лаві ( Малишко, І Звенигора). І ці слова ми повинні захищати і сміло користуватися ними. Саме з цим значенням ми жили не один десяток років. Та замість вулиці Жовтневої нам сільська рада нав’язала нову назву - Святошинську. Що ж воно означає?

Святошин …от слова Святоша. Кто же такой Святоша?:
-В Толковом словаре русского языка: СВЯТОША, -и, м. и ж.- это Богомольный лицемер, ханжа. Тот, кто лицемерно притворяется набожным, праведным человеком;
-СВЯТОША, і, чол. і жін. Те саме, що святенник і святенниця. — Як бачу, вона хоч і відьма, та менше лиха робила людям, як ті, що святош удають! (Олекса Стороженко,1957);

Якщо відкинути цей неприємний псевдонім, а сприймати Святошу як ім’я, то законом України передбачено:
Імена фізичних осіб присвоюються з метою увічнення пам’яті про осіб, які:
1) внесли вагомий вклад у боротьбу за незалежність, розбудову Української держави, підтримання міжнародного миру і безпеки, зміцнення міжнародного авторитету України;
2) здійснили героїчний вчинок, звершення в ім’я Батьківщини;
3) зробили значний особистий внесок у розвиток науки, освіти, культури та інших сфер суспільного життя. КРАПКА!!!

Тобто, називати вулицю іменем, яке не підпадає під дію цієї статті, сільська рада не мала права цього робити, або прийти на збори жителів і переконати про величезні звершення і надбання тієї людини в ім’я України і в чому заключається формування історичної свідомості Українського народу. Це друге!
По третє! Як поступила сільська рада і в які терміни? Зверніть увагу. Згідно інформації Українського інституту національної пам’яті, обговорення нової назви вулиці, відповідно до Закону, мало відбутися до 21.11.2015. Але тільки більш як через місяць рішенням від 25.12.2015р.№36 Соф-Борщагівська сільська рада лиш створила робочу групу депутатів сільської ради для виконання Закону України від 09.04.2015р. №317 “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки”. Разом з тим указана депутатська група нашої сільради аж 10-11 лютого 2016 року через газету Софіївська Борщагівка (випуск 1) запросила мешканців села на 12 лютого 2016р на подвір’я сільської школи (тобто практично на наступний вже день після запрошення) взяти участь у громадських обговореннях. Більшість людей в тодішню дощову погоду навіть не встигли заглянути в поштову скриньку, а не те, щоб прочитати газету. Таким чином, в робочий день (п’ятниця) і робочу годину (16-00), а найголовніше із-за несвоєчасної поінформованості, на ці збори змогли з’явитися всього декілька жителів села та неповний склад депутатів сільської ради (див. фото).

Четверте! Головуючий на зборах Валерій Романчук доповів, що з жителями тих вулиць, які запропоновані Українським інститутом національної пам’яті для перейменування, депутати вулиць повинні були провести необхідну роз’яснювальну роботу і разом з жителями вулиць обрати нову її назву. Але фактично із жителями нашої вулиці ніхто таку роботу не проводив і тому я на цих міні-зборах тільки один проголосував проти, так як вирішувати одній людині, відбираючи право у всієї громади вулиці, це не тільки неетично, а й протизаконно.
З метою запобігання здійсненню сільською радою правопорушення в процедурі зміни назви вулиці Жовтнева на вулицю Святошинська громада нашої вулиці за 2 дні зібрала 102 підписи в порядку місцевої ініціативи і надала їх сільській раді 17.02.2016 року за вхідним Ш-193. Натомість, сільська рада їх проігнорувала, нікого із підписантів не запросила на сесію чи в інший спосіб спілкування і вже 25 лютого 2016 року таємно - без обговорення з жителями вулиці змінила її назву. (Ми проводили збори жителів вулиці 6-го березня, на які запрошували і представників сільської ради, але вони не тільки не прийшли, а навіть не повідомили про вже прийняте сесією сільської ради рішення. Про нього ми дізналися тільки з газети через тиждень. А чому не прийти на збори до людей хоча би депутату (якщо не Голові) і розповісти правду?) Це п’яте!
Шосте! А чи прикрашає сільську раду зміна традицій села і жителів вулиці Жовтнева, самовільно назвавши її чи в честь ченця тисячолітньої давнини, чи лицемірсько-ханженським словом? До прийняття такого рішення я намагався віч-навіч переконати Голову сільської ради дати можливість жителям вулиці згідно закону самостійно обрати нову назву, або залишити стару, довівши її інше походження. Так само я переконував і секретаря ради не виносити на затвердження сесією назви Святошинська, так як ця назва в 21 столітті застаріла аж на тисячу років. Але ні один, ні другий не хотіли вникати яку на Храм згадку несе назва “святоша” (в недавньому минулому на Храм був День села)?
Як християнин, я однаково відношуся до всіх святих, хоча не є прихожанином сільської церкви російського патріархату при особистій повазі до нашого батюшки Володимира. Проте думаю, що саме чернець Микола, який відмовився від всього світського, сьогодні також би відмовився від того, щоби його іменем називали вулицю і робили з нього культ особистості. Тому немаловажним становиться і сьоме! Як і закон України, так і елементарна логіка про завтрашній день не вписуються в нову назву, яка повинна щось символізувати, надихати, підбадьорювати, а не навпаки. Але так як офіційно наша вулиця стала поки що Святошинська, то все, що схоже чи пов’язане з цією назвою потрібно вивчати і думати, і розуміти, чому назва нашої вулиці сьогодні саме така. Про це питають і будуть питати і наші нащадки. На моє офіційне звернення в березні місяці до Українського інституту національної пам’яті (куди ми ходили разом з Галиною Лозовенко) з проханням надати роз’яснення щодо значення слова “святоша” чи “святошино”, відповіді по цьому запиту ще й досі не отримано. А чому? Як ви думаєте? (“Можливо готується заміна назви місяця жовтня на місяць святоші, або не наважились розчаровувати людей його значенням ?). Вікіпедія та тлумачні словники мають достатньо інформації, щоби уявити для себе також і символ ченця. Для тих, у кого немає такої можливості, наведу для прикладу кілька загальних речей для усвідомлення. Більшість ченців — це старші віком люди (понад 65 років) з початковою освітою, рідко з середньою. Чернець зрікається родинного життя і перебуває у безженстві (так званий обіт-приречення чистоти), приймаючи невибагливе і вбоге життя (обіт убозтва). Загал чернецтва перебуває у монастирях, де вони отримують усе потрібне, а свою працю віддають на користь монастиря. Чернець приймає обітниці «безсрібності» (відмова від особистої власності), цнотливості (безшлюбності), слухняності (абсолютного підпорядкування Статуту і монастирської влади, повної відмови від власної волі). Одяг у православних ченців чорний — символ відмови від світського і символ скорботи!
Виникає питання, для чого наша влада замість того, щоби надати можливість залишити дітям та онукам, наприклад, якийсь цікавий розвиваючий Центр майбутнього чи Клуб нормального щасливого розвитку в сьогоденні (яких я добиваюся від неї вже багато років різними шляхами), вона дитячу свідомість заганяє в страх? Невже в 21 віці це пріоритет? Не забувайте прислів’я: “як ми човен назвемо – так на ньому попливемо”. То ж який для дітей символ майбутнього ми закладаємо?
Характеристикою кимось “названого покровителя” нашої вулиці є дослідницька стаття Олексія БАРБАРУКА–ТРИПІЛЬСЬКОГО. Ось що він пише:
“Микола Святоша 42 роки сидів при вході в Лавру

Є місця — як горішки. Звичні та у всіх на виду, а зсередини наповнені таємницями. Для мене, киянина, такою завжди була Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври. Найбільше лякали касири перед воротами. Іноді так хотілося постояти посеред Лаври, почути дзвона — а грошей катма. В університеті навчили простому паролеві: "Я до бібліотеки". Там, за рогом ліворуч — читальний зал Історичної бібліотеки, студентів пускали туди безкоштовно. Хоч би який натовп кипів між фресками входу, пролазити у чавунну щілину дверей все одно треба поодинці. Не просто схиляєшся — скручуєшся, як плід у материнському череві. Переступаєш поріг, розпрямляєшся: темно, а попереду світло. Народжуєшся в нове життя. Тут тебе не дістають начальники, не скубуть дівчата, не тіснить натовп, не гуркотять авто. Дев'ятсот років тому начальники були не з "паркером", а з варязьким мечем. Ви коли-небудь тримали в правиці варязького меча? Незабутнє враження. Одразу стаєш вільним чоловіком. Тільки повага до начальника тебе зупиняє, бо в нього таких мечів — "тьма". Тоді так називали цифру в 10 000. Е ні, "тьму" принесли монголи у 13 столітті. А наш герой народився ще до хрестових походів, у 1080 році. Тоді князеві давали два імені — язичницьке та на честь святого. За святим покровителем княжич став Панкратієм, за язичницьким звичаєм — Святославом. Скорочено-ласкаво хлопчика стали називати Святошею. І неначе долю напророкували.
У три роки батько, князь Давид Святославич, провів сина через обряд "посаження на конь". Зрізали з голови пасмо волосся, садовили у сідло. Все, тепер ти "належиш до "керівного складу". Тобі Бог судив керувати людом. Бо ти — від роду Рюрика, що прийшов сюди правити за двісті з чимось років до твого народження. Все піде як заведено. Ось тобі чернігівські володіння. А ось тобі дружина — гарна, яку батько вказав. Діточки народилися — знатимуть смерди, хто спадковий господар. А далі почалася політика. Така, як завжди — коли "не знаєш, кому кадити, на кого котити". У сімнадцять років став наш герой за великого київського князя Святополка проти Володаря та Василька Ростиславичів. Побили їх. Ясна річ, чернігівські володіння загули. Однак відразу Святополк Великий надав Святоші Луцьк. Минуло ще два роки, і йому "викрутив руки" ворог Святополка Давид Ігоревич. У місті загинув син Святополка Мстислав. Святоша з військом чатував осторонь на самого великого князя. Побачив, що пролилася великокняжа кров — і знову перейшов до Святополка. Разом з воєводою Путятою вдарив по послах Давида, відбив його з Волині...
Так би і проходило життя другорядного князя, "третього зама" по-нинішньому: у щорічних зрадах, компромісах. Жити ж якось треба, родину утримувати, дружину — не жінку, а вояків, які без війни почнуть на твоє зазіхати.
Та ось, як пише про це "Києво-Печерський Патерик", сталося одкровення Боже. Святослав-Панкратій спитав себе: навіщо мені це все? Навіщо відмовлятися щодня від свого єства? Тільки тому, що "так усі роблять"? Не усі. Трапляються люде. Григорія Сковороду призначили вже було уставником імператорського хору, а там — дворянство, чини, маєтки, піддані. Але він обрав торбинку, сопілку і зошит. Уже нащо був гонитель та мучитель християн римський імператор Діоклетіан. А й той за сімсот років до Святоші покинув до біса таку імперію і завіявся до скону в сучасний хорватський Спліт, "у глухе село" — садити капусту. Святоші було 26 років, коли з ним це сталося. Щоб Рюрикович, князь "від Бога", постригся у ченці — такого Русь ще не бачила. Це вам навіть не народний депутат відмовився від недоторканності. Київ просто отетерів. Панкратій-Святослав став ченцем Миколою 19 лютого 1106 року. Десь на Трійцю того ж року на його кошти заклали перший камінь Троїцької церкви. Її поставили другим поверхом на лаврському мурі. А посередині між тими двома термінами — 19 лютого та Трійцею — Микола Святоша посадив перше дерево в своєму лаврському садку. Найзручніше це було того року робити в останній тиждень квітня за новим стилем. Сад був не там, де зараз у Лаврі, над Ближніми печерами, а при лікарні. Її Святоша також уфундував: маленький монастирок і при ньому шпиталь, прямо на лаврському розі. Зробив усе це і сів при вхідних воротах Лаври — отут, де вузькі чавунні двері, де увійти — як народитися. Сів, і просидів 42 роки. Звичайно, з перервами на сон у келії. Ви коли-небудь бачили людину, яка сидить сорок два роки — скажімо, по сьогодні з 1970 року? Сидить, наприклад, вахтером при воротах установи, але за свій рахунок? Микола Святоша не був вахтером, касиром, воротником. Він був воротарем. Цей давньоруський термін — не спортивний, а чернечий. Це таке послушання. Всім прозорливо зазирнути у вічі. Оцінити кожного захожого. Не фейс-контроль, а контроль душі. При тому, що зброю, звичайно, лишали також воротареві. Тільки один раз зірвався Святоша з-під лаврських воріт. Йому було вже 62 роки. На великого князя Всеволода Ольговича пішли чернігівські родичі. Вони взагалі були, по-нашому, "бєспрєдєльщиками". Лише Святоша зміг розборонити тих звірюк. Але стрес був для святого старця занадто великим. І він віддав душу Богові в своєму садочку біля вузьких лаврських воріт.”
При такому розкладі мені важко збагнути, чому при радянській владі, яку ми зараз засуджуємо, коли церква була відділена від держави, Ленінградський (!) район міста Києва перейменували на Святошинський? Невже, щоб навчити лицемірно прикидатися набожними, праведними людьми, а фактично жити не по Божих законах? Чи навпаки? Виникає також питання, де в селі, уже на новій заасфальтованій вулиці Святошинській, буде встановлено пам’ятник Святоші, - на її початку чи кінці, а можливо біля чийогось двору, наприклад біля члена виконкому чи біля депутата, або біля сільської ради – там більше місця? Думаю, що нинішня влада знову людей не запитає.
Існує і третя версія походження слова святошин. Давня народна назва історичної місцевості — Святий ліс. Перша документальна згадка про «борок Святошинський» міститься у дарчій грамоті польського короля Сигізмунда ІІІ від 1619 р., за якою визначалися кордони земельних володінь київських міщан. В польських джерелах згадується як Земля Свеншицка. З відміною Магдебурзького права (1780-і рр.) землі ввійшли до складу державного майна. В середині 19-го століття відомий як «невеликий сосновий лісок Святошин по Києво-Брестському шосе», що належав до Білицької волості Київського повіту і губернії. (“Пам’ятки історії та культури” видавництва “Цікавий Київ”.) Існуючі назви: перша, друга та третя просіки (прорубуються у лісі), що на Брест-Литовському проспекті (нині Перемоги), підтверджують що був ліс. Але якщо це був святий ліс, то навіщо його вже майже знищили. І сьогодні останки цього святого лісу продовжують без жалюгідно вирубувати. В чому тоді ідея називати зараз вулицю з такою репутацією, яку знищують? Нещодавно в тій місцевості було створено парк імені Василя Стуса! Крім того, на нашій вулиці ні в 19-му, ні в 20 столітті ніяких сосен не росло. Виріс тільки один величезний дуб (росте посередині вулиці на дворищі покійного доброго дяді Васі). Тобто, наша місцевість не прив’язана до святого соснового лісу і називати вулицю назвою, пов’язаною з іншою місцевістю не годиться.
Із трьох існуючих версій потрібно не вибирати ту, яка вам до вподоби, а користуватися законом, тлумачними словниками і не ставати святошами!
Із книги історії села згідно приведеної копії поштової картки від 26.06.1930р. існувала назва вулиці “25 жовтня”, яка по її змісту символізувала соціалістичну революцію. Наша вулиця була названа саме Жовтневою. Не всі поголовно тоді піддалися русифікації. Були щирі українці і тоді і зараз, і сприймали і тоді і зараз Жовтневу так, як пишуть українські письменники.
Зберігши назву вулиці Жовтнева (а це в нашому випадку дозволяє ст. 5 Закону України “Про географічні назви”), ми б зберегли пам’ять про наших дідів і прадідів, які святкували День села на “Казанську” 22 жовтня (за старим стилем), які воювали за нашу землю. На жаль, сільська рада позаминулого скликання своїм рішенням перенесла дату святкування Дня села на 9 травня, влаштовуючи концерти з виступами Потапа і Насті, розгулюючи з георгіївськими стрічками в той день, коли вдови проливають сльози пам’яті. На мою думку, потрібно День села святкувати, але не 8-го та 9-го травня, так як ці дні люди більше вважають їх поминальними по міліонах загиблих у Великій Вітчизняній війні (і не тільки), і тим більш не сьогодні, коли йде нова війна.
Звичайно вже не потрібно повертати святкування Дня села саме на Казанську. Казанська ікона Божої Матері — одна з найбільших святинь Російської Православної Церкви. А 22 квітня цього року у Верховній раді вже зареєстровано Проект закону, проголосувавши який депутати можуть поставити крапку в існуванні Московського патріархату в нашій країні. Проект закону №4511 носить назву “Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною радою України державою-агресором” і тому на думку нардепів – те, що українці змушені миритись з присутністю Московського патріархату в нашій країні, є ганебним та недопустимим. Статтею 5 Закону України № 317-VIII від 09.04.2015 “Про географічні назви” указано, що географічним об'єктам можуть присвоюватися імена вчених, дослідників та інших осіб, які брали участь у їх відкритті, вивченні, створенні або заснуванні.
Якщо знову припустити, що наш Святоша підпадає під цей пункт статті, то далі Закон говорить про те, що присвоєння однієї і тієї ж назви кільком однорідним географічним об'єктам у межах одного населеного пункту або району не допускається. (Скільки вулиць його іменем у поряд існуючих Києво-Святошинському та Святошинському районах, не зважаючи вже на назву самих районів? ).

Законом також передбачено, що імена видатних державних, або громадських діячів, представників науки, культури чи інших осіб, діяльність яких не пов'язана з відповідними географічними об'єктами, можуть присвоюватися посмертно, і лише у виняткових випадках з урахуванням думки більшості населення, яке проживає на території, де розташовані ці об'єкти. Тобто, саме думку жителів вулиці, так як таким об’єктом наразі є вулиця, а не село!
І на той час в лютому 2016 жителі вулиці Жовтневої правильно зробили, що висловили офіційно свою думку через збір підписів, хоча сільська рада їх невмотивовано проігнорувала.
Я впевнений, що з дотриманням вимог в проведенні місцевої ініціативи, люди зможуть офіційно затвердити своє волевиявлення, яким би воно не було, але воно було би своїм. Так само як для новонародженої дитини батьки вибирають ім’я, яке їм до душі, так само вибрана назва вулиці повинна щось символізувати чи підбадьорювати своєю назвою людей, які живуть на цій вулиці. Можу припустити, що більшість людей підтримає і назву Святошинська, але це буде вибір більшості людей, а не однієї. (Застерігаю, якщо буде встановлено на вулиці пам’ятник Святоші, то діти будуть боятися ходити по дорозі).
Особисто мені до вподоби назва - вулиця Свободи. Це слово означає: життя без залежності від кого-небудь; Свобода - Це Воля; Це відсутність політичного й економічного гноблення, утиску й обмежень у суспільно-політичному житті якого-небудь класу або всього суспільства.
Моїй дружині Любі приваблюється назва вулиці Світанкова. Світанок- це пора доби перед сходом сонця, коли починає розвиднятися, початок ранку, ранкова зоря. В очах цвіли, як золотий світанок, ті мрії, що впину їм немає (Степан Васильченко, II, 1959, 83); До речі, таких назв вулиці немає ні в нашому селі, ні в районі, ні в місті Києві.
Так як вже прийняті рішення сільської ради не підлягають відміні цією радою, то прийняття Положення про місцеві ініціативи надало б нам
можливість в правовій площині провести роботу по зміні діючої назви вулиці (або залишення старої назви) шляхом так би мовити референдуму.
Існує твердження, що народ, який не поважає свою історію, не має майбутнього. Народ, який забуває своє минуле, приречений пережити його знову. Не можна людям дорікнути, якщо вони мовляв за назву Жовтнева, то вони підтримують голодомор чи геноцид. Зовсім ні. Люди жили і зараз живуть на вулиці Жовтневій з тим її значенням, про яке ви можете дізнатися, провівши їх опитування. Але я допускаю і таку думку, що можливо зараз на цій хвилі краще починати забувати цю назву, так як практично неможливо доказати комусь, що я взагалі ніколи не вважав Велику жовтневу соціалістичну революцію святом (так само, як і 9 травня святкувати День села), вириваючи з цього словосполучення місяць жовтень, а не соціалістичну революцію (і як можна забути в День пам’яті про мільйони загиблих). А як тоді вулиця Квітнева, Травнева і т. д.?
Всі чудово розуміють, що сьогодні триває війна з Росією, в тому числі й інформаційна війна. Тому навіть через топоніміку ми також маємо право укріплювати національну безпеку країни. Але ніякий святий не захистить проявлення владою сьогоденного тоталітаризму, нав’язуючи людям свої тлумачення. Коли влада буде спроможна цінити і поважати думку всіх громадян і діяти по Закону, тоді можна розраховувати на стабільність і розквіт України.
Я спілкувався з цього приводу з багатьма жителями вулиці. Всі їх думки зводяться приблизно до такого: “На дворi вже XXI столiття, цивiлiзована частина людства планує колонiзацiю Марса, вченi розробляють технологiю термоядерного синтезу, а таке вiдчуття, що переважна бiльшiсть членiв нашого суспільства живе за психологiєю “натовпу”. Сказали, що Бандера “поганий” – всi кричать: “Бандера поганий”! Сказали, що нацiоналiзм це погано – всi це повторюють. Сказали, що нацiоналiзм це добре – всi кажуть “добре”, сказали Бандера “хороший” – вважають хорошим. Завтра скажуть що “святоша” це не образливе слово, а тлумачний словник неправильно тлумачить, i дехто навіть не задумається. Сказали, що назва місяця символізує революцію – кричімо місяцю “Ганьба !” Сказали, що Борщагівка походить від назви якоїсь трави (борщець), яку ніхто не бачив і яка чомусь незадовго вимерла як динозаври, і всі вірять тому, що їм сказали. Тому помірковані люди пропонували не захоплюватися поверненням старих незрозумілих і недостовірних найменувань у сучасному такому багатогранному світі, так як “нові часи нового прагнуть слова”. Раніше ніхто вулицю святими не називав, здебільшого тільки церкви та храми. Тому логічніше у теперішньому протиборстві з Росією замінити діючу назву сільського храму (Ікони Казанської Божої Матері) на храм святого Святоші (обов’язково для цього провести опитування згідно відповідного положення і заразом по вулиці Святошинській (Жовтневій). Користуючись нагодою, я хочу висловити велику вдячність жителям нашої вулиці за проявлену мудрість. Я переконався, що на нашій вулиці живуть освічені, патріотичні, здебільшого добрі і щирі люди, які хочуть кращих змін як в селі, так і в державі, і думають про завтрашній день, зберігаючи пам’ять про своїх батьків, дідів і прадідів. Саме ті були щиро віруючими людьми, а не святошами, саме вони святкували День села вже після збору урожаю (в жовтні), саме вони пережили голодомори і інші жахіття. А нинішня влада думку їхніх дітей, онуків та правнуків не запитала. Бо, як бачимо, закон для них - наче віра для святоші. Як би там не було, але істина полягає в тому, що люди, які живуть на своїй вулиці не хотіли змінювати її назву на Святошинську і це було підтверджено зборами жителів вулиці. А найголовніше при цьому те, що нам не дали можливості обрати нову - зрозумілу і привабливу назву, так як рішення прийняли без думки громади, майже одноосібно і задовго до зборів жителів вулиці. Згідно Конституції єдиним джерелом влади в Україні є народ. (Якби Янукович послухав народ, то революції Гідності би не було).
То невже не можна діяти і жити по-людськи в правовому руслі? Невже для когось святоша значить більше за небажання всіх жителів вулиці? Невже люди, які хочуть прикрасити своє життя хоча би красивою чи зрозумілою назвою вулиці, не можуть мати такої можливості? Яку ідею ви нав’язуєте молоді своїм невизначеним святошою?
На нашій великій вулиці підростає весела і кмітлива дітвора і потрібно подумати і про їх майбутнє. Для прикладу, внук Валентини Тітової, дізнавшись що вулиця вже не Жовтнева - навіть плакав. Що таким дітям ми пропонуємо взамін, який стяг – жовтий і блакитний чи чорний, колір доброти і любові чи колір журби?
Сьогодні багато діточок відвідують наш англомовний клуб “Natlen house”. Таких дітей цікавлять вже нові назви - типу “Oxford street”. В цьому році один хлопчик з нашої вулиці став призером всеукраїнського конкурсу, з чим ми його і вітаємо:


Сьогодні я, в черговий раз, звертаюся до Голови та депутатів сільської ради з проханням виконати свій обов’язок:
1. Доручити виконавчому комітету сільської ради разом з жителями вулиці Святошинська (членами робочої групи з перейменування вулиці) підготувати відповідні пропозиції по вирішенню питань, які викладені у тексті цього звернення;
2. Затвердити “ Положення про місцеві ініціативи у Софіївсько-Борщагівській територіальній громаді” і надати результати поіменного голосування за цей проект (згідно Закону України від 26 ХI 2015 № 842-VIII Про внесення зміни до статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”,- рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням… Результати поіменного голосування підлягають обов’ язковому оприлюдненню та наданню за запитом…”).
3. Провести опитування щодо перенесення святкування Дня села (9 травня) на інший день, згідно Положення про місцеві ініціативи, або хоча би опитуванням через сайт сільської ради.
4. Офіційно повідомити в газеті “Софіївська Борщагівка” хто є редактором тієї газети та його контактні дані. Чия це власність та скільки коштів виділяє сільська рада на утримання газети, яка окрім інфо про школу, дитячий садок та церкву не надає можливості розміщувати інформацію жителям села.
5. Надрукувати це Звернення в газеті “Софіївська Борщагівка”.

З повагою,
Віталій Штурхецький: с. Софіївська Борщагівка вул. Святошинська (Жовтнева), 102. тел.: 4547344890.
-11-

-------------------------------------------------------------------------------------------
Повний текст звернення на 20-ти аркушах схвалений на засіданні активу Робочої групи з перейменування вулиці 07 травня 2016р. Активом внесено пропозиції:
- скоротити зачитаний на засіданні текст звернення наполовину (до 10 аркушів тексту), який направити за призначенням.
- направити копію звернення до Київської обласної ради, як вищестоящого органу з питань перейменування вулиць;
- поінформувати сільську раду про наміри Робочої групи запросити “Телебачення” та “Пресу”. Інші поради не розголошуються.

Головуючий на засіданні Секретар
Петриченко В. В. Бугера П. Ф.