Сайт села Зорное

Зірне – одне з найбільших сіл Рівненщини, тут проживає майже 3000 жителів. Розташоване село неподалік районного центру – м. Березного. Село виникло  в ХІХ ст як фільварок та мало назву Двір Зурне. Сучасна назва нічого не має спільного із зірками, як дехто думає. Село отримало своє найменування в честь Зурена – сина власника фільварку Михайла Малинського. З часом місцеві жителі почали називати цей двір більш звичнішою і зрозумілішою назвою – Зірне.

Як село Зірне належить до досить молодих. Сам маєток на місці села міг виникнути ще на початку ХІХ ст. Тоді, швидше за все, він ще не мав ніякої назви. Першим власником був Міхал Корженівський, який продав свої маєтності Малинським.

В глибокій поліській глибинці, серед непрохідних боліт Малинські не захотіли відмовлятися від комфорту і зручностей великих міст. Будівництво величезного, на 3 поверхи маєтку, розпланування розкішного парку-саду, спорудження різноманітних господарських і допоміжних споруд потребували великих зусиль, зокрема в плані осушення болота. Для цієї мети були запрошені фахівці Експедиції з осушення боліт. Таким чином фільварок мав все необхідне для безтурботного проживання мешканців, тут навіть була власна електростанція та водонапірна вежа.

Новий етап розвитку Зірного почався, коли в містечку дідичі почали будувати промислові підприємства. В 1906 р. сюди було перенесено ґуральню із сусіднього Березного. Вже в наступному році на підприємстві працювало 6 робітників, випуск продукції складав 25000 відер якісного спирту. Його виготовляли виключно на місцевій сировині, а парова машина працювала на поліському торфі. З часом продукція Зірненської ґуральні знайшла своїх покупців у Львові та інших містах, були розширені потужності підприємства Малинських. В 1915 р. тут вже мали працю 44 робітники.

На міжвоєнний період Малинські стали одними з найбільших землевласників Волинського воєводства. Для обробки великих земельних угідь наймалися як постійні, так і сезонні робітники. Власники дбали не лише про власні прибутки, але й будували житло робітникам або давали безкоштовно деревину, невеликі надали землі, тощо.

Малинські працювали, як здібні підприємці і чітко реагували на ринкові тенденції. В 20-30-х рр. вони займалися розведенням породистих скакунів, основним покупцем коней була польська армія. Такий скакун коштував від 1000 злотих, для порівняння середня зарплатня робітника в місяць у найрозвинутішому місті Волині Рівному складала 40-50 злотих.

Оскільки Зірне було неподалік кордону з СРСР, тому тут базувалися солдати Корпусу охорони прикордання. Окрім охорони кордону вони забезпечували догляд і обслуговування лінії оборонних споруд в Костопільському повіті.

В 1939 р. з приходом радянської влади маєток Малинських було націоналізовано, створено колгосп та МТС. Продовжував роботу й надалі Зірненський спиртзавод. Для забезпечення потреб  торфопаливом Моквинської паперової фабрики та спиртзаводу в урочищі Галло відбувався видубуток торфу.

В умовах років переходу на ринкову економіку попри всі труднощі вдалося вистояти Зірненському спиртзаводу, який працює й понині.

З архітектурних пам’яток в Зірному збереглося декілька будиночків садибного типу з колишнього маєтку Малинських. Їх побудовано в стилі швейцарського шалле з елементами модного тоді модерну. Цікавий стиль побудови має також висока, 25-метроваша водонапірна башта. Від неї починається розкішний садибний парк, який має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва.