Черешні́вка/Chereshnivka, частина 6. Природа.

Природа.
Якось довільно мандруючи лабіринтами інтернету раптом сильно захотілося дізнатися, а що ж тут пишуть про село Черешні́вка, чи знають люди про його існування чи ні, що саме про нього знають, як описують, що подобається, а що ні і правда це чи ні? Натиснула кілька кнопок і на моніторі комп’ютера висвітилася потрібна мені інформація. На різних сайтах вдалося щось по трішечки віднайти. Ну, що ж, хай там написано і по чуть-чуть, але із цих крихт складається гарне і приємне загальне враження як про саме село так і про його мешканців. І для мене це є особливо приємним, аж настільки, що дуже-дуже вже захотілося у свою розповідь втулити, ну, хоча б дну-однісіньку взяту звідтіля цитату:
«В цьому селі надзвичайна природа. Мешканці сусідніх сіл в гарну та теплу погоду приїжджають сюди на відпочинок, святкування різних свят чи просто на шашлики. З цього села неможливо поїхати незадоволеним і без приємних вражень. Також Ви можете побачити гостинність мешканців села.»
(Джерело інформації: Черешнівка - Google Sites/Новини села Черешнівка/Культура)
Так, це дійсно правда! Природа в Черешні́вці дуже гарна — у теплу пору року щедро тішить буйною зеленню і запашним квітучим різнотрав’ям, а зимою радує сяюче-іскристими та білосніжно-чистими безкраїми просторами. З ранньої весни й аж до золотаво-багряної осені природа невтомно змінює і оновлює своє багатобарвне вбрання, а взимку засинає закутавшись у пухке білосніжне покривало і тихо відпочиває в теплі. У блаженному спокої під покровом зими вона набирається життєдайних сил, щоб з приходом нової весни знову рясно вкритися соковитим зелом і заяскріти оновленою барвистою красою.
На території села Черешні́вка росте чимале розмаїття різнобарвної зелені та дикорослого запашного різнотрав’я. Усе це разом — дерева, кущі і трава із ранньої весни і аж до пізньої осені забезпечують чисте та свіже повітря і одночасно створюють неймовірну красу та затишок. Тут дуже гарна природа. В Черешні́вці іще донині збереглася чудова первозданна природа і хороша екологія — це дійсно прекрасне місце для відпочинку і для оздоровлення, а чисте повітря, густо настояне на пахучому різнотрав’ї, приємно потішить натуральними, порою аж п’янкими та запаморочливими, духмяними ароматами природи.
Щойно настане тепла весна як у лісі з’являться перші її провісники — це бархатисті медунки з маленькими і такими різними квіточками на одному стеблі, кожна зі своїм забарвленням від рожевого до фіолетового кольору (до речі, ця весняна рослина найкраще очищає і відновлює формулу крові). Зелена козодрость однією з найперших густо вкриває лісову землю і весело поглядає на божий світ кругленькими очицями білих квітів. Досить скоро прокидаються од зимового сну дика ліщина та окультурений фундук, вони спершу прикрасять себе бахромою із довгих зеленаво-жовтястих сережок, а вже потім на кущах розпустяться перші світло зелені округлі листочки.
У розпал квітучо-запашної весни гарно не тільки у лісі. З настанням тепла в Черешні́вці буйно розквітають сади. Одні за другими почергово одягаються у кружевні тендітні здебільшого білі шати різні кущі та плодові дерева: абрикоси, вишні, черешні, сливи, груші,... а точніше: що росте — те й цвіте. Ніжним біло-рожевим цвітом вкриваються розкішні яблуні. А як радісно буває дивитися коли розквітає бузок і красується білими китичками духмяна черемха напуваючи повітря своїм солодкуватим запахом, ніби мережаною весільною фатою рясно прикрашається молочно-білими квітами пахучий жасмин і звечора й до рання тішить своїм чудовим ароматом розквітла жимолость.
Незадовго по тому зашелестять молодим світло-смарагдовим листячком стрункі білокорі берези і стиха похитує буйним віттям розлогий лапатий клен. Наостанку вступлять у свої квітучі права пишні зелені липи, вони густо вкриються жовто-золотистими квіточками і від того щедро полине навкруги медовий запах липового цвіту.
Прийде раннє літо і глядь’, а на деревах починають достигати ранні жовті й червоні черешні-маївки, за ними швидко поспівають трохи пізніші сорти червоних і чорних черешень, завершує черешневий рай найпізніша і найбільш твердоплідна дика черешня-черех з легким присмаком гірчинки. Впереміж поміж черешнями на ошатних не надто високих деревах спокусливо виблискують солодко-кислуватими чималими ягодами дозрілі мерелі і вишні. Скоро підіспіють абрикоси і сливи.
Щедре літо в зеніті і незабаром вже порадують першими медово-солодкими та звабливо-пахучими соковитими плодами ранні груші-солянки і якось так непомітно біліють і наливаються запашним соком ранні яблука білого наливу. Поближче до осені один за одним поступово достигають й набувають привабливого червоного або жовтогарячого кольору і злегка вкриваються сором’язливим рум’янцем пізніші сорти яблук включно аж до тих, котрі гарно зберігаються десь аж поза Різдво.
Чарівно виглядає село і тоді коли сюди завітає й стане на порі золота осінь. Багата природа поступово змінює свої насичені зелені кольори на жовто-багряні. Дубина, мішаний листяний ліс, березовий гай і вся сільська округа виглядають здаля веселково-барвистими, а поміж тим жовто-гарячим різнобарв’ям поблизу Глубокого Рова в різних місцях на осінньому охряно-багряному фоні красуються й звеселяють зір поодинокі невисокі молоді зелені сосонки. На північно-східній стороні ген-ген поза селом скільки оком сягнеш в далечінь то там, то сям темними вічнозеленими клаптями бовваніють соснові ліси.
Не менш прекрасною у Черешні́вці є зима, особливо тоді, коли усе навколо — і дерева, і ліси, і навіть скромні сільські хати напнуть поверх себе й загорнуться у легку пухнасту білу шаль, а вся земля, і дороги, і поля тепло вкутаються сніговою периною. Прихопить морозець, зблисне над землею зимове сонечко і кришталево чистий білий сніг засяє, заіскриться й заграє сліпучими діамантовими переливами. І далеко-далеко навкруги все стане таке гарне, таке біле, таке чисте і святково урочисте, що здається, ніби щойно народилася свята і пречиста наша Земля. Ця зимова первозданна білосніжна краса милує зір, тішить серце, наповнює душу світлою радістю — так-так саме радістю від того, що ми тут живемо і бачимо цей прекрасний, і насправді білий світ. В такі миті людину переповнюють дивовижно чудесні почуття і виникає таке дивне відчуття ніби переродилася не тільки Божа природа, а й заодно очистилася та оновилася вічно стомлена, стурбована і понад міру заклопотана й перевантажена тягарем буденного земного життя-буття тендітна і трепетна людська душа. Може комусь це здасться дивним, але і таке теж нерідко буває — і це, ну, просто неймовірне відкриття. Або, можливо, — це якийсь особливий, незбагненний стан сповненої і окриленої щастям душі.
А як тут буває любо-прилюбо вийти на сільське подвір’я коли натруджену за день землю огортає прохолодне ніжне надвечір’я і в темносиній вишині одна за одною засвічуються прекрасні мерехтливі небесні ліхтарики-зірки, такі яскраві і такі далекі, ті, що злегка підсвічують бездонне синє небо й роблять яскравішою навіть найтемнішу ніч. Чи яка-то тільки неймовірна краса настає коли тиха й чарівна зоряна ніч все навкруги огорне ніби легким темним покривалом густо розшитим осяйними неземними чарівними візерунками. То бува’ із високого неба дивиться на сплячу землю тонюсінький місяць-молодик із хвацько задертими догори гострими ріжками, схожий на селянський серп, або близесенько, майже над самісінькою головою, будучи у величі своєї повні, зорить зверху красень-місяць схожий на велетенське млинове колесо. Де ж іще можна побачити таку привабливу природну красу як не на сільському подвір’ї, або під час неквапливої прогулянки сільською вулицею? Ось таке воно — оте далеке чи близьке, усіма забуте й зневажене, одночасно комусь зовсім чуже й непотрібне, а комусь улюблене й рідне і таке миле серцю колись велике, а тепер розкидане село. Недаремно у народі кажуть, що “людину завжди можна витягнути із села, а от село з людини не витягнеш ніколи”— це є беззаперечна істина, і з цим абсолютно нічого не вдієш. І таке теж буває.
Зважаючи на те, що наша місцевість розкинулася на Волинській височині і завдячуючи тутешньому рельєфу та своєму досить високому розташуванню на вершині пагорба майже у всіх куточках села Черешні́вка склався відмінний кругоогляд. Звідси, куди не поглянь, навкруги аж до самого обрію щоразу відкриваються неймовірно гарні далекі краєвиди.
А які в Черешні́вці чисті й прекрасні золотаво-рожеві світанки! І наскільки буває в погожу погоду невимовно прекрасно розглядати навколишній світ коли підсвічені на горизонті першими променями сонця спалахують дивовижним сяйвом верхів’я далеких дерев і золотяться залиті вранішнім світлом неосяжні поля. Не менш файно, приємно і радісно спостерігати за небокраєм і в ясний багатобарвний літній чи в білосніжно-іскристий зимовий день. А ще на диво чарівно виглядають нічні краєвиди, особливо тоді, коли з настанням густих сутінок у місті й навколишніх селах один за одним засвічуються теплі й привітні вечірні вогні і кожного разу вздовж жвавого шляху Київ-Чоп довгим-предовгим яскравим намистом, схожим на святкову ялинкову гірлянду, спалахують вуличні ліхтарі й поміж них поблискуючи нескінченною рухливою вереницею миготять фари проїжджих по трасі машин. У глибокому замилуванні споглядаючи навколишні пейзажі інколи буває просто неможливо відвести зачарований погляд од прекрасного небокраю і відірвати очі від цієї щоразу неповторно-перемінливої і такої дивовижної природної краси.
От якщо б ось так чесно розказати про те, що можна побачити навкруги не озброєним оком (ну, цілком зрозуміло, що це стосується тільки тих у кого відмінний зір) то ця розповідь здаватиметься настільки фантастичною і дивовижно неможливою, що почувши її чужі люди не хочуть на слово йняти тому віри. Воно й не дивно, адже послухати чиюсь навіть саму-саму найцікавішу розповідь — це одне, а от побачити це все на власні очі — то вже буде геть зовсім інакше сприйняття.
Якось написала в інтернеті про те, що за гарних погодних умов з наших воріт навіть неозброєним оком чудово видно золотоверху Почаївську Лавру. Варто вийти до брами та поглянути на південь і там, поближче до західної сторони світу, на лінії горизонту лежить Божа Гора де Матінка Божа залишила свій слід з якого б’є цілюще джерело. За останнього близько півстоліття ця гора вкрилася густим лісом, який заступив собою і приховав від допитливих людських очей жіночий монастир святої Анни із його церквами і дзвіницею. Звіддаля за своїми обрисами Божа Гора чимось змахує на велетенського зеленого крокодила який спокійнісінько дрімає на самісінькому кінці світу десь між небом і землею. Неподалік від його носа, аж ген-ген мало не за обрієм, на фоні блакитного неба у променях сонця сяють золоті куполи Почаївської Лаври. Особливо чітко видніються білі мури високої дзвіниці, що стрімко підноситься вгору праворуч від церков Лаври.
Якщо дуже вже добре придивитися то між Божою і Почаївською горами можна запримітити якийсь іще один білостінний монастир із синіми куполами, але він хоча й розташований на одній лінії з Лаврою, проте орієнтуючись за лінією горизонту лежить трішечки нижче неї і тому видніються лише його куполи. Цей монастир вдалині дуже мало помітний із-за свого не яскравого покриття даху.
Щойно розповіла у Facebook про те, наскільки прекрасним є видовище коли яскраво сяє і виблискує проти сонця золотоверха Лавра (а це дійсно надзвичайно вражаюче й захоплююче явище, це взагалі неможливо описати і передати жодними, навіть самими найкрасномовнішими словами) і тут же отримала скептичне зауваження про те, який же то треба мати зір, щоб усе це розгледіти крізь долини і ліси та ще й на відстані 70 кілометрів. Дивні люди, чомусь не ймуть мені віри, напевно вони ніколи не мали змоги спостерігати за навколишнім світом стоячи на відкритому узвишші, а це ж так цікаво! Насправді я дивилася на святу Лавру не з вікна легкового автомобіля який петляє довгою дорогою до Почаєва. Я спокійно споглядала, захоплювалась і тішилась її неперевершеною красою пильно вдивляючись у далеку далечінь напряму понад деревами, горами й до́лами. І ця пряма віддаль (подібно як на пласкій карті без врахування особливостей рельєфу місцевості та без звивистих доріг) є коротшою більше аніж наполовину порівняно з відстанню виміряною по землі (із чітким урахуванням всіх нерівностей, лощин і улоговин, горбків і долин, підйомів і спусків які трапляються на протязі покрученого серпантину доріг зі всіма їхніми поворотами та петлянням). Свята Лавра знаходиться на вершині найвищої Почаївської гори і те місце, звідкіля я дуже люблю милуватися відблиском її золотих куполів, теж розташоване на відкритому пагорбі, а все решта лежить нижче рівня горизонту тому не закриває собою оцей приємний миловидий краєвид.
Ну, якщо знайдеться можливість подивитися навкруги крізь далекоглядну оптику то приємних вражень набереться настільки багато, що ними неодмінно захочеться з кимось поділитися. Якось повертаючись додому із грибної прогулянки по березовому гаю на окраїні Глубокого Рова раптом несподівано запримітила на узбіччі неподалік польової дороги чоловіка за незвичним заняттям. Він сидів на маленькому розкладному стільчику і щось уважно розглядав у підзорну трубу закріплену на невисокій тринозі. Звісно, моя цікавість взяла верх і я його не оминула. Це була знайома людина, ми розговорилися і я надовго затрималась поруч нього, прикипівши оком до його підзорної труби яка десь так приблизно у 20-ти кратному розмірі (шкода, не запитала про її технічні характеристики) наближувала віддалені об’єкти завдяки чому вони здавалися відчутно більшими чи точніше кажучи виглядали значно крупнішими і їхні обриси ставали на багато чіткішими. Чудово! Тепер є змога прекрасно побачити навіть непомітні раніше дрібниці. Я була в захваті. Відтак ми поступово переїжджали з одного місця на інше, щоразу обираючи на місцевості нову зручну точку для ведення своїх спостережень. Це робилося задля того, щоб нам вдалося якомога краще у різних ракурсах роздивитися Почаївську Лавру. О, це було так цікаво! Виявляється не тільки я захоплююся красою цієї святині і звіддаля любуюся сліпучо-залотавими відблисками її куполів та й взагалі люблю подивитися на приємні краєвиди і прагну чим побільше розгледіти прекрасний навколишній світ.
Головне у спогляданні будь чого — це орієнтуючись за сторонами світу вміти правильно визначити потрібний напрямок у відповідності до місцезнаходження бажаного об’єкта та зуміти вдало обрати для себе спостережний пункт. І тоді можна до безмеж потішити свій зір сповна насолоджуючись неповторною красотою мінливої барвистої природи тому, що кожна прожита мить винятково єдина і незворотна, а ще вона абсолютно відмінна від іншої бо все навколо має дивовижну властивість постійно змінюватися. Воно ніби й вельми подібне, проте хоча б чуточку, але уже не таке як раніше. Таким є Божий Закон Життя і з цим абсолютно нічого не вдієш бо створений він для того, щоб людям ніколи не набридала одноманітність — і це прекрасно! Наше життя неймовірно швидкоплинне та скороминуче і ніколи й нічого неможливо повернути назад — і це теж прекрасно! Та й для чого вертати щось старе, коли попереду неодмінно буде щось незвідане і нове. Просто важливо примудритися отримувати безплатне, але від того не менш коштовне, духовне і душевне задоволення від звичайнісіньких буденних дрібниць і намагатися не відмовляти собі у цьому. Ну, напевно ж недаремно мудрі люди кажуть, що “у Природи нема поганої погоди. Будь-яка погода — благодать” і це правда, а ще кажуть, що “краса врятує світ” і справді, варто окинути оком довколишні простори — і навкруги одразу відкриється бездоганна, захоплююче гармонійна краса! Світ, у якому ми живемо, справді є неперевершено прекрасний!