Сайт поселка Степань

Степань – одне з найдавніших містечок Рівненщини та історичної Волині. Швидше за все, що назва населеного пункту походить від імені боярина Степана. З 1960 р. має статус селища міського типу.

Люди на території сучасного селища селилися ще в глибоку давнину. Тут знайдені знаряддя праці кам’яного віку.

В ХІІІ ст. Степань була однією з князівських столиць. Вже на той момент поселення відігравало важливе торгівельне значення. Сюдою пролягав шлях з Литви на Русь. На степанські торги приїздило багато купців з багатьох країн, тут торгували полотном, виробами ремісників, гончарським посудом.

Перпшими князями Степані були представники родини Дубровицьких, які мали походження від Рюриковичів. Після нетривалого литовського періоду, в XV ст. Степань потрапляє до Польської держави. В цей період містечком володіли Колодинські, Гольшанські та Острозькі.

Князь Костянтин Острозький доклав значних зусиль до розвитку Степані. Насамперед він перебудував дерев’яний замок на муровану твердиню. В середині міських мурів існувала Троїцька церква, а з XVII ст. ще й Михайлівський монастир. Міські стіни Степаня і монастир були зруйновані від повені Горині, а пізніше доруйнувались військовими подіями наступних століть. Ще на початку ХХ ст. фрагментарно руїни цих укріплень існували.

За часів Російської імперії Степанню володіли Любомирські та Потоцькі. Останніми власниками містечка перед революційними польськими рухами 1830-1831 рр. були Ворцелі. Через те, що Микола і Станіслав Ворцелі були активними учасниками повстання, маєток мусили продати. Далі Степанню володіли російські поміщики Тамілін та графиня Абемелек. Ворцелі в Степані почали розбудовувати маєток новими спорудами, але так цієї роботи закінчити не встигли.

Під час першої світової війни Степань весь час перебувала у прифронтовій смузі. Під час Другої світової війни все єврейське населення Степані (3000 осіб) було знищено в тутешньому ґетто. Степанщина під час німецької окупації булв територією активних дій повстанчих загонів «Поліської Січі» під проводом Тараса Бульби-Боровця.

Ще з 1940 р. і до повоєнного укрупнення районів Степань була центром району. Окрім колгоспу в селищі існували дрібні виробничі підприємства.

Сучасна Степань – гарне і впорядковане селище. Тут проживає близько 4000 жителів. Степань – куротне містечко.  Тутешній санаторій «Горинь» орієнтований на оздоровлення дітей шкільного віку. В 2011 р. санаторій повністю оновлено.

В Степані частково досі проглядаються рештки замку. Замкові вали висотою до 10 м. оточують подвір’я. Збереглися рештки в’їздної брами. Водонапірна башта неподалік – це перебудована вежа Баторія.

Від колишнього маєтку Ворцелів лишилось мало що. Насамперед тут можна згадати про фундаменти годинникової вежі. Від колись добре розпланованого парку збереглося декілька дерев.

Найстаріша з існуючих і добре збережених споруд в Степані – це дерев’яна церква Святої Трійці. Храм було зведено ще в 1759 р. До сьогодні вона дійшла фактично в незмінному вигляді.

Серед відомих уродженців Степаня польський революційний і політичний діяч Станіслав Ворцель. Був одним з випускників знаменитого Кременецького ліцею, де отримав ґрунтовну освіту. Після повстання 1830-1831 рр. був вимушений емігрувати до Великобратінії. Тут Станіслав Ворцель був одним з оргінізаторів польських товариств «Люд польський» та «Об’єднання», підтримував дружні стосунки з росіянином О. Герценом.

Родом з Степаня сучасна українська мовознавиця Януш Ядвіга. Походила з польської родини, яка не виїхала зі встановленням радянської влади, а лишилась в Україні. З 1958 р. Ядвіга Вацлавівна працювала на педагогічній і науковій ниві, спочатку в Рівненському педагогічному інституті, а з 1985 р. в навчальних закладах Києва. Ядвіга Януш авторка 190 наукових праць, частина з них опублікована закордоном.