«Дивлюся, стоїть красива дівчина з кулеметом…», - історія кохання двох нацгвардійців

Минулої суботи свої долі поєднали двоє бійців військової частини 3008 Нацгвардії – Анастасія і Михайло. Відтепер у них однакове прізвище, трохи незвичне, зате красиве – Пташка. Молодята охоче розповіли про історію свого знайомства та здивували планами про весільну подорож. Надзвичайно позитивна пара!

Весілля святкували у селі нареченої. Анастасія з Ялтушкова Барського району. Гостей приймали у місцевому ресторані. Шкода, що друзі по службі не змогли бути присутні. Молодята пояснюють, що для виїзду за межі гарнізону треба брати дозвіл. Та й дорога не близька. Планують зібрати своїх у Вінниці.

- Про весільну подорож не думаємо, - каже Михайло. – У наших планах йти навчатися. Зараз на це спрямовані думки. Хочеться рости по службі. Який солдат не мріє стати генералом. Є такий вислів. Про генерала це для красного слівця. А ось отримати звання офіцерів мріємо і я, і Настя. Особливо Настя. Бо вона з дитинства бачила себе в армії.

- Знайомі дівчата, буває, кажуть, Настя, як ти можеш підніматися вночі, чи вдосвіта, коли всі люди сплять, а тобі треба спішити в частину, бо там вас збирають по тривозі? – розповідає дівчина. – Я їм відповідаю, що роблю це із задоволенням. Мені це подобається. Щодня на службу приходжу теж із задоволенням. Не вірять. Але це правда.

Номер телефону посоромився попросити

Настя і Михайло майже одночасно прийшли на службу у в/ч 3008. Це було у жовтні 2018-го. В обох однакове звання - солдат. Але служать у різних батальйонах: вона – у стрілецькому, він – оперативного призначення. Перша їхня зустріч відбулася на полігоні, коли військові обох батальйонів виїхали на стрільби.

Моя зброя – кулемет, - розповідає Анастасія. – Пригадую, виконала завдання і складала зброю. Зрозуміло, була зосереджена. Ні на що не відволікалася. Навіть не звернула увагу, як хтось підійшов. Михайло так пригадує їхню першу зустріч. Той день був холодний. Запам’ятав його на все життя. Дивлюся, стоїть дівчина з кулеметом, - каже Михайло. – Змерзла. Руками перебирає зброю. Така красива, тендітна. Ніби магнітом потягнуло до неї. Підійшов. Запитав, чи можу допомогти. Вона погодилася. Саме в ту мить, щось йокнуло в серці. Душею відчув, яка хороша людина поруч. Не тільки красива, а добра. Очей не хотілося відводити від неї. Але треба було йти. Мені на стрільби, їй – у частину.

До кінця дня Михайло картав себе за те, що не попросив телефон у дівчини. Дуже хотілося продовжити спілкування. Запитав знайому, чи не знає вона кулеметницю Настю. Та потішила відповіддю. І номер телефону підказала.

Ходила до комбата, проситися на війну

Не кожна дівчина готова піти в армію, - каже Михайло. – Справа, по-перше, відповідальна; по-друге, потребує сили, витримки. Служать фізично здорові дівчата. Настя саме така. А ще вона – щира і справедлива. Після першого місяця зустрічей хлопець відчув, що кращої супутниці життя йому годі шукати. Перше випробування не заставило себе чекати. У той вечір Настя з сумом сприйняла слова Михайла: «Їду на Донбас!» Наступного дня, прийшовши на службу, солдатка напросилася на прийом до комбата. Поклала заяву зі словами: «Прошу відправте мене в район ООС». Їй відмовили. На той час діяв наказ про заборону відправляти гвардійців жіночої статі у зону бойових дій. Переконувала командира батальйону, що має бути поруч з коханим. Однак це не допомогло. Офіцер сказав, що він виконує наказ. Документ не передбачає винятків. Перший раз я побачив сльози на обличчі Насті,- згадує Михайло. – Вона плакала, проводжаючи мене, а в самого серце розривалося. Не від того, що їду на війну. Шкода було, що кохана так переживає. Місяць розлуки став першим випробуванням для молодят. Коли Михайло повернувся, вони вирішили жити разом.

Освідчився на весіллі у брата

У середині жовтня у двоюрідного брата Михайла було весілля. Привітати близьку людину з одруженням Михайло поїхав разом з Настею. По дорозі до Гайсина, звідти родом Михайло, обговорювали, як будуть вітати, хто що має говорити молодятам. Настя й гадки не мала, що саме там, на весіллі, на неї чекає несподіваний сюрприз. Підготував його коханий. Коли весілля було у самому розпалі, коли вже виголосили багато тостів на адресу молодої пари, Михайло попросив слово. - Ти ж уже говорив, Міша, - подивилася на хлопця Настя. - Не думав, що це так хвилююче - стати перед людьми і зізнатися коханій в любові, запропонувати їй руку і серце, - каже Михайло. - Коли йшов до мікрофона, ще нічого. А почав говорити, в горлі пересохло, голос став тремтіти, по тілу мурашки… - А я! – каже Настя. – У мене так само. Аж в очах потемніло від того, як почула, що це він говорить до мене, що треба вийти на середину, що всі на тебе дивляться. То були ще ті хвилини.

Я теж піду в армію

Настя Горбанюк після школи навчалася в аграрному університеті. Опановувала спеціальність «Облік і аудит». У неї мама бухгалтер. Дівчина пішла по її слідах. Насправді мені хотілося іншого, - говорить Настя. – Змалку виросла у компанії хлопців. Замість ляльок гралася пістолетиками, або ще якимись військовими іграшками. Войнушки з хлопцями – це було моє. На третьому курсі університету Настя повідомила батькам, що хоче здійснити свою дитячу мрію – стати військовою. Батьки не здивувалися. Тато, навпаки, підтримав, схвалив вибір. Мама відмовляла від такої затії. Казала, на війну можуть відправити. «Дехто ховається від армії, а ти…» Настя перейшла на заочне навчання. Щоправда, перед тим пройщла випробування у частині. Продемонструвала фізичні здібності, спілкувалася з психологами, її оглянули лікарі. Робила це під час літніх канікул. Тільки після цього її взяли на службу. Підписала контракт на три роки. На такий само строк, як і Михайло. Коли перший раз її побачив у військовій формі молодший брат, то одразу сказав: «Я теж буду, як Настя, військовим». Ваня, так звати хлопчика, нині у третьому класі. Дуже гордиться, що має таку сестру і в неї такий само військовий хлопець, а тепер уже – її чоловік.

За матеріалами 20 хвилин