Ще одна версія історії міста Хуст

«Хустський замок розташований на вершині гори Харсана, стіни його високі і товсті, і потужністю своєю він схожий на фортецю Іскендер, бо висота веж його досягає небес.»

Із записок турецького мандрівника XVII ст. Евлія Челебі.

У декількох кілометрах від Хустських воріт, де Ріка зливається з Тисою, відкривається панорама широкої долини, посеред якої височіє конусоподібна гора з розвалинами Хустського замку, біля підніжжя якої розкинулося найбільше місто Марамороша – Хуст.

Хуст – це невелике містечко із мальовничими вулицями і закутками, від яких віє століттями, з містками, перекинутими над річкою Хустицею, що з'являється несподівано то тут, то там. Хусту вже 900 років, та й історія його досить складна, однак місто небагате історичними пам'ятниками. Найвідоміший з них – це середньовічний замок. Хоча письмових джерел про виникнення Хустського замку не збереглося, припускається, що він заснований угорськими королями у XIII ст. як прикордонне укріплення, що контролювало до того ж т.з. «соляний шлях» (вивіз солі із Солотвинських копален). Коли мовчать письмові пам'ятники, починає говорити пам'ять народна – легенди. Про появу Хустського замку на самотній скелі посеред рівнини існує декілька легенд, одна з яких говорить про те, що цей замок побудували розбійники. Її ніби підтверджує саме положення гори біля великого торгівельного шляху вздовж Тиси. Звідси можна було безкарно нападати на купецькі каравани, що йшли по «соляному шляху» Марамороша. Можливо, що на самотній горі дійсно була якась невелика розбійницька фортеця, яка після взяття її королівськими військами замінена була замком феодала. Якщо ж врахувати, що у ранньому середньовіччі і сам феодал не вважав за негоже займатися розбоєм, то такий варіант виникнення Хустського замку цілком правдоподібний.

Торгівельний шлях уздовж Тиси був прокладений задовго до виникнення Хустського замку. Сіль у Марамороші, біля Солотвіна, добували ще в часи завоювання римським імператором Траяном Дакії. В одному із середньовічних джерел, Фулдських анналах (літописи одного з Баварських монастирів) говориться про те, що у 892 р. німецький король Арнулф відправив послів до болгарського царя Сімеона, у володінні якого знаходилася південна частина нашого краю, у тому числі і Мараморош із його соляними копальнями. Посли прийшли з проханням, аби цар Симеон не відправляв сіль у Велику Моравію, що ворогувала з Арнулфом у той час. Угорські королі були зацікавлені у постійному надходженні доходів від мараморошських копален. Тому і виникли на відстані якихось 30-40 км. уздовж Тиси чотири замки. Найнеприступнішим був Хустський. Із зростанням його значення як основного військового укріплення Марамороша прийшли до занепаду останні: Вишковський, що перетворився на розвалини вже у XIV ст., а також Королівський і Віноградовський.

У період монголо-татарської навали замок вже існував. Після відходу орд Батия угорські королі запрошують у край німецьких й інших колоністів. Заселення йде досить швидко, бо вже у 1303 р. створена була нова адміністративна одиниця – Мараморошський комітат, а Хустський замок стає його головним укріпленням і фактично адміністративним центром. Його капітан виконував не лише військові, але й адміністративні і судові функції. Хустський замок традиційно знаходився у володінні короля і передавався королівським васалам тільки під заставу як тимчасове володіння. Після битви біля Могача (1526) і розпаду Угорського королівства Хустський замок знаходився у володінні одного з претендентів на угорську корону, трасильванського князя Яноша Запольяї. Після його смерті (1540) перейшов у володіння короля Фердинанда I Габсбурга. По його вказівці Хустський замок, як опорна фортеця на східних кордонах монархії Габсбургов, був перебудований і укріплений. Під час війни трансильванського князя Яноша Жигмонда і короля Фердинанда (1556-1557) Хустський замок унаслідок бездіяльності австрійських генералів був захоплений Яношем Жигмондом. Після його смерті (1571) перейшов у володіння нового князя Трансильванії Стефана Баторі. Із обранням його на польський королівський трон (1575) замок став володінням його брата, новообраного князя Трансильванії Кріштофа Баторі (1576-1584). Його син, Жигмонд Баторі, перейшов у католицтво, став на сторону Габсбургів і у 1598 р. передав Трансильванію і Хустський замок під владу імператора Рудольфа II. Управителем Трансильванії імператор призначив генерала Георга Баста, що зайнявся замість утворення тут системи державного управління новими володіннями, їх посиленим грабежем. Своїм опорним пунктом і складом награбованого Г.Баст зробив Хустський замок. Обурені трансильванські дворяни і дрібна шляхта обрали князем Трансильванії Іштвана Бочкая, що став ватажком одного з найпотужніших антигабсбурзьких рухів (1604-1606). Хустський замок не витримав облоги військ І.Бочкая, генерал Г.Баст таємно біг з частиною награбованого. І.Бочкай передав замок і третину соляних копален Марамороша за 4 тис. золотих форинтів графові Валентину Другету. Після смерті Бочкая його спадкоємці (Д.Ракоці, Г.Баторі) підтвердили цю угоду, але Г.Баторі зажадав від В.Другета додатково ще 30 тис.форинтів.

У період правління в Трансильванії Габора Бетлена (1612-1629) в результаті його успішних воєн проти Габсбургів до складу князівства входили і підкарпатські комітати Берег, Угоча, Мараморош. Хустський замок Г.Бетлен передав своєму братові Іштвану (1617) за 20 тис.форинтів. У його володінні замок знаходився і в період правління на трансильванському троні Дьєрдя I Ракоці (1631-1648).

Смутний час переживав Мараморош і його головна фортеця Хуст в кін.50-х – поч.60-х рр. XVII ст. Трансильванський князь Дьєрдь II Ракоці (1648-1660) вступив у складну дипломатичну і військову комбінацію в Східній Європі, плануючи зрештою зайняти польський королівський трон, забувши при цьому про своє положення васала турецького султана. За угодою із Швецією, Росією і українським гетьманом Богданом Хмельницьким у Вежа замку1657 р. вирушив проти Польщі, але потерпів поразку. Султан заявив про його позбавлення влади і оголосив йому війну, в одній з битв якої Ракоці був смертельно поранений. Почалася тривала боротьба між претендентами на князівський престол за участю турецьких і австрійських військ, що підтримували того або іншого претендента. За могутніми стінами Хустського замку сховалися сім'ї багатьох магнатів, а також сім'я князя Яноша Кеменя, вибраного на князівський трон проти волі султана, але при підтримці імператора. Тут же під охороною австрійських солдатів Я.Кемень тримав ув'язненним і свого супротивника, кандидата на князівський трон Міклоша Зольомі, висунутого султаном. Його намагалися визволити у 1661 р. турецькі війська під командуванням великого візиря Будінського Алі-паші, однак штурмувати замок не відважилися. Опис замку і подій того часу залишив у своїх записках учасник цього походу відомий турецький мандрівник і письменник XVII ст. Евлія Челебі. На стінах і бастіонах замку було розміщено 50 знарядь. У казематах зберігалося декілька тон пороху і понад 3 тис. ядер. Круті схили пагорба не дозволяли тим, хто атакує, застосувати велику силу і робили замок неуразливим. В кін. XVII ст. із підпорядкуванням Трасильванського князівства Габсбургам в Хустськом замку був розміщений австрійський гарнізон, з вини солдатів якого відбувся вибух пороху і пожежа, що знищила частину верхнього замку. Його ремонт затягнувся до поч. XVIII ст. У цей час розпочалася остання антигабсбурська війна (1703-1711) під керівництвом Ференца II Ракоці. Хустський замок повсталі взяли за угодою з гарнізоном. Замок був у глибокому тилу армій Ракоці і військової ролі не грав. У 1706 р. тут зібралося дворянство і шляхта Трансильванії, що проголосили відновлення незалежності князівства і позбавлення влади з угорського трону Габсбургів, чим визначили вирішення угорських Державних зібрань 1707 р. Після капітуляції військ Ракоці і підписання Сатмарського миру (1711) в Хустському замку знову був розміщений австрійський гарнізон, однак значення військової фортеці замок втратив і основний військовий матеріал був перевезений в Кошице (Східна Словаччина).

Смертельний удар замку завдала гроза над Хустом у ніч на 3 липня 1766 року. Блискавка потрапила у порохову вежу, від вибуху якої почалася катастрофічна пожежа, що знищила практично всі замкові споруди. Місцева влада відновлювати замок навіть не намагалася.

У 1773 р. імператриця Марія-Терезія прислала сюди з інспекцією свого сина, майбутнього імператора Йосифа II. Він констатував неможливість відновлення замку як військового укріплення. У 1798 р. чергова гроза звалила вежу в південно-східній частині замку, після чого міська влада перетворила його руїни в каменоломню, звідки брали будівельний матеріал для зведення католицького храму і інших міських споруд.

Сьогодні Хустський замок є тільки романтичними руїнами. У верхньому замку важко навіть вгадати контури минулих споруд. Кущі, що шалено розрослися, і дерева всередині замку своїм корінням розривають його стіни. Але все ще грізно височіють уламки килеподібної вежі зі східного боку, могутня арка воріт зустрічає відвідувачів біля входу в замок.

Все це справляє сильне враження, особливо коли до вигляду замку приєднується панорама міста, що відкривається з майданчика перед входом у внутрішній замок і на першому плані біліють стіни готичного храму, а далі розстилається черепична мозаїка дахів будинків. А за ними – блакитна далечінь долин Тиси і Ріки, затиснуті громадами гір Вігорлат-Гутинського хребта.