Міщенко Федір Іванович

Федір Іванович Міщенко народився 30 червня 1874 р. в селі Сеньківці Переяславського повіту Полтавської губернії у родині сільського священика. Вчився у Переяславській духовній школі, Полтавській духовній семінарії, Московській, а потім Київській духовній академії, після закінчення якої його було залишено стипендіатом для підготовки до професури. По закінченні строку підготовки був обраний доцентом на кафедру церковного права, а з 1906 р. після захисту магістерської дисертації "Речи апостола Петра в книге деяний Алостольских", обраний на екстраординарного професора Академії і перебував на цій посаді аж до закриття Академії

У 1908 р. вийшла його праця "Церковное устройство христианских общин І и III века", в якій висвітлено тему, майже не вивчену в російській церковно-історичній літературі.

З 1915 р. він викладав церковну історію на вищих жіночих курсах А.В.Жекуліної в Києві, з 1917 р. брав участь у Предсоборній Раді, у роботі Вченого Комітету і Комісії законодавчих внесень при Міністерстві віросповідань, в 1918 р. обраний радою Київського юридичного Інституту на посаду професора кафедри церковного права, а також до Київського державного українського університету.

До Української Академії наук його обрано за поданням Кримського у 1920 році на кафедру історії культурно-ідеологічних течій на Україні; у 1926 р. коли в історично-філологічному відділі було організовано "Комісію для виучування візантійського письменства та його впливу на Україну", її очолив Мітенко. Згодом він став дійсним членом Кабінету антропології і етнології ім. Хв. Вовка, замінивши академіка А.М.Лободу, який на той час був уже тяжко хворий.

Треба сказати, що фахівців-візантологів у країні було мало - кілька чоловік, а на Україні тільки один Міщенко. Візантологів, виходячи з головного завдання УАН - вивчати історію, історію письменства й філологію України, визначалася як дисципліна першорядної ваги. Адже на Україні перетиналися історичні шляхи багатьох народів і племен, і кожен з них залишив свої етнічні, мовні ознаки в українському народі. У "Записках історично-філологічного відділу ВУАН" Ф.Міщенко в 1926-1927 рр. встиг опублікувати нариси "З Історії східно-візантійської культури. Споріднення й шлюб" і взяти участь у ювілейному збірнику на пошану академіка Д.Багалія.

Як знавець стародавніх мов і історії, Ф.Міщенко керував ще історично-етнологічним відділом Всеукраїнської асоціації сходознавства. Після того, як його було виключено з складу академіків, історично-філологічний відділ ВУАН звернувся до Наркомосу з листом-клопотанням. У листі вказувалось на важливе значення для України вивчення візантологи. Підкреслювалось, що Міщенко найкраще може орієнтуватися в тому, які саме питання з цієї дисципліни ближчі для українознавства і потрібні в першу чергу українським дослідникам. Наголошувалося, що обсяг і темп роботи відділу не можна зменшувати, отже, постанова відносно Міщенка повинна бути переглянута. Лист підписали академіки усіх трьох відділів, але він нічого не змінив.

Деякий час, а саме - до січня 1929 р. - Міщенко, завдяки підтримці Кримського, ще головував у Візантологічній комісії, але стан здоров'я його різко погіршився, і він змушений був подати на звільнення, залишаючись у Київській філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства. Однак уже в квітні він писав Кримському: "Головування на засіданнях відділу й взагалі керування ним надалі я виконувати не зможу фізично, отже, визнаю за свій обов'язок довести про це до вашого відому".

З наступних листів дізнаємося, що здоров'я його дедалі погіршувалося, останній лист датовано 17 жовтня 1929 року. Помер в 1933 році. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 25, ряд 11, місце 37).