Сайт селища Журавно

На півдні Жидачівського району розташоване селище міського типу Журавно (Журавне). Назва містечка походить від чорних журавлів, які селилися в тутешніх місцях. Магдебурзьке право воно отримало в 1563 р., а статус селища міського типу в 1957 р.

Народні перекази оповідають, що Журавно як поселення виникло ще в давнину. Допоки відома згадка датується 1435 р., саме з цього часу прийнято вести відлік історії містечка. Першими його власниками були Журавінські. Звичайно, що в ті часи тут був замок. В легендах є згадки про підземні ходи, які вели від нього аж до Бакочина під Дністром. З цих давніх часів Журавно також виступає як місце видобутку якісного алебастру.

Наприкінці XVI ст. Журавном володіли представники родин Жолкевських і Сапіг. Містечко було добре укріплене, мало чотири міські брами. В систему міської фортифікації входили оборонні сакральні споруди: синагога, костел з контрафорсами та жіночий монастир. Міські укріплення Журавна зафіксовані на мапі Г. Боплана.

Найбільша подія епохи Середньовіччя в житті цього галицького містечка – так званий Журавницький мирний договір. В ін був підписаний 17 жовтня 1676 р. і став завершенням польсько-турецької 1673-1676 рр. Однак ця військово-політична угода не була прийнята польським сеймом, що призвело до нової війни. Тим не менше, Журавницький договір відіграв важливу роль в житті Речі Поспилитої і в 200-ту річницю цієї події в містечку було встановлено високу колону на постаменті. Пам’ятник пережив війни, радянські часи і зберігся дотепер.

У 1790 р. власником Журавна став Адам Жебровський. Новий дідич доклав великих зусиль до розвитку містечка. Усі вулиці було вибруковано, а на Ринку постали муровані кам’яниці. Вдячні містяни прийняли для Журавна родовий герб Жебровських.

Якщо впродовж кількох століть видобуток алебастру в містечку фактично не відбувався, то 1929 р. тут вже працювала ціла фабрика. Володіла підприємством Гелена з Скшинських Чарторийська. Заради розвитку свого підприємства вона їздила до Італії, де вивчала обробну справу, звідти ж привезла майстра Бертіні, який навчав робітників тонкощам цього ремесла і керував усім виробництвом. За кілька років журавнівська фабрика набула всепольської слави, її продукцію закуповували будівельні фірми Львова, Рівного, Ряшева, Варшави та інших міст. Частина виробів йшла на експорт до США та Канади. Видубуток алебастру продовжувався і в радянський час. Станом на вересень 1939 р. Журавно було промисловим містечком, окрім вже згаданої фабрики Гелени Чарторийської працювали: цегельня, тартак, млин, спиртозавод та молочарських цех.

З 1940 по 1959 р. існував Журавненський район. За роки радянської влади в селищі було зведено заводи будівельних матеріалів та ангідридних виробів.

Журавно відоме в світі завдяки видатному уродженцю, зачинателю польської літератури Миколаю Рею. Він був нащадком шляхетського роду Журавінських по материній лінії, батько ж приїхав на Галичину і тут назавжди осів. Миколай Рей перший з польських письменників показав, що народною мовою можна і варто писати художні твори і що вона має взяти гору над латиною. Завдяки його зусиллям сформувалися основні жанри і види художніх творів. В певній мірі вплив Миколая Рея відчувався і на українську літературу.

З архітектурних пам’яток, що збереглися в Журавно на увагу заслуговує палац з парком, каплиця, синагога та міська ратуша.

Існуючий в містечку палац був зведений 1904 р. в дусі модернізму і ренесансу. Пізніше з обох боків до нього було прибудовано два крила, це спотворило споруду. Зараз будівля перебуває далеко не в найкращому стані. Оточує палац сад, де є цінні породи дерев і кущів, зокрема 300-літнє тюльпанове дерево.

Журавнівська ратуша має досить цікаве архітектурне вирішення. Хоча її було побудовано на початку ХХ ст., своєю масивністю і стильовими рисами радше схожа на оборону синагогу. Зараз тут розташований Народний дім.

Костел у селищі був знищений, але лишилася каплиця. Напевно, що вона споруджувалася як родинна усипальниця Жебровських, але згодом в ній почали з’явилися гробівці інших шляхетських родин.