ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр. Свідчення очевидців

«У 1932 році ми жили в м. Запоріжжя в землянці на Павло-Кічкасі, бо батько працював грабарем на Дніпрострої. Жили на «пайку», яку приносив батько. У 1933 році переїхали знову в село, бідували. Батько пішов працювати у колгоспну кузню. У колгоспі теж давали трошки хліба тим, хто працював. Дітей колгоспників годували в яслях. Мені треба було йти до школи, але батько упросив, щоб мене теж забрали в яслі (тільки заради їжі: похльобка та трошки молока).
Батько все віддавав нам, дітям, годував маму, бо в 1933 році у нас народився Петро.
У сім’ї було 4 дітей. Батько працював пухли й від голоду, пам’ятаю, що ледве ноги переставляв, але ішов до кузні. Сім’ю зберіг, ніхто з нас не помер. Біля нас жила велика сім’я – Кролі. Уних було шестеро дітей, дорослі члени сім’ї. Вони бідували дуже сильно. У сім’ї Кроля помер від голоду батько і старший син».
(поточний архів редколегії)

«Народилась у с. Петро-Михайлівка Вільнянського району Запорізької області. Ми жили тільки з матір’ю. Хліба нізащо купити, ні кусочка, зовсім нічого не було. Мої дві молодші сестри ходили в яслі, а я вже ходила до школи. Я ходила до мами на тік, вона на скирді скирдувала, щоб було рівно. Мама завжди віддавала мені свій пайок. Щоб було що їсти, ми варили солому. Ще ми їли траву какиш. Людей померло дуже багато, кожен день хоронили. Вони всі помирали від недоїдання. Їх хоронили на Богуславському кладовищі, на краю села. Члени родини, які померли від голо- ду: сестра Невмивака Марія Лаврентіївна, дід Невмивака Савелій Антипович, дід Невмивака Захарій Антипович».
(поточний архів редколегії)