ДП "ВЕЛ. БИЧКІВСЬКЕ ЛМГ" притча про те, як маленький Хойма став Бетменом

«Если очень захотеть можно в космос полететь"- співається у відомій пісні. Прикладом цього є оповідь про бідного хлопчика Хоймочку, який дуже захотів і став паном Бетменом.
Народився хлопчик Хоймочка в маленькому селі на Рахівщині. Слабовитий був, але тямущий і дух у нього був гірський – нездоланний. Щоб окріпнути, приймав ванночки цитрусові, в їжі налягав на лимони. Коли сусіди гладли його по голівці, то приповідали: «Ну викапаний Пайсик - лиш вусів не має». Довго і тяжко вчився Хоймочка - з перервами та академками, але друзів знайшов «голубих» за характером, які оцінили його і віднесли до пасивної сторони. Кисле личко, комсомольський значок, ягнятка і сирок зробили його спершу палким комуністом, а потім - Паном Вчителем. Тільки Хойма спершу директора школи в лікарню на довго звів, ще й підходу до дітей не знайшов, з адміністрацією освітянською не поладнав та авторитету педагогічного не здобув. А тут ще, як на зло, діти при вередливі стали - біля шкільної дошки по своєму задачі розв'язують, теореми доказують. І сильно образливі: за якийсь підзатильник чи «копанець» - в петлю пхаються. І вирішив Пан Хойма подалі від гріха покинути освітянську ниву, звинувативши у всьому нездібних учнів, недосконалу систему та малу зарплату й податися в Голови сільські. З'їв лимон, скривив кисле личко, пішов по хатах, просячи і обіцяючи. Одночасно комісію собі підібрав і блага різні наобіцяв. Пошкодували земляки свого Хоймочку, в комісії повірили його словам та обіцянкам, "підтасували" вибори і призначили Головою сільським, довірившись як грамотному чоловікові і щирому односельчанину. Та не оправдав пан Хойма сподівань односельців своїх – занепало село, збідніли люди. Збагатився лише пан Хойма: завів у сільраді "чорну бухгалтерію", прибрав до рук торгові точки, переписав на свою жіночку чужий бізнес, вкрав автозупинку, зареєстрував на себе і родичів землі, обклав даниною виборців ще й до іншого села переселився, де жити краще і комфортніше. Не дочекавшись чергових виборів, переобрали селяни свого прокравшогося Голову та з шумом і тріском вигнали з рідного села. Більш детально "бурхлива"діяльність нашого героя на самоврядній ниві описана в книгах нашого земляка В. Варги "Красная чума" та "Осиное гнездо", де він фігурує під прізвищем Лимон. Згадав екс-голова про чудодійний фрукт, з'їв знову його, скривив личко і пішов проситися в Ужгород. Сльози, соплі, ягнятка й сирок вплинули - знайшлися добрі люди, які дуже любили домашнє, пожаліли пана Хойму, повірили його словам про невдячних односельців й прийняли вчителя на роботу в солідне господарство, наділивши при цьому неабиякими повноваженнями, враховуючи його "освіту", "грамотність" та «порядність». І зажив пан Хойма, як «у Бога за пазухою». Всі його "любили", "довіряли", винагороджували і...боялися. Але пан Хойма був чоловіком мудрим. Він уважно спостерігав, що в господарстві робиться, на вус мотав та на диктофон записував, щоб чогось не забути. Одночасно з цим оформився "стукачем" в органи, вдень дивиться й слухає, а ввечері - пише і пише. В Ужгород з доносами ягнятка й сирок возить, перед зустрічами з'їсть тропічний фрукт, і на життя скаржиться. Поряд з цим око поклав на "Апшу-Технокат", її обікрав ще й по світу пустив. Одночасно прибрав до рук лісопильний заводик, збудував хатинку ще й дачу на полонині, стаю власну завів, машин приобрів лісовозних і легкових, тракторів; діточок якось вивчив, квартирку в Ужгороді купив, квадроцикл, карабін"блазер" та багато іншого добра і все з чотирьох вчительських рук.
Та все таємне коли-небудь стає явним. І втратив пан Хойма вплив та довіру, коли його благодійники дізналися про підлість душевну свого підопічного. Втратив пан свою силу, владу та повноваження і вирішив Батменом стати ДП"ВЕЛ. БИЧКІВСЬКЕ ЛМГ". Для цього крила і костюм голубий Бетменівський купив, на себе вдягнув, з'їв квасний фрукт, скривив личко і однодумців зібрав (Нямчила, Ємчила і Кацапуру). Заплакав, поскаржився на життя і упросив фінансово підкласти плече під проект, для цього навіть сплигнув на крилах з стільця. Люди згадали за ягнятка й сирок, що з’їли, знов пожаліли і дали добро. По тому провірена схема - в Ужгород і Київ: ягнятка, сирок і "бабло". Так пан Хойма став Батменом на дев'ять сіл і два селища, посіявши сум'яття та хаос в колективі, але вже не в школі, чи селі, а в одному з небагатьох успішних великих державних господарств. Спершу політав над Великим Бичковом і Кобилецькою Поляною, Луг і В. Водяне крилом накрив з висоти. Поки входив у роль, рішив винних в тяжкому житті знайти і враз покарати, адже його герой Бетмен справедливість наводить давно і сурово, тому повелів усіх у тюрму посадити. Попри це з під хмар придивив ще незрубаний ліс, рукою махнув - і впали сторічні дерева, на телефон натиснув пальцем - і вони вже на його лісовозах, бровою повів - ліс вже у вагоні на експорт. Живу звірку з неба присліпав і спустив з повідка псів по кличці Левило, Тафічило, Липчило, Бернарило. Щось розбіглось, але і впали олені та ведмеді, клацнув Бетмен в пальці - і вже в ковбаснім цехові робота кипить, два рази клацнув - і вже ковбаса з звірини в холодильниках у Фізрила, Нямчила, Ємчила, Кацапурила і інших Благодійрилів. Можливо, скоро процвітаюче в минулому господарство очікує та ж доля, що й учнів пана Хойми, його односельців та Благодійників. Особливо, якщо брати до уваги той факт, що замовив пан Хойма костюм людини-павука?! Хоча кажуть, що «надія помирає останньою» (особливо в нас - українців), тож будемо сподіватися на те, що прозріють «на верхах» і наведуть лад «на низах» - не допустять, щоб такі пани, як Хойма, «висмоктали» останні соки з нашого Богом забутого краю.

Р.S. Ця притча є переконливим доказом народної мудрості: «Не даш Хоймі здохнути, та не дасть ти жити».

(Притча записана зі слів очевидців).