Сайт поселка Великая Березовица

Велика Березовиця – значне  селище (майже 8000 осіб) Тернопільського району. В останні роки фактично зіллялося з обласним центром та стало його південною околицею. Завдяки своїй   близькості до Тернополя Велика Березовиця активно і динамічно розвивається. Хоча назва села має досить просте звучання, однозначного походження не встановлено. Польські краєзнавці в ХІХ ст. пояснювали назву тим, що через село текла річка Серет, а будинки розташовувалися на обох берегах. В давньослов’янській мові існувало слово «зовиця», яке означало сестру чоловіка. Можливо, село перейшло в спадок саме такій чиїсь родичці. Село відоме спочатку під назвою Березовиця, пізніше додалася друга частина – Велика. Місцеві жителі пояснюють назву свого селища від назви дерева – берези.  Статус с.м.т. надано в 1986 р.

Життя на території селища існувало ще в сиву давнину. Свідченням цьому численні археологічні знахідки палеоліту та мезоліту. Заселяли тутешні землі люди також за часів залізного віку та черняхівської культури.

Про Велику Березовицю перші згадки датуються 1458 та 1474 рр. Тоді власниками села був відомий рід Бучацьких. Пізніше Березовиця неодноразово переходила з рук в руки різноманітнім шляхетським родинам Поділля.

Давня історія Великої Березовиця схожа з долею багатьох подільських сіл. Неодноразово жителі потерпали від пожеж та епідемій інфекційних захворювань. Життя простого люду було важким, особливо виснажливою була праця на панщині. В 1848 р. на момент скасування панщини  Велика Березовиця була досить чималим селом, а в 1880 р. тут проживало майже півтори тисячі жителів. Сприяло розвитку села відкриття наприкінці ХІХ ст. залізничної гілки до Ходорова.  У Великій Березовиці було 6 шинків, декілька крамниць та великий фільварок. Торгівлю і заклади харчування тримали євреї, яких в селі було більше 50 осіб.

Велика Березовиці одне з тих сіл Тернопілля, яке найбільше постраждало під час Першої світової війни. Під час наступу російських військ снаряд влучив в церкву, від чого та згоріла. Після входження російських солдатів до села, вони спалили та зруйнували багато будинків. У червні 1919 р. на південних околицях Великої Березовиці відбувся бій між частинами польської армії та вояками УГА.

Міжвоєнні роки позначились в житті Великої Березовиці певною стабільністю та активним розвитком. В селі існували осередки провідних українських культурно-освітніх та кооперативних товариств. Тут також було більше 50 польських родин, які гуртувались навколо землеробських і стрілецьких гуртків, жінки ходили до Товариства домогосподинь.

В часи Другої світової війни і в перші роки радянської влади цілі родини жителів Великої Березовиці брали участь у збройних формуваннях УПА. 20 осіб пізніше зазнали репресій, а їхні родини вивезено до Росії.

Церква Вознесіння Господнього будувалася в 1859-1861 рр. Очевидно, що на цьому місці існувала більш давніша церква. В документах є згадки, що нову церкву почали будувати, бо стара не могла вмістити тогочасної кількості парафіян. Храм побудовано майстром Лукою Черновським із селя Загребелля. Бані ставив інший майстер із Тернополя. Саме ця церква була зруйнована майже повністю внаслідок пожежі, але в міжвоєнний період її відбудовано.

Два інші греко-католицькі храми села: церква Святих Бориса і Гліба та церква Святого Володимира побудовані за часів Незалежної України. З 1990 р. в селі офіційно працює Тернопільська духовна семінарія ім. Патріарха Йосипа Сліпого.

Серед відомих уродженців Великої Березовиці – Левко Крупа. Все своє життя він прожив у рідному селі, працював в Тернопільському краєзнавчому музеї. Левко Миколайович відомий поет, а також драматург, написав ряд історичних драм. Левко Крупа здійснив переклад «Кримських сонетів» Адама Міцкевича.

Ще один відомий поет з Великої Березовиці Василь Мендрунь. Його поезія має релігійне спрямування, оскільки Богдан Романович (таке справжнє ім’я) належить до  Чину св. Василія Великого. За свої проукраїнські позиції  в 1974 р. зазнав переслідування з боку КДБ.