Говірка

Як і в більшості населених пунктів Басарабії, старше покоління села ще розмовляє специфічною говіркою, яка з розвитком української літературної мови поступово зникає зі словника молоді. Молодь, усвідомлюючи своє українство, здебільшого намагається розмовляти літературною відкидаючи суржик та діалектизми.
Отже у зникаючому Бабинському діалекті ще можна знайти таке як:
наявність і відсутність приставного голосного звука в дієслові іржати: іржати
— ржати і іржати;
голосні звуки о і е після шиплячих приголосних: шостий, вчора — шестий,
вчера;
голосні звуки на місці давнього носового ę в числівнику десять: десять і
десіть — десіть;
звукова будова іменника зозуля: зузуля;
словотвірна будова іменників — назв листя картоплі, буряків: картоплиня,
бурачиня — бурачанка;
Лексичні вирази:
блéяти «бекати» (про овець), жи́нтиц'і «сироватка», кугýт
«півень», рíш'ч'а «хмиз», ґрунт «садиба», тáйстра «торба», ґудз «вузол»,
грíнка «відрізаний шматок хліба»,цвинтар (кладовище).
є деякі запозичення зі східнороманьських мов:
бурдéй ‘землянка’, катрінца ‘спідниця’, клáка «толока», матýша «тітка або будь-яка старша жінка», кулястра (молозиво), малай (кукурудзяний хліб), мамалиґа (каша з кукурудзяного борошна), румигати (пережовувати), та ін.
депалаталізація [с], [ц] у кінці слів (дес, хтос, хлóпец, отéц), перед
флексійними -а, -у (вýлица, спідница, на вýлицу, копи́цу)
тверда відміна прикметників на -ій (третий, трета, трете).
утворення вищого ступеня прикметників і прислівників з суфіксами -ішч, -іш’-, -ч- (даўнішчий, менчий), а також за допомогою частки май (май бíльший, май стáрший, май
ранéн'ко);
форма 2-ї особи однини теперішнього часу дієслів дати, їсти: дасиш, їсиш — даш, їш;
поширення дієслівних форм типу: у 3-й особі однини і множини дієслів II дієвідміни можливі форми з опущеним кінцевим -т (він хóде, бáче, види)
підсилювальна частка після дієслів ади (ади йа майу).
вживання слів на позначення:
шматка: кусок — кавалок і грінка;
захворіти: занедужати і заслабнути — заслабнути;
дядька: дядько — вуйко;
холодний день: зимний (день) — студений (день) і зимний (день);
гарний: ладний і файний — файний;
займенник, що вказує на близький предмет: той, та, те — сей, са, се і той, та, те;
Приклад розмови : Моў Бре сину, йди но Суди, не Гиждикайса на Гиртопах, бо Дядя як Увиди, то Гирлигом Даст по Крижах! Се тобі не іграшки; на дворі Завурдилоса, Студено, а він Розгевканий, Скуцьорблений Ходи! Шо ти собі Зволяєш. Як зараз Возму Жаливи, то срака Сина буде. А Шоб тебе Бола Зйіла!


1) Хотинские малорусы это ,те же самые русины, что населяют прилегающие части бывшей австрийской Буковины, и в литературе они обычно известны под именем русин '. Сами себя хотинские малорусы называют руснаками или руськими. Прежде их нередко именовали райками или райлянами, ибо при турецком владычестве они населяли Хотинскую райю (в Аккерманском уезде есть деревня Райлянка, названная так потому, что она заселена в 1830 г. райлянами из Хотинского уезда). По внешности, хотинские малорусы заметно отличаются от своих собратьев, живущих в соседней Подольской губернии, весьма сильно приближаясь к тем малорусам соседних частей Буковины, которые носят название подолян. По говору, северно-бессарабские „русины" занимают средину между приднестровскими малорусами Подольской губернии и подолянами соседних частей Буковины и Галиции2).
1 См., напр., П. А. Несторовский. Бессарабские русины. Историко-этно-
графический очерк. Варшава, 1905. Автор: Ігор Висоцький