Сутність соціально-виховного впливу на засуджених органами пробації.

На шляху до європейської інтеграції та зважаючи на позитивний досвід зарубіжний країн, Україна прийняла рішення щодо вдосконалення своєї правової системи, зокрема, гуманізації державної політики у сфері виконання покарань шляхом запровадження інституту пробації. Із прийняттям 5 лютого 2015 року Верховною Радою України Закону України «Про пробацію» Україна стала на крок ближче до європейської моделі роботи з правопорушниками.
Зважаючи на те, що особи, які відбувають покарання, не пов’язані з обмеженням чи позбавленням волі, та звільнені від відбування покарання з випробуванням чи звільнені від відбування покарання вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років, не зазнають ізоляції від суспільства під час відбування покарання та виконання покладених на них рішенням суду обов’язків, недоцільно звертатися до категорії «ресоціалізація», розглядаючи питання соціально-виховного впливу на зазначене коло правопорушників. Визначати соціально-виховний вплив щодо даної групи осіб слід крізь призму виправлення – як сукупність заходів, які спрямовані на досягнення мети переосмислення негативної поведінки, відмову від девіантного способу життя шляхом формування ціннісних орієнтирів. Слід зосереджувати на створенні умов, за яких засуджені мали б можливість самостійної зміни свого ставлення до життя, отримання необхідних навичок для повернення в суспільство. Останнє забезпечується й завдяки ефективній організації соціально-виховної роботи з особами, що відбувають кримінальне покарання.
Єдність у використанні термінів «соціально-виховний вплив» та «соціально-виховна робота» відсутня, хоча й трапляються випадки ототожнення цих понять. Категорія «соціально-виховний вплив на засуджених» є більш широкою, аніж категорія «соціально-виховна робота із засудженими», та охоплює останню поряд з іншими взаємопов’язаними між собою категоріями, як наприклад, «виправлення», «ресоціалізація», «мотивація», «потреби». Нормативне визначення соціально-виховної роботи із засудженими міститься у статті 123 Кримінально-виконавчого кодексу України та статті 13 Закону України «Про пробацію». Відмінність полягає у сфері розповсюдження поняття соціально-виховної роботи серед кола засуджених осіб: стаття 123 Кримінально-виконавчого кодексу України врегульовує питання соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі, в той час як норми Закону України «Про пробацію» поширюють свою дію на засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, на звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, та на осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, стосовно яких вживаються заходи з підготовки їх до звільнення.
В процесі соціально-виховної роботи важливим фактором виправлення є досягнення результату зміни мотивації засудженої особи.
Мотивація – спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, керуючий поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно задовольняти свої потреби. Важливість звернення уваги на категорію зміни мотивації засудженої особи полягає у тому, що засуджена особа повинна не просто стати на шлях виправлення, але й шляхом зміни установок внутрішньої мотивації скеровувати у подальшому власну поведінку в напрямку підтримання змін в особистості. Ще одним поняттям, що допомагає розкрити сутність соціально-виховного впливу на засуджених є потреби. Термін «потреба» має кілька значень та у найзагальнішому це – стан людини, який виникає на основі суперечності між наявним і необхідним, що спонукає її до діяльності щодо усунення даної суперечності. Потреби поєднують у собі два компонента: об’єктивний та суб’єк-тивний. Об’єктивна сторона потреби зумовлена властивостями зовнішнього світу і людського організму, а суб’єктивна сторона визначається самою людиною, яка усвідомлює об’єктивно існуючу реальність. Наявність в особи потреб у тій чи іншій сфері життя є однією з передумов скоєння злочину, саме тому їх дослідження є необхідною умовою на шляху досягнення мети виправлення засудженої особи.