Сайт поселка Микулинцы

Микулинці належать до числа найдавніших населених пунктів Тернопілля. Походження назви містечка лишається дискусійним питанням. Вона могла утворитись від прізвища засновника – князя Василя Микули. Свою назву Микуличин міг отримати і від монастиря Св. Миколи. В 1940 р. Микулинцям надано статус с.м.т.

За археологічними знахідками на території сучасного селища людське життя існувало ще в період мезоліту. В пізніші періоди існували поселення трипільської цивілізації та скіфського часу. Виявлені знахідки раннього слов’янського періоду, напевно, стосуються літописного Микулина.

Микулинці вперше згадуються під назвою Микулина в «Повчаннях» Володимира Мономаха під 1096 р. Надалі поселення тричі згадується на сторінках Лаврентіївського рукопису. Відомо, що містечко належало до Теребовлянського та Галицького повітів Галицько-Волинської держави. За цих часів Микуличин лежав при торгівельному тракті з Києва до Галича. Очевидно, що на той момент такий важливий пункт мав серйозні за тогочасними мірками укріплення.

Після входження Південного Поділля до складу Польської держави Микулинці розвивалась не надто швидкими темпами. Найбільших проблем містечко зазнавало від татарських набігів. Саме тому тогочасна дідичка Анна Йорданова в 1550 р. посприяла спорудженню тут мурованої твердині. З цього моменту в містечку почали охочіше селитись купці і ремісники, бо вже відчували себе дещо краще захищеними під цими мурами. В 1595 р. місту надано Магдебурзьке  право. Подальшому розвитку сприяли ярмарки, які відбувалися тричі на рік та щотижневі по вівторках торги.

За австрійських часів в Микулинцях розвинулися ремесла,  тут було майже 200 представників різних  професій, діяло 5 цехів. На околицях містечка жили бідні селяни – вони мали дрібні земельні наділи, а різноманітні податки і панщина були для них непосильними і виснажливими. Наприкінці ХІХ ст. більшість земель містечка належали родині Потоцьких. З промислових підприємств працювали млин, цегельня та суконна фабрика. Пізніше запрацювали: броварня, винокурня та палярня вапна.

Під час Першої світової війни містечко встигло побувати під владою кількох держав. Найгіршими були дні окупації російськими військами, хоча солдати й перебували в Микулинцях до двох місяців, але завдали таких збитків, що містечко вимушене було відбудовуватися в наступні роки. За часів Польщі Микулинці зберегли характер містечка, де працювали дрібні промислові підприємства, ремісничі майстерні, відбувались торги за участю жителів довколишніх сіл.

Розруху, біль і страждання в оселі багатьох  микуличан принесла Друга світова війна. В перші роки радянської влади НКВД вело жорстоку боротьбу з боївками УПА. Під час одного з нерівних боїв упівці прорвали кільце з понад 50 радянських карателів та вийшли з оточення з мінімальними втратами.

Серед давніх споруд Микулинців на увагу насамперед заслуговує мурований замок. Побудовано його було ще в 1550 р. власницею містечка Анною Йордановою для захисту від татарських набігів. Впродовж декількох останніх століть замок перебуває в напівруїні. Частково збереглися стіни, дві кутові вежі. Колишні замкові будівлі до цих пір використовуються під житло.

Окрім замку в Микулинцях зберігся палац родини Реїв. Замок був побудований Потоцькими в XVIII ст, а в наступному столітті був перебудований. Споруда набула рис ампіру. Будівля палацу складається з центрального корпусу та двох бічних крил. Зараз в цій будівлі міститься фізіотерапевтична лікарня. Оточує палац давній парк.

Ще одна цікава пам’ятка Микулинець – костел Св. Трійці. Храм побудований, як наслідування дрезденського храму Гофкірхе. Має риси бароко.

Відомою в Микулинцях є родина Абрагамовских. Степан Абрагамовський в містечку був одним з активних громадських діячів, керував багатьма культурними і просвітніми товариствами. Стопами батька  пішла донька – Стефанія. В США вона була головою багатьох жіночих громадських організацій.