Вшанування пам’яті жертв Голодомору – геноциду Українського народу

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2023-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада.
23.11.2023 року співробітники Дніпровського районного відділу м. Дніпра філії Державної установи «Центр пробацї» у Дніпропетровській області спільно з суб’єктами пробації відвідали виставку, присвячену трагічним подіям Голодомору та сьогодення, яка розгорнута в комунальному закладі «Слобожанська бібліотека» Слобожанської селищної ради.
Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів мільйони людських життів. У 2006-му Законом України, Голодомор 1932–1933 років визнаний геноцидом Українського народу.
Через дев’ять десятиліть після Голодомору - геноциду проти українців знову застосовують методи геноциду. Здійснюючи вторгнення, Росія має на меті знищити українську націю як таку. Знищити українську ідентичність, культуру, мову. Для цього окупанти вбивають і депортують українців, руйнують міста, спалюють українські книжки.
У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – геноцид Українського народу. Вона використовує схожі інструменти підкорення та інформаційні технології.
Метою Росії було і є знищення української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.
Сьогодні українці мають власну державу. І завдяки цьому успішно протистоять путінському геноциду.
Перемога України й покарання винних важливі не тільки для нашої країни, вони важливі для всього світу. У роки Голодомору західні уряди, прагнучи не погіршувати відносини з СРСР, воліли мовчати. Після Другої світової війни на міжнародному рівні було засуджено нацизм, проте злочини радянського режиму, зокрема й Голодомор-геноцид українців, залишилися без належної та єдиної міжнародної оцінки навіть після розпаду Союзу. А ще через три десятиліття режим у Росії знову вдався і до геноцидних практик щодо українців, і до використання голоду як інструменту, щоб тиснути на міжнародну спільноту. Наше сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів.