Вірші про рідний край

Омріяний сон

Колись, через роки проснеться Петриківка,

Збіжать літа, не вернуться назад.

А за вікном - нове багатоліття,

Нова культура, зовсім інший лад.

Пробудиться і сон змахне рукою,

Немов і не було десятків літ.

Там,де стояла стела Калнишева,

Меморіал небачений стоїть.

Здивована украй нежданій переміні,

Сама питає в себе: «Так - чи ні?»,

Он козаки, що вилиті у бронзі,

І Калнишевський на баскім коні.

Біля підніжжя - квіти, квіти, квіти.

І чорнобривці, мальви, і бузок.

Їх принесли сюди маленькі діти,

У них тут перший виховний урок…

Сягнула поглядом по центрових просторах.

Тепер тут - Калнишевського проспект,

І клумби скрізь, що ароматом б‘ють угору,

Солодкий залишаючи акцент.

Тут височать Самарської полотна,

Красою серце крають без ножа.

І екскурсантів нескінченні черги,

Не видно, де - початок, де -межа…

А там, за склом, роботи Соколенка,

Що полишили пам‘ять по війні.

І квіти, первістки радянських п‘ятирічок,

І в сорочках у вишитих - півні.

А он Панка неперевершені сюжети,

Ціни нема їм з плином довгих літ.

Он п‘є журавка воду із озерця,

А там - козак з козачкою стоїть…

А над ставком, де плачуть соловейки,

Там, де з верби спада рясна фата,

Калини цвіт малює на папері

В граніті закарбована Пата.

Куди не кинь - від краю і до краю,

За вітражем стоїть новий вітраж.

А іменам художників відомих

Позаздрить й петербурзький Ермітаж…

…Спить Петриківка. У чім її вина?

Хай сняться їй високі перспективи.

Для багатьох вона - то іскра божества,

Для декого лиш простір для наживи…

Анатолій ЛИСЕНКО,

сел. Петриківка