Вірші про рідний край
12 вересня 2011 00:29 | Петриківка, Дніпропетровська областьОмріяний сон
Колись, через роки проснеться Петриківка,
Збіжать літа, не вернуться назад.
А за вікном - нове багатоліття,
Нова культура, зовсім інший лад.
Пробудиться і сон змахне рукою,
Немов і не було десятків літ.
Там,де стояла стела Калнишева,
Меморіал небачений стоїть.
Здивована украй нежданій переміні,
Сама питає в себе: «Так - чи ні?»,
Он козаки, що вилиті у бронзі,
І Калнишевський на баскім коні.
Біля підніжжя - квіти, квіти, квіти.
І чорнобривці, мальви, і бузок.
Їх принесли сюди маленькі діти,
У них тут перший виховний урок…
Сягнула поглядом по центрових просторах.
Тепер тут - Калнишевського проспект,
І клумби скрізь, що ароматом б‘ють угору,
Солодкий залишаючи акцент.
Тут височать Самарської полотна,
Красою серце крають без ножа.
І екскурсантів нескінченні черги,
Не видно, де - початок, де -межа…
А там, за склом, роботи Соколенка,
Що полишили пам‘ять по війні.
І квіти, первістки радянських п‘ятирічок,
І в сорочках у вишитих - півні.
А он Панка неперевершені сюжети,
Ціни нема їм з плином довгих літ.
Он п‘є журавка воду із озерця,
А там - козак з козачкою стоїть…
А над ставком, де плачуть соловейки,
Там, де з верби спада рясна фата,
Калини цвіт малює на папері
В граніті закарбована Пата.
Куди не кинь - від краю і до краю,
За вітражем стоїть новий вітраж.
А іменам художників відомих
Позаздрить й петербурзький Ермітаж…
…Спить Петриківка. У чім її вина?
Хай сняться їй високі перспективи.
Для багатьох вона - то іскра божества,
Для декого лиш простір для наживи…
Анатолій ЛИСЕНКО,
сел. Петриківка