«Громадянська відповідальність та волонтерство»

«Громадянська відповідальність та волонтерство»

Відбувся просвітницький захід за участю неповнолітніх суб’єктів пробації у форматі «круглого столу» з головою громадської організації «Кордон.UA» Людмилою Петровою. У ході заходу неповнолітні перебували у супроводі своїх законних представників. За чаюванням, яке організували працівники Сумського районного сектору № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Сумській області спільно з інспектором СЮП Сумського РУП Валентином Томурком, пані Людмила розповіла присутнім про волонтерську діяльність.
Я - Людмила Петрова, все життя мешкаю у Краснопіллі, маю дві вищі освіти, заміжня, маю доньку. Намагаюся співпрацювати з багатьма людьми, очолюю інклюзивно-ресурсний центр, де займаємося з дітками з особливими потребами, - так розпочала свою розповідь волонтерка.
Що надихнуло на волонтерську діяльність?
Для мене волонтерство - це вимога часу. З початку війни, у 2014 році, поки не торкнулося нашої території, все, що ми зробили, перейшли на українську мову та нарешті перестали росіян вважати братами. Але 24 лютого 2022 року я на півтора місяці «випала» з реальності, не розуміла що мені робити, як робити, потім зробила висновок, що волонтерством можна врятуватися. Думаю, якщо ти робиш щось для того, щоб наша країна одержала Перемогу, відчуваєш, що ти потрібен і ти себе цим рятуєш, адже колись діти й онуки запитають: «Що ти робила під час війни?» Тому ми з колегами вирішили створити громадську організацію, яка налічує п’ять учасників.
Які були труднощі під час створення ГО?
Юридичних труднощів не було. Але складність у тому, що у громадській організації лише жінки, тому іноді складно фізично – переносити, підіймати. Тяжко і дуже «вибивають з колії» новини, не скажу, що я не цікавлюсь новинами, дивлюсь основне, і коли гинуть наші захисники-герої, загиблі цивільні, я можу на тиждень «випадати» з діяльності. Я дуже близько все беру до серця, і потім не можу нічого робити для живих військових. Знаю, що треба пам’ятати полеглих, і робити все для живих.
Як вдається поєднувати волонтерство та життя?
Я не вмію поєднувати. Ці два роки я більше у волонтерстві, ніж у сім’ї. У родині, то в мене там також всі щось роблять, мій чоловік мені теж допомагає – то бляшанки обрізає, переносить, щось крутить. Так само і донька, їй сім років. Вона вже вміє закатати банку, плести сітку, розмови в неї вже не дитячі, наближені до реалій війни. Навіть у Сумах на складі допомагала переносити неважкі речі, що були зібрані мешканцями нашої громади для постраждалих після трагедії на Каховській ГЕС. Тому не знаю, як від’єднати сім’ю від волонтерства.
Чого найбільше зараз потребують військові?
Найголовніше - квадрокоптери, маскувальні сітки, окопні свічки.
Часто бачимо в інтернеті, що Ви берете участь у різноманітних проєктах, семінарах, навчаєтеся, розкажіть про це?
У Сумській області є обласна коаліція 13.25 Жінки, мир, безпека. Такі коаліції є в усій Україні у кожній області і вони запрошують ГО до співпраці. У нашій ГО є ще один напрямок роботи - це психологічна підтримка. Ми вступили у цю коаліцію, учасники якої обов’язково зустрічаються раз на місяць, відповідно до протоколу. І ми бачимо чим один одного підсилити. Хтось може поділитися фахівцем, чи то психолог, чи фахівець соціальної сфери.
За час волонтерства є історія, що найбільше запам’яталася?
Я не скажу, що ці два роки все було негативне, були різні історії. Але найбільше зворушили люди. Наприклад, ми дізналися, що є жінка, яка має можливість шити бурки, але не має матеріалу. Вирішила написати пост у Фейсбук про те, що можливо у когось є пальта, шуби, куртки шкіряні, то зможемо зайняти цю людину, і в нас будуть бурки, щоб ми змогли хлопцям віддати. І вже через годину почали приносити, і такими масштабами, що швачка не змогла розмістити всі ці речі вдома. Ми знайшли ще одну людину, яка також погоджується шити таке взуття хлопцям. Люди максимально відгукуються відразу, швидко і у великих кількостях.
Чи взаємодієте з іншими волонтерами нашої громади?
Так. Ми не конкуруємо, ми один одного підкріплюємо, підтримуємо. Завжди купуємо на ярмарках смаколики, купуємо лотереї. Наприклад, зараз у нас є парафін, а бляшанок немає. Звернулася до Віти Тєлєгіної, хоча у неї у наявності не було, бо віддала іншим людям, які виготовляють окопні свічки. Але вона домовилася, щоб ми забрали у Сумах бляшанки. Знаємо, що у будь-який момент ми можемо підтримати один одного.
Як на Вас впливає волонтерська діяльність? З чого можна починати волонтерство?
Я змінилася, з’явилося загострене відчуття справедливості. Немає остраху, коли треба про щось домовлятися, я не боюся відмови, бо дуже рідко за ці два роки її чула. Не боюся говорити те, що думаю. Як психолог, раніше могла змовчати, не зреагувати, але зараз, якщо щось не мене не влаштовує я відразу говорю про це. Майбутнім волонтерам я б порадила почати з бажання, бажання зробити комусь приємне, комусь допомогти, бо коли щось робиш не для себе, більше задоволення отримуєш від зробленого.
Дякуємо Вам, за бесіду. Наснаги, терпіння, міцного здоров’я, найскорішої Перемоги в усьому!
Все точно буде добре, нам просто треба витримки, здоровְ’я, і головне, щоб ми просто були у день Перемоги на нашій території. Тому об’єднуємося, працюємо! Олександрам бажаю, щоб у них народжувалися ідеї, якщо треба буде підтримка - звертайтеся, завжди допоможемо. Дякую, що запросили на зустріч.