«Кремінь - поет, есеїст, перекладач». 10 клас. Он-лайн урок 12.09.2023

Новий навчальний рік. Робота продовжується. 12 вересня відбувся спільний урок учнів 10 класу Березнегуватського ліцею з Публічною бібліотекою. Тему уроку довго не прийшлось обирати - Дмитро Кремінь. Так, саме Дмитро Кремінь. Більшість пам’ятає, а хто забув, нагадаємо: 2023 – рік вшанування поета, публіциста, есеїста, перекладача, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Шевченківської премії Дмитра Дмитровича Креміня.
Народився Д.Кремінь в Закарпатській області. Випускник філологічного факультету Ужгородського держуніверситету. По закінченню працював за направленням учителем української мови та літератури в Казанківській середній школі № 2. Пізніше був кореспондентом районної газети. Після переїзду до Миколаєва, який став для поета другою Батьківщиною, обіймав посаду викладача кафедри української літератури в Миколаївському педінституті ім. В. Бєлінського, керував обласною літературною студією «Джерела», був заввідділом найбільшої в області молодіжної газети.
Із спогадів поета:
…переїзд до смт Казанка Миколаївської області був доленосним. У Миколаєві, закритому місті, порядки були суворі, але саме там перший секретар обкому Володимир Васляєв наклав табу на шельмування роману Олеся Гончара «Собор». І саме при цьому чоловікові в Миколаєві були засновані організації Спілки художників (1970) і письменників (1974). Я прожив у Казанці чотири роки. Там же став автором першої книжки «Травнева арка» з передмовою Віталія Коротича і членом Спілки письменників СРСР. Якби я був «під оком» і про мене не лунали б схвальні слова класиків у Києві, я міг би загриміти в Новоданилівську колонію поблизу Казанки: там чимало пересиділо дисидентів.
Тут, у Казанці, я відкрив собі цілий степовий материк. Це батьківщина Павла Глазового, батьківщина народної комедії Леоніда Юхвіда «Весілля в Малинівці». Але це тільки література. А народ виявився страшенно доброзичливим. Тим паче - море вчорашніх студентів, які тут же, як і я, ставали лікарями, вчителями. Я ж тоді був двадцятирічним хлопцем, елегантним і красивим. А що дітей у школі любив і ніколи не давав ображати нервовим колегам, то й діти мене любили. А значить, полюбили й ненависну їм до того укрмову й укрлітературу, яку я викладав. Щоб тебе пам'ятали, щоб тебе любили в народі і в такі часи, як наші, - для цього й самому треба бути людиною.
Деякі поетичні твори Дмитра Креміня: «Травнева арка» (1978), «Бурштиновий журавель» (1987), «Шлях по зорях» (1990), «Пектораль» (1997, «Літній час» (2007), «Скіфське золото» (вибрані твори 1990—2000-х рр., 2008), «Медовий місяць у Карфагені» (2013), «Скрипка з того берега» (2016), «З днів шалених» (2021) (рання лірика і «закарпатський цикл віршів»).