Черешні́вка/Chereshnivka, частина 3. Природні умови та перспективи для розвитку аграрно-промислового бізнесу.

Природні умови та перспективи для розвитку аграрно-промислового бізнесу.
Завдяки особливим природним умовам, а саме: помірному клімату і чималій наявності необхідних земельних ресурсів котрі включають в себе просторі природні пасовища та великі орні площі з досить родючими ґрунтами є надзвичайно сприятливими як для успішного ведення посівного сільськогосподарського виробництва в цілому так і для розвитку тваринництва, бджолярства, а особливо садівництва. При бажанні в селі Черешні́вка можна вдало започаткувати й успішно розвивати будь-який аграрний бізнес. На території села й поза його нинішніми межами надзвичайно добре ростуть і гарно плодоносять садки. Зокрема, місцеві суглинисті ґрунти найбільше полюбляють примхливі і вибагливі до землі черешні. Черешні у Черешні́вці ростуть такі гарні та пишні як ніде в окрузі і тут вони дають дуже багаті, щедрі та дорідні врожаї. От тільки у нас чомусь прийнято завозити для продажу в місцеві магазини ягоди черешень одного чи максимум двох сортів з півдня України, або в такому ж самому асортименті всю черешневу продукцію поставляють із сусідньої Польщі. І, на жаль, так постійно роблять замість того, щоб на місці закласти черешневі сади і вирощувати дешеву продукцію найрізноманітніших сортів черешень для продажу на місцевих ринках та в тутешніх супермаркетах, а можливо ще й на експорт змогли б відправляти, подібно як це роблять у сусідній Польщі. Невже імпортовані не-вість-звідки черешні будуть свіжіші, смачніші, корисніші чи дешевші від вирощених на рідній землі поряд зі своїми ринками збуту.
Також у селі Черешні́вка дуже файно зростають і приносять свої плоди різні фруктові дерева, наприклад, вишні, яблуні, груші, сливи, абрикоси. На черешні́вських землях добре почуваються садові плодово-ягідні кущі: такі як малина, смородина, порічки, агрус, ожина, шипшина, обліпіха, горобина, бузина деревовидна (прим. авт.: на відміну від трав’янистої, бузина деревовидна зовсім не отруйна, а навпаки, вона є навіть дуже лікувальна й на додачу її ягоди надзвичайно смачні та корисні. Запашні квіти бузини лікують респіраторні та бронхо-легеневі захворювання, знімають кашель і коклюш. Ягоди теж мають не менш цілющий ефект і виявляють значно більш широкий спектр лікувальної дії включаючи захворювання шлунково-кишкового тракту, авітамінози, знесилення та виснаження організму.
Достиглі бузинові ягоди дуже соковиті, забарвлення мають темно-темно фіолетове аж до чорного, вони солодкі й досить приємні на смак з ледь відчутними нотками чорниці. Збирати їх надзвичайно легко, так як невеличкі за розміром ягідки зібрані у великі блискучі чорні кетяги. Ягоди бузини вживають у свіжому вигляді і заготовляють на зиму, з них готують компоти, соки, джеми, варення і таке інше. У кулінарії сік бузинових ягід використовують в якості натурального екологічно чистого природного барвника надаючи готовим стравам більш привабливого та презентабельного вигляду, з його допомогою у звичних світлих продуктів створюють бажане забарвлення. Колір можна вдало варіювати від заледве бузкового аж до темно фіолетового в залежності від його насиченості та інтенсивності. Соком бузинових ягід підфарбовують різні кондитерські вироби, креми, сир і сирні намазки, компоти та іншу їстівну всячину придаючи їй бажаного відтінку. Окрім того в далеку давнину українські селяни підфарбовували бузиною нитки, полотно і одяг).
В селі Черешні́вка щедрі врожаї приносять сучасні “грошові дерева”, тобто тут маються на увазі волоські (грецькі) горіхи, дерева яких у селі ростуть великі, крепкі та крислаті, високі й розлогі, опускаючи своє густе і лапате віття аж до самісінької землі. Крім того, тут добре приймається і плодоносить нині модний фундук. Задля того, щоб іще додатково значно збільшити його врожайність добре було б посадити поряд із фундуком ще декілька кущів плодючої дикорослої ліщини хорошого сорту, яка в пору свого квітування за рахунок наявності в неї великої кількості переповнених пилком довгих жовтих сережок буде гарно запилювати мініатюрні з рожевими чубчиками-приймочками квіточки окультуреного фундука. Звісно, щоб ця проста порада стала найбільш дієвою і принесла бажану користь при плануванні посадок кущів слід ретельно врахувати особливості земельної ділянки, її рельєф та розташування на місцевості, при цьому особливу увагу слід звернути на розу вітрів — у селі Черешні́вка вітри дмуть переважно із західної і північно-західної сторони світу. Ліщину слід висаджувати з тієї сторони плантації звідки найчастіше дмуть вітри, тобто з навітряного боку, бо в такий спосіб витривалі ліщинові кущі в якійсь мірі захищають собою більш ніжний фундук і найголовніше — ліщиновий пилок, підхоплений вітром, розноситься поміж гілок фундука і рясно запилює його квіти, що відповідно досить відчутно впливає на підвищення урожайності. Сорту і плодів на вже дорослих посадках фундука ця маленька хитрість аж ніяк не змінить, а от на кінцеву кількість їхнього врожаю вплине дуже навіть суттєво. Проте при застосуванні ось такого гібридного способу опилення виникає один надзвичайно суттєвий недолік про який завжди слід пам’ятати. З цілком зрозумілих причин при змішаних посадках фундук в жодному разі не можна розмножувати шляхом посіву горіхів для отримання саджанців, в такому разі єдиним доступним способом для подальшого розведення сорту залишається поділ материнських кущів шляхом пасинкування (відділення молодих укорінених пагонів від основного куща). Отака ось цікава агротехніка у фундука.
Не менш цінними є берези. Здавалося б береза не плодове дерево, але і з неї теж є чималий хосен. В період весняного сокоруху із білокорих берізок точать солодкий, смачний і лікувальний сік, який споживають у свіжому й консервованому вигляді, з нього готують квас та інші не менш смачні і корисні вітамінні напої. Щоб в домашніх умовах отримати цілющий березовий сік, не варто прокручувати у стовбурі глибокі дірки і ранити дерево. Для цього запросто можна обрізати краї березових гілок завтовшки приблизно десь так в палець, зрізи краще робити навскісні це збільшує їхню площу для відтоку соку. Обтяту гілку (1 або 2) заправити зрізом у горлечко пластикової пляшки і одне до іншого трохи примотати скотчем, але не герметично, а так, щоб і повітря з пляшки вільно виходило назовні, і щоб гілка звідтіля не вивільнилася. Взяти шнурок і накинути на шийку пляшки зашморг, надійно його там зафіксувати і вільними кінцями підв’язати пляшку до гілки. Таким чином до однієї берізки можна підвісити чимало пляшок. Ця чудо-конструкція зручна тим, що повні пляшки можна легко замінювати на порожні, в них не влізуть мухи і їх не дістануть тварини. А ще цей диво-спосіб дає можливість точити сік навіть із молодих берізок не пошкоджуючи їх. З обрізаних березових гілок можна зробити хорошу мітлу чи віник які завжди пригодиться у господарстві. Ось таке бережливе і ощадливе безвідходне виробництво запросто можна запровадити у своєму домашньому господарстві.
Не тільки сік, а ще й березові бруньки та листя лікують чимало хвороб. Мало хто знає про те, що молодюсінькі ще липкі березові листочки, які на провесні швидко розвиваються з набубнявілих бруньок, мають унікальну потужну здатність витягувати через шкіру шкідливі солі, які роз’їдають хребет і спричиняють утворення гриж та випадання міжхребцевих дисків. Цю скоро минучу особливість липких березових листочків один раз на рік протягом 10-14 днів широко застосовували колишні сільські знахарі, успішно лікуючи хвороби спини засобами народної медицини без операцій і таким чином укріплювали власноруч вправлені на місце міжхребцеві диски.
Із тонкого березового віття із зеленим листям виготовляють чудові банні віники, почасти задля користі і для запаху до них вкладають кілька невеличких квітучих липових гілочок разом із листячком та ще з лікувально-оздоровчою метою додають стебельця цілющого дикорослого різнотрав’я, наприклад, ось таких як полин гіркий чи материнка запашна, також до цього можна покласти ще й бадилинку-другу кривавнику. Дуже корисно з таким збірним березовим віничком гарнесенько попаритися в бані.
Взимку з безлистих березових прутиків у селах часто в’яжуть господарські віники та мітли. За стародавнім сільським звичаєм березовими віниками й мітлами можна файно подвір’я позамітати, у хліві біля худоби цим знаряддям також зручно лад навести і всеньке сміття звідусіль повимітати та й в інших господарських будівлях ними теж досить добре прибирати. З берізок у господарстві хосен великий, наприклад, вівцям і козам взимку дуже корисно покласти у ясла в якості вітамінної кормової добавки пучки висушеного тонкого березового гілля з листям, особливо припадуть тваринам до смаку кормові листяні віники зроблені з тонкого і довгого віття плакучої берези.
У селі Черешні́вка гарно росте ще й чимало медоносних липових дерев, які особливо шанують пасічники. В період масового цвітіння липи, окрім дивовижної краси, ще довкола неї поширюється пречудовий ніжно-солодкуватий аромат липового цвіту з якого бджоли дуже люблять збирати особливо цінний і чи не найбільш корисний та цілющий, смачний і запашний липовий мед який дуже цінується за його лікувальні властивості.
Липові дошки служать незамінним матеріалом придатним для виготовлення бджолиних вуликів. Окрім того ділова деревина молодих лип є однією із трьох видів надзвичайно цінної сировини з якої виготовляють спеціальну дерев’яну вагонку придатну для внутрішньої обшивки та оздоблення саун, бань і парилок. Також для цих приміщень із тої самої деревини виготовляють різні лежаки та лавки.
Зазвичай з липи серцелистої роблять мочала і банні віники, адже природні фітогормони липи здатні відстрочити процес старіння, пробудити життя в клітинах організму, запустити обмінні процеси й таке інше. Лікувальні властивості у липи містяться всюди — це і квітки, і кора, і листя, і саме дерево, цілком як воно є. Зривати липові суцвіття бажано зі словами: “Отець небо, земля мати, благослови цю липку брати”, — тоді дерево разом з цвітом віддаватиме ще й свою позитивну енергію. Зі свіжих квіточок липи варять смачний і пахучий штучний мед красивого янтарного кольору, а із висушеного липового цвіту, особливо в холодну пору року, готують запашні лікувальні липові чаї. У будь-якому вигляді липа приносить людям відчутне полегшення і використовується незалежно від їхнього віку.
У господарстві люди здавна успішно використовували м’яку і податливу липову деревину для виробництва деяких предметів сільського побуту. Липа, це таке дерево, яке після обрізання гілок на місці зрізів досить швидко утворює багато молодого пагілля, що швидко росте і завдяки цій її особливості селяни мали змогу дерти вдосталь лика (прим. авт.: у сиву давнину з молодих дерев або із 2-3-річних ще не одерев’янілих гілок липи дерли луб /тобто молоду липову кору/ і лико /спідній кремово-білий м’який волокнистий шар кори/. Дехто з бідних селян сукав з лика мотузки, а з липових цурпалків різьбив собі дешеві дерев’яні ложки, робив решета та усілякі інші вироби домашньої утварі. Свіжий луб в основному йшов на виготовлення козубів та кошиків, з лика плели рогожки, ликові кошики, лапті-личаки, а точніше хто що вмів то той те й плів. До речі, свіже вологе липове лико і луб мають ще й хороші лікувальні властивості. Вважалось, що взуття виготовлене з липи охороняє його власника від злих поробок і знімає прокляття бо липа вбирає в себе негативну енергію. У народі помітили, що кора в липи вся вкрита горбиками. Ними, кажуть люди, вона й приймає цю негативну енергію. Навіть при головних болях чи стресах наші предки притулялися до липи і тим самим позбувалися болю.
Липа — унікальне дерево. Липа ще з давніх часів була священним деревом, до неї приходили як до богині. Особливо просили допомоги жінки, які не могли мати дітей. До речі зрубати липу коло хати здавна вважалося поганим знаком, бо той, хто це зробить, за народним повір’ям, заблукає в лісі і ніколи не знайде дорогу додому).
За Польщі в селі Черешні́вка, окрім українців, проживало багато польських, німецьких і чеських осадників. Свого часу польські осадники виявили, що у Черешні́вці дуже файно родить хміль, суниці й полуниці. Найчастіше якраз польські поселенці закладали на черешнівських землях великі хмілниці і садили чималі плантації полуниць. З ранньої весни і до пізньої осені місцеві жителі наймалися до них на польові роботи. Черешні́вські хмілниці давали хороші врожаї. Селяни спеціальним знаряддям ґрацували, обрізували і підв’язувати хміль, у хмілярні роботи вистачало. Вирощений на цих землях і дбайливо доглянутий сортовий хміль утворює на диво гарні грона з добірних і переважно великих щільних лускатих жовто-зелених шишок, які густими дорідними кетягами згори до низу звисають поміж листям, і щільно обліплюють довгі виткі пагони хмелю. Справа в тому, що польська влада підтримувала своїх переселених в Україну співвітчизників і всіляко заохочувала їх до сільськогосподарського виробництва. Наприклад, зібраний достиглий і висушений, калібрований і розділений за величиною шишок на сорти хміль запаковували у спеціальні цейхи, таким чином готуючи його до продажу за кордон. Доброякісний хміль поляки експортували в різні країни Європи, де вирощений на території Дубенщини хміль користувався великим попитом. Роботи було вдосталь не тільки на хмільницях, місцеві дівчата і молодиці садили, обробляли та збирали полуниці й суниці.
На північно-західній стороні села жили заможні польські переселенці Смолєньські, мали вони в обробітку 40 гектарів землі. Різні культури вирощували вони на цій землі і хмілниці теж тримали, а ще Смолєньські мали багато полуниць і відповідно наймали людей на різні роботи.
В сезон масового збирання врожаю полуниці місцеві українські дівчата ходили до поляків на заробітки. Якогось разу, щоб заробити трохи грошей, ще геть молоденька дівчина-сирота разом з іншими сільськими дівчатами теж пішла в найми до польських осадників збирати полуниці. Вранці, як і годиться, господарі показали дівчатам де, що та як вони мають робити і над кожною душею ніхто наглядачем не стояв. Збирає Савета полуниці і ту ягідку, котра найгарніша, раз-по-раз кладе в рот і до обіду наїлася їх навіть більше ніж хотіла. І тут до честі пані Смолєнській обов’язково треба віддати належну похвалу — господиня поважала своїх робітників і голодом їх не морила, отож закликала дівчат на обід і в кінці трапези подала до столу смачний десерт. Пані Смолєнська була не жадібна й не пошкодувала свіжих зібраних полуниць. Вона у великій мисці нам’яла багато ягід, заправила їх сметаною і поставила цю свіженьку смакоту на стіл, запрошуючи дівчат до їжі. Савета зрозуміла, що незалежно від того, що вже встигла об’їстися тими полуницями в полі, вона мусить їсти їх за столом нарівні з усіма дівчатами, щоб гостинна господиня бодай не запідозрила нібито вона крадькома наїлася ягід коли збирала врожай. Того разу дівчина наїлася стільки полуниць, що їй цього вистачило на всеньке не коротке життя. Відтоді вона так спротивила полуниці, що більше абсолютно ніколи не поклала до рота жодної ягідки. А от рядочок суниць в своєму огороді баба Савета завше мала й дбайливо за ним доглядала, бо ж будуть онукам сунички коли ті з батьками до неї у гості приїдуть. Але хіба тих онуків дочекаєшся. От бувало візьме вона жовту з червоними рибками півлітрову емальовану кварту, назбирає в неї достиглих суниць та й поставить її разом з іншими домашніми гостинцями у невеликий кошичок із червоним дном сплетений з кольорового кабелю. І з отими подарунками помаленьку чапає старенька жінка до своїх сусідів в одній руці тримаючи палочку-виручалочку, яку жартома “третьою ногою” прозивають, а в другій несе отой пам’ятний зелений з орнаментом кошичок зверху прикритий білим рушничком з блакитними смужечками по боках. Доки сусідська дитина була маленька то баба Савета часто їй ті суничні гостинці в кошичку носила, а як трохи підросла то вже й сама по ту кружку бігала. Такі незабутні полуничні заробітки були за Польщі в нашої тоді ще юної сусідки Савети і в ті давно минулі часи не треба було їздити десь далеко аж у іншу країну полоти чи збирати полуниці бо вистачало їх і в Черешні́вці.
А тепер то й поготів, у сезон збирання “трускавок” наші земляки раз-край-разу поспішають до Польщі на заробітки замість того, щоб удома на своїй рідній землі робити те ж саме. Дивні люди, жаліються, що вдома роботи нема, або робити їм тут доводиться тяжко-важко і “пашуть” вони в Україні за мізерні копійки. Недотепним українцям ніяк не втямки, що в чужих краях заробітчанам платять теж злиденні гроші́ у порівнянні з тим, скільки насправді там вартує їхня надзвичайно цінна праця. І того горопахи теж ніяк не докумекають, що якби вони й тут гарували точнісінько так же само як і там по 12-14 годин поспіль без жодних перекурів, без перекусів, без вихідних та ще й, щоб не менше як там, на всьому економили б, то в результаті гарантовано отримали б навіть іще більше ніж на тих далеких заробітках і не кидали б тут напризволяще пристарілих батьків і малолітніх дітей без своєї опіки та й жили б не нарізно, а разом із сім’єю. Але де ж таке видано, щоб немудрі українці добровільно не гнули свого горба на чужбині, не пнулися з останніх сил на когось робити і не надривали б там непосильною працею власного болючого пупа заробляючи на чийсь закордонний добробут. Аякже інакше? У нас тут бачте нікого підприємливого не знайшлося, щоб за прикладом тієї ж таки Польщі так само як колись це робили у нас вони, посадити б на черешні́вських землях плантації суниць та полуниць і працювати на себе, а не на хазяйновитих поляків. На превеликий жаль у нашій країні малий бізнес підтримують тільки на словах, а на ділі, якщо хтось щось і виростить на своїй землі то реалізовувати продукцію немає куди, бо жоден магазин і тим більше великий супермаркет чи якесь переробне підприємство у вітчизняного виробника закуповувати продукти однозначно не схоче, а самотужки на ринку багато не продаси. Колись їздили по селах кіньми і заготовляли черешні, вишні, сливки, пізніше їздили машиною від хати до хати і скуповували яблука, картоплю, городину. Тепер інколи стоїть десь там у центральній садибі якась заїжджа машина й чекає коли селюки з поклоном приїдуть до них напрошуватися за безцінь тим, що зуміли виростити, бо дорожче продати немає куди. А в інших селах то й такого заробітку немає. Ось такий він у нас, той місцевий аграрний бізнес — є всі необхідні умови для успішного вирощування сільгосппродукції, а от продавати усе це просто немає куди, ось тому-то підприємливих бізнесменів-аграріїв які б схотіли закласти пасіки, виростити сади, посадити ті ж самі суниці й полуниці у нас точно немає. Залишається тільки сподіватися на те, що незабаром ця прикра ситуація зміниться до кращого і знову буде цінуватися наша красива, багата й родюча земля, знову відродяться, розквітнуть і стануть рідними й близькими нині закинуті та всіма забуті села.