Шаповал Володимир Іванович

Народився В. І. Шаповал 20 жовтня 1924 року у селянській родині у Трилісах, що на Кіровоградщині. Легко навчався у семиричці і, мабуть, одержав би вищу освіту, але настав чорний час сталінських репресій. Батько Володимира Євановича і багато його родичів були заарештовані. Тяжке матеріальне становище родини, що залишилася без годувальника, не дозволило продовжувати навчання у середній школі. Значну роль у виборі професі зіграв дядько В. Є. Шаповала, відомий український письменник О. Є. Кримський, який теж постраждав у роки репресій, а ще раніше переконував небожа у пріоритеті професії лікаря, тому що медик, – стверджував він – "при любых перипетиях жизненной судьбы всегда необходим людям". Вирішено вступати до Смілянсько фельдшерсько-акушерської школи. Як відмінника, Володимира зараховують без вступних іспитів. Медицина виявилася цікавою наукою, але стипендії не вистачало, і, щоб допомогти родині, Шаповал працював вечорами на Тмілянському цукровому заводі, а влітку – у колгоспі механізатором. Диплом з відзнакою одержав напередодні війни і почав працювати фельдшером у рідному селі. Почалася Велика Вітчизняна війна. Не встигнувши евакуюватися, Володимир Іванович залишився на окупованій території і став зв'язківцем партизанського загону ім. Ворошилова, одночасно надавав його бійцям медичну допомогу. Незабаром над Шаповалом нависла загроза відправки до Німеччини. Зумівши під покровом ночі сховатися у Розумівці, він дістався до Знаменки, де продовжував допомагати партизанам. У березні 1943 р. він остаточно пішов до загону, брав участь у боях, отримав поранення. Знадобилося і добре знання німецької мови. За цю діяльність у подальшому В.І. Шаповала нагороджено медаллю "Партизану Отечественной войны", яку він цінував як найвищу життєву нагороду.

Після возз'єднання партизанського загону з військовими частинами 2-го Українського фронту В. І. Шаповал отримав звання молодшого лейтенанта і посаду спочатку фельдшера, а потім командира санітарного взводу. У відомій Корсунь-Шевченківській битві його знову тяжко поранено. Ушкодження кісток і гангрена, що швидко розвивалася, загрожували ампутацією правої руки. Пораненого переводили із шпиталю до шпиталю; на щастя, руку вдалося зберегти, але вона втратила можливість рухатися: утворився "хибний" суглоб. Повернувшись1944 року до рідного села інвалідом війни, Володимир Іванович почав працювати завідувачем лікарської амбулаторії. Наполегливо тренував руку. Відновив її рухливість настільки, що нерідко виконував роботу лікаря: приймав ускладнені пологи, вправляв вивихи, розтинав флегмони.