Сайт села Немовичи

Немовичі – одне з найбільших сіл Рівненського Полісся, населення більше 4000 жителів. За народною легендою назва походить ще з князівських часів. Раніше в селі був німий староста, саме тому всі віча тут проходили без суперечок, «на німо». З часом за селом від цього закріпилась назва Немовичі.

За даними волинського археолога М. М. Кучинка виявлені в межиріччі  Тур’ї і Бугу, в тому числі й на території теперішніх Немович, могильники можна датувати XI-XIII ст. За знахідками можна судити про життя давніх слов’ян, їхній добробут і спосіб життя. Наявність простого глиняного посуду, кресал свідчить про те, що люди жили дуже бідно, в порівнянні з іншими територіями, наприклад з Волинню чи Прикарпаттям. Знахідки хрестиків і тип поховання тіл із схрещеними руками свідчить про те, що жителі тутешніх городищ сповідували основи християнської віри.

Перша письмова згадка про Немовичі датується 1293 р. За часів Литви та Речі Посполитої життя Немович дещо покращилось. Основним багатством тутешньої поліської глибинки був ліс. На деревину попит був завжди, а завдяки близькості річкових шляхів Немовичі активно торгували цим матеріалом.  На місці з деревини відбирали лише смолу. В XVI ст. Немовичі належали до Степанського ключа.

В черговий раз життя селянства погіршилося із запровадженням  панщини. Оскільки селяни працювали по 4-5 днів на тиждень на пана, то не могли обробити власни наділи. Коли на Волині і Поліссі сформувались повстанчі загони Северина Наливайка, тисячі простих людей, в тому числі із Немович влились в їхні ряди.

Жителі Немович завжди відзначались великим прагненням жити достойно, краще. Селяни з цього села брали активну участь в національно-визвольній боротьби під проводом Богдана Хмельницького. В черговий раз жителі Немович і навколишніх сіл повстали після реформи 1848 р., коли землю продавали за ціну в декілька разів вищу від реальної.

В 1873-1875 рр. повз Немовичі із Здолбунова до Сарн прокладали залізничну гілку. В тутешніх місцях будівництво проходило з великими труднощами, часто непрохідні поліські болота потребували значно більше будівельного матеріалу, а, відповідно, і робочих рук. Хоча робота була й важкою, але саме завдяки спочатку будівництву, а потім обслуговуванню залізниці багато селян Немовичів стали робітниками,  їхній рівень життя покращився.

Під час Першої світової війни по сільських хатах Немович квартирувалися козаки з Оренбургського полку. Місцеві жителі прихильно поставились до військових, забезпечували їх харчами, а конею – фуражем.

В міжвоєнний період Намовичі лишилась селом, але тут були всі найнеобхідніші установи. В центрі села стояло  декілька крамниць, ремісничих майстерень. Торгівлею і ремеслами в селі займалось єврейство. Всіх юдеїв Немович під час німецької окупації було вивезено до Сарн, де й розстріляно.

Проти німецьких окуавнтів, а пізніше проти радянської влади в Немовичах і околицях села боролись загони «Поліської Січі» Т. Бульби-Боровця. Як і всюди тут створення колгоспу натрапляло на великий опір місцевого селянства.

Орієнтовно в 1820 р. в Немовичах спорудили класистичний палац. На літографії П. Піллера велична будівля, головний фасад прикрашають колони, по обидва боки від головної будівлі дві бічні двохповерхові офіцини. Оточував палац парк. Магнатську резиденцію в Немовичах розібрали в 1926 р. Оскільки самі дидичі села були римо-католиками, та й в самому селі жили поляки, тому тут існував костел. В архітектурному вирішенні він повторював обриси храму Святого Петра в Римі.

З архітектурних пам’яток в Немовичах збереглася церква Св. Параскеви, побудована в ХІХ ст. Храм, як і майже всюди на Поліссі дерев’яний.

Родом з Немович український футболіст Вадим Мельник. До 1997 р. грав у футбольній команді рідного села «Сокіл». За свою футбольну кар’єру Вадим Мельник виступав за наступні команди: «Верес» (Рівне), «Борисфен» (Бориспіль), Металург (Донецьк), «Таврія» (Сімферополь), «Іллічівець» (Маріуполь) та «Буковина» (Чернівці), з 2012 р. – тренер чернігівської «Десни».