600 років села Космач

Верховна Рада України 21.10. 2011 р. прийняла постанову про відзначення на державному рівні 600-річчя Космача. Космацька сільська рада прийняла постанову відзначати 600 років Космача 11-12.07. 2012 р.В рамках святкування 600-річчя Космача буде відбуватися 8 Міжнародний З`їзд Писанкарів та велика виставка писанок. Делегатами писанкового форуму будуть Олег Кіращук з Покуття, Микола Палійчук з Гуцульщини, Марія Гоцуляк, Зеновій Пеньонжик, Марія Іванишин, Марія Янко, Роксоляна Загайська, Віра Манько з Поділля, Оксана Білоус, Зоя Сташук, Микола Огородник з Полісся, Тетяна Коновал, Дмитро Денисенко, Галина Педяш, Олесь Опарій із Слобожанщини, Христина Середяк з Аргентини, Оксана Ярош з Канади, Софійка Зєлик із США...

Наукова конференція матиме назву"Роль Космача в історії Гуцульщини та України". Секцією мистецтва і народної творчості керуватиме доктор мистецтвознавства, професор Львівської Академії Мистецтв ОЛЕНА НИКОРАК. Історичною секцією керуватиме доктор історичних наук, професор Львівського Національного Університету імені Івана Франка БОГДАН ЯКИМОВИЧ

Запрошуємо ласкаво до Космача 11-12 липня 2012 року на святкування 600-річчя Космача. В програмі: великий святковий гала-концерт, виставка народного мистецтва. наукові конференції, гуцульська кухня.

ЗА ДОДАТКОВОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ПИШІТЬ НА ЕЛЕКТРОННУ ПОШТУ au.i@tymajavylsahs

ІЗ САЙТУ " http://besahy.com "

Унікальний Космач

Герб КосмачаПерша письмова згадка про Космач датується 1412 роком. Село отримало назву ніби від вигляду першого поселенця, який мав космате волосся. Народні легенди оповідають також, що першим мешканцем Космача був чоловік, який називався Космачук. Сьогодні такого прізвища в Космачі не існує, не виявив його і дослідник Петро Сіреджук в інвентарях Космача за 1727, 1738, 1745, 1752 та 1780 роки.

Численні архівні матеріали свідчать, що Космач - одне з найдавніших поселень Гуцульщини. Науковцями зі Львова в Космачі виявлено залишки стоянки первісної людини. В 1994 році археологи та історики зі Львова під час розкопок в урочищі Томчуччино, на присілку Медвежому, провели дослідження досі незнаного в науці солевидобувного осередку тритисячолітньої давності. Як зазначає археолог Микола Бандрівський, під час розкопок у Космачі знайдено бронзове знаряддя типу навершя, численні уламки стародавніх горщиків, корчаг, а також залишки кам'яно-глиняних печей для солеваріння, великих чорнолощених амфор діаметром до 60 сантиметрів, прикрашених канелюрами. Форма й орнаментація корчаг дуже близька до амфор культури Гава у Трансільванії. За насиченістю культурного шару (знайдено понад 470 кілограмів уламків посуду) ця пам'ятка є особливо унікальною. Народні легенди та перекази відносять постання Космача до часів Київської Руси1. В легендах говориться, що першими поселенцями Космача ніби були молоді купці аж з Італії. Про це співається в ряді гуцульських пісень. Ось кілька рядків з двох із них:

Той ой Космач файне село З Клявзи до Рушора,
Бо Джульєта поселилась Перша у цих горах.
В Завоєлах із Нікосом Удвох вони жили.
Отак то си у Карпатах Люди розмножили…

Ой підемо в Завоєли, у тисовий замок,
Та там вино мемо пити, що застане ранок…

Можна наводити й інші подібні фольклорні записи. Хоч від тих днів минуло багато століть, але й сьогодні є в Космачі такі назви: Акра й Завоєли, Клявза й Рушір - присілки Космача, Ґреґіт - гірська вершина.

Пригадується, як свого часу комуністи запланували знищити в самісінькому центрі Космача каплицю і хрест на честь скасування панщини. З Косова порадили тодішньому парохові Космача забрати хрест на церковне подвір'я. Дали для цього відповідну техніку. Священик Василь Дуган зібрав церковний комітет і сказав, що треба взяти хрест на поле в цвинтар біля церкви Петра і Павла. Космачани не погодилися. Тоді знайшовся один гуцул Дем'ян Бербеничук, який згодився зробити це. Урядовці дали йому підмогу. Коли викопали хрест, то знайшли там скляну пляшку з документами, які свідчили, що цей хрест було споруджено в Космачі 1848 року, а посвятив його настоятель храму Преподобної Параскевії отець Матвій Мохнатчук. І встановлено його на роздоріжжі космацькими гуцулами Проданюком, Книшуком, Зизатчуком, Дзвінчуком… Голова сільської ради в Космачі заявив, що ті папери написані чужою мовою і він мусить передати їх до Косова аби там прочитали. Папери швиденько повезли до Косова і передали в КДБ, як це тоді вимагалося. Там і закінчилася їх доля. Викопували хрест вночі і сподівалися, що там уже більше нічого немає. На досвітку голова сільради пішов туди чогось подивитися і здалося йому, що в глині щось чорніє. Торкнув це палицею і побачив великий круглий чорний горщик з накривкою. Вхопив під пахву і мерщій до сільради. Зачинився в кабінеті. Спробував горщик відкрити, але він був заварений живицею. Врешті-решт - відкрив. Побачив там тринадцять аркушів пергаменту, списаного дрібним почерком. Мова була незрозуміла. Зацікавило, що там написано. Зобов'язав прибиральницю Настю Варцаб'юк негайно привести в сільраду Ірину Новицьку, дочку Василя, 1910 р.н., яка закінчила два європейські університети і знала багато мов. Та прийшла.
"Я застала нашого голову сільради переляканого, як з хреста знятого", - зізнавалася вона мені через декілька років. Він подивився на мене, наказав Половичисі аби та казала, що його немає і нікого не пускала до нього, а мені велів аби я тримала язик за зубами, бо інакше буду мати справу з КДБ. Дав мені читати той пергамент і сказав, що то було знайдено під хрестом. Я почала читати, хоч не все там розуміла, бо був він написаний болгарською мовою і не дуже чітким почерком. Але дочиталася, що писаний він чорнилом, отриманим шляхом заварювання лушпиння волоського горіха, і розповідає про історію Космача. Датований був 1236-1249 роками і розповідав, що 1236 року в Космачі було збудовано в той час церкву архістратига Михаїла з одною банею. Церква мала ззаду добудову, яка лучилася до іконостасу, а спереду подібної величини ґанок з дверима, через який заходили парафіяни до церкви. Я зрозуміла, що писав цей літопис сам священик, який міг бути болгарином чи хорватом. Я навіть подумала, що в Карпати християнство могло прийти скоріше, ніж до Києва, від хорватів. В літописі кожного року писалася одна картка пергаменту. Досить докладно літописець описував напад татар на Космач і те, що гуцули повтікали від них у гори. Татари найбільше мордували жінок. Тоді багато жінок втекло до церкви, бо татари церкви не чіпали. Але вийшло, що цього разу вони спалили космацьку церкву. Якраз тоді в Космачі була сильна повінь. Гуцули Космача, аби помститися татарам за спалену церкву і за замордованих односельців, відкрили на річці Пістиньці клявзу і вода почала топити село. Татари - в паніці, намагалися втікати в гори, але звідти гуцули кидали в них камінням. З Космача не вдалося втекти жодному татаринові. Всі були потоплені й побиті. Церкву вже на тому місці не відбудовували, бо там було спалено багато жінок. Поставили там гуцули лише високий хрест. Церковцю собі збудували вже на полудневому березі річки Тікачі. Літопис вцілів, бо зберігався у священика вдома. Священика татари не чіпали. Поки він добіг до церкви, то церква вже згоріла. Відтак знову були непевні часи і літописець пише, що перериває своє писання і закопує в глиняному горщику на тому місці, де була церковця святого Михаїла. Може збережеться для нащадків. Я дочитала останню сторінку, глянула на голову сільради, а він вихопив мені з рук пергамент і кинув у кухні у ватру. Я мало не зомліла від побаченого… Місце, де стояв хрест, швиденько зарівняли, каплицю розібрали, а на тому місці збудували будинок автостанції, який зараз переобладнано в "Молодіжний бар". Виходячи із вищесказаного, не важко здогадатися, що голова сільради спалив Космацький Літопис, мабуть тому, аби ним не зацікавився КДБ і Космач знову не мав би спокою".



Минуле Космача багате на цікаві історичні події. Космачани мужньо боролися з турецькими наїзниками, пізніше діяв тут загін опришків Олекси Довбуша. Легендарний ватажок опришків загинув у Космачі. Тут поставлено йому пам'ятник, а Михайло Дідишин на своєму подвір'ї збудував музей Довбуша. Справу Довбуша продовжив Федір Бойчук, який був уродженцем Космача. Він зорганізував загін опришків із космацьких гуцулів. Варто пригадати, що Довбуш щедро жертвував на будову та й сам брав участь у будівництві в Космачі церкви святої Параскевії.
Космач належав кілька століть до Польщі, а згодом - до Австро-Угорщини.

На мешканців накладались великі податки. Тоді місцеві гуцули вирішили піти до Відня просити цісаря Франца-Йосифа про зменшення податків. Дванадцять верховинців одяглись у космацьку ношу й вирушили до Відня. Цісар прийняв їх досить тепло. Його зацікавила космацька ноша і він запросив своїх гостей приїхати до Відня з показом гуцульського весілля. Згодом таке весілля приїхало до Відня, але перед тим на майдані перед церквою Петра і Павла зібрався весь Космач, створили спеціальну комісію і стали вибирати найкращого парубка і найкращу дівку, яких згодом призначили князем і княгинею на весілля. Чи не був цей конкурс краси першим на наших землях? Князем тоді громада вибрала Брія Вінтоняка, його старшим дружбою - Олексія Клапцуняка6. Космачани показали своє весілля в цісарській палаті. Франц-Йосиф та австрійські вельможі насолоджувалися космацькою музикою, танцями і піснями, зі смаком їли гуцульські страви7. Голова Австрійської держави подарував молодому подружжю з Космача спеціальні медалі зі своїм зображенням та багато грошей як віно (посаг), за яке вони купили собі ділянку поля.

Австрійський цісар запросив космачан приїхати до Відня вдруге з хором. Гуцули його прохання виконали. Між цісарем і Космачем зав'язалася дружба, що рідко траплялося. Тоді Космач майже повністю було звільнено від податків. На знак пошани до цісаря в космацьких хатах поруч з іконами ставили портрети цісаря і членів його родини. Кожна сім'я мала за велику честь тримати в своїй хаті портрет Франца-Йосифа. Ці портрети зберігаються ще й досі в хатах старожилів.

В селі було відкрито першу на Гуцульщині читальню "Просвіти". Тут були відомі в Галичині підприємства видобутку озокериту. У 1939 році Космач, як і всю Галичину, захопила Червона армія. Від того часу для космачан настали чорні дні. Тривали вони аж до початку "перебудови". Протягом цих десятиліть правляча комуністична партія вважала Космач якщо не центром націоналізму, то "бандерівським кублом", сталінські репресії гірко відбилися на долі сотень космачан. У Космачі в роки Другої світової війни міцно закріпилися сили Української Повстанської Армії. Взимку 1944-1945 років у Космачі було розташовано дев'ятнадцять сотень УПА. В 1944 році було проголошено Космацьку незалежну республіку. Про те, що тоді для України значив Космач, маємо багато свідчень.

Минав час. Закінчилась війна. В Космачі заснували колгосп, проте космацькі гуцули швидко зліквідували його. Сотні волелюбних космачан опинилися на еміграції.

Саме в Космачі було арештовано і вивезено на каторгу історика Валентина Мороза, а згодом і космацького священика Василя Романюка. Вже після звільнення з ув'язнення отця Василя Романюка було висвячено в Космачі на владику Ужгородського і Хустського. А невдовзі єпископ Романюк був обраний патріархом Київським і всієї Руси-України. Значних поневірянь у Космачі зазнали віруючі греко-католики. Було спалено церкву Преподобної Параскевії.

Космач відомий всьому світові своїми писанками, вишивками, народною ношею, звичаями та обрядами, майстрами музичних інструментів… Сьогодні в Космачі працює кілька сотень майстрів декоративно-прикладного мистецтва.